Новини з Вашингтону, Парижу та Берліну свідчать про те, що відбувся ще один якісний стрибок військової підтримки Заходом України. Це підкреслення важливої відмови від попередньо оголошених «табу на поставки» та «червоних ліній». Це ще один крок назустріч до західних танків та літаків. І це означає, що Захід визначився з власною стратегією щодо війни рф проти України як мінімум на першу половину 2023 року. Допомога поки не лише не буде зменшуватись, але й буде посилюватись під наші актуальні потреби.

Є дві тактичні цілі останніх пакетів допомоги. По-перше, це створити умови для ще одного помітного контрнаступу ЗСУ. Різноманітна бронетехніка, легкі танки, гаубиці, РСЗВ є наступальною зброєю, потребу у якій описував у своїй статті Залужний. Є розуміння, що якщо Україна протягом 2023 року не проведе успішних помітних операцій, то маятник геополітичних терезів та градусу підтримки нашої держави може хитнутись.

По-друге, пакети допомоги посилюють наші оборонні можливості. ППО Patriot від Німеччини та нові типи ракет від США є превенцією до майбутніх балістичних загроз від ірану та інших російських ракетних загроз. Так само, очікуваними є чергові російські наступи не лише на проблемній зараз лінії Соледар-Бахмут, але й на інших напрямках. Ризики максимально зростають і на фоні очікування чергової хвилі російської мобілізації на 500 тисяч тіл. А ми вже відчули ефекти і від прибуття частини з 300 тисяч раніше чмобілізованих.

Рік буде надзвичайно важким, адже фундаментальні економічні та інші негативні ефекти від війни відчує не лише рф, але й Україна. рф програє війну в енергетичній сфері, але ще недостатньо програє її на полі бою, на економічно-санкційному фронті, на глобально-геополітичному фронті. Попри стратегічний програш росії Заходу в умовах затяжної війни у кремлі думають, що затяжною війною вони зможуть перетиснути Україну. Тому у 2023 році від базового воєнного сценарію рф будуть відволікати лише спроби до поганих переговорів.

 

Фейкове та лицемірне псевдоперемир«я від путіна звичайно у тактичному сенсі мало виключно інформаційні цілі. Це спроба дискредитувати Україну як ніби-то не прагнучу до миру, цинічна спроба рф виставити себе лжезахисницею миру та релігії. Та у глобальному сенсі – це тест. Тест-драйв моделі повного одностороннього припинення вогню і реакції на неї великого Заходу. Тест-драйв моделі рф проводить тому, що припинення вогню вони розглядають як один з потенційних сценаріїв виходу з війни на випадок провалу усіх наступальних планів. Небезпека такого сценарію полягає в тому, що в один момент путін може вийти з заявою що окуповані території залишаються за ним, про повне безстрокове припинення вогню і що війна тепер може продовжитись лише якщо Захід не зупинить Україну. Це може не лише загрожувати єдності Заходу, але й створить нові небезпечні простори для варіантів „Мінську-3“, або до заморожування конфлікту за неприйнятним „корейським сценарієм“, який передбачає припинення війни і лінію розмежування без мирного договору.

 

Вже мінімум 45 загиблих від ракети російських вбивць у Дніпрі. І все це у світі, де терористка і агресорка рф досі сидить у Раді Безпеки ООН. Де досі лунають заяви про гарантії безпеки для росії, про необхідність зберегти їй обличчя і врахувати її інтереси. Де досі тривають дискусії надавати Україні ППО, літаки та танки чи не надавати. Де понад 100 держав у Азії, Латинській Америці і Африці досі вважають нормою мовчати і ховатись за псевдонейтралітетом.

 

Напередодні чергового Рамштайну відбувались історичні падіння табу на постачання Україні різних типів західної зброї. Спочатку це були легкі колісні танки AMX-10RC від Франції, БМП Bradley від США, БМП Marder від Німеччини, бронемашини Bastion від Франції, ППО Patriot від США, Німеччини та Нідерландів. Далі мова зайшла про часткове подолання табу щодо сучасних західних танків через новини від Британії щодо їх танків Challenger 2 та планів щодо німецьких Leopard 2 від Польщі та згодом 9-ти підписантів „талліннської декларації“.

Але на самому Рамштайні відбулась кульмінація ганебного спротиву Шольца щодо дозволів на реекспорт та поставки німецьких танків, який зусиллями США, Франції, Польщі, інших держав, а також німецьких еліт так і не подолали. Тиск звісно зростає у геометричній прогресії і розвивається аж до роздумів Макрона про постачання танків Leclerc та озвучених планів Польщі про потенційне постачання Україні німецьких танків навіть всупереч дозволу Німеччини. У кінці кінців США могли б закрити питання давши навіть невелику партію танків Abrams. І спротив Шольца з часом впаде. Та, на жаль, маємо що маємо і позиція Шольца в часі буде полита кров'ю українських військових. Варто розуміти, що позиція щодо танків є лише однією з ознак актуальної стратегії великого Заходу. Півдороги за останній час також ми вже мали пройти до омріяних ATACMS на 300 кілометрів, адже США як писали ЗМІ мали підтримати постачання боєприпасів GLSDB з ураженням на 160 кілометрів, але офіційно цього так не сталось. Цілком забута тема про західні літаки пожвавлюється після заяви Нідерландів, що вони розглянуть постачання винищувачів F-16, якщо Україна надішле такий запит, і після заяви посла США при ОБСЄ, що Штати підтримують постачання F-16 союзниками, але це також поки лише заяви. Ситуація з Leopard 2 та GLSDB є маркерами не лише неоднорідності позиції Заходу, але й того, що Захід поки не бажає суттєвого прискорення динаміки війни в частині створення умов для швидкого „переламу хребта“ російської армії. Порівняно з 2022 роком стратегія Заходу помітно коригується, її градус змінюється, але її основа залишається.

При цьому всьому, негативне рішення щодо танків не має породжувати тотальний песимізм і применшувати інші важливі рішення. Масштабування у обсягах допомоги є. Прийшов час коли важка бронетехніка чи зброя постачається нам не по декілька одиниць чи десятками, а сотнями. Якщо підсумувати пакети за два тижні, то вийде окрім групи важких західних та радянських танків і легких танків; понад 200 САУ та гаубиць; понад 1500 БМП, БТР та бронемашин; 20 РСЗВ; 4 гелікоптери; та понад 20 ППО. Як і усі постачання їх слід очікувати не одразу, навіть при надходженні сьогодні вони будуть спізнілими і стратегічно не це квантовий стрибок. Але це не мало. Мова про великі передРамштайн пакети танків Т-72 від Чехії; бронеавтомобілів М1117 та HUMVEES, БТР M113 та Stryker, САУ Paladin, ППО Nasams, ракет Sea Sparrow та Zuni від США; ракет Brimstone, САУ AS90, БМП Bulldog від Британії; БТР M113 від Португалії; бронеавтомобілів Senator та ППО Nasams від Канади; САУ Caesar від Данії; РСЗВ, САУ Gepard та ППО IRIS-T від Німеччини; БМП CV90 та САУ Archer від Швеції; ППО SAMP/T від Італії; гаубиць від Естонії; зеніток від Польщі; вертольотів МІ-17 від Латвії; зенітних гармат та гелікоптерів МІ-8 від Литви; пакетів на сотні тисяч артснарядів.

Тепер картина на весь 2023 рік набуває нових барв. Західний світ очікує великих наступів рф з різних напрямів „закиданням м'яса“ до 150 тисяч чмобілізованих. Значна кількість бронетехніки потрібна і для оборони, і для зриву російських наступів українськими контрнаступами. При цьому, рф отримує поповнення військових запасів з білорусі, ірану, північної кореї та можливо ще від когось. Перспектива будь-яких переговорів протягом 2023 року у стані клінічної смерті, адже усі розглядатимуть 2023 рік як переломний час у війні, коли вони зможуть досягти значних успіхів. Очевидно, що план рф на ракетний шантаж-замороження України, примус до переговорів та розкол Заходу економічним впливом не спрацював. При цьому, шанси на те що війна у якомусь форматі не продовжиться у 2024 році з огляду на глобальні стратегії сторін залишаються невисокими і можуть змінитись лише під впливом форс-мажору як смерть путіна. За звичайних обставин помітно, що рф готується до довготривалої війни, намагається пересісти на „воєнні рейки“, розширює масштаби російської армії і має горизонт планування до 2024 року і далі у зв'язку з надіями на зміну політики ключових держав Заходу щодо України під впливом  виборів та втоми, а також заради приватного інтересу з збереження війною путінського режиму. Цей план російського агресора можуть змінити додаткові ще більші обсяги військової допомоги Заходу та остаточне зняття усіх табу на постачання. Поки ж Захід зберігає за основу стратегію „тривалого виснаження“ росії, „смаження рф на слабкому і тривалому вогні“.

 

У дописі від 22 грудня я радів рішенню Заходу щодо Patriot і писав, що це товстий, але не до кінця зрозумілий сигнал якщо він без західних танків. У дописі від 9 січня я радів наданню нових зразків бронетехніки і писав, що це крок назустріч до західних танків. У дописі від 24 січня я вітав відчутні передРамштайн пакети бронетехніки та ППО і писав, що рішення Шольца щодо німецьких танків буде подолано. Вже 25 січня табу щодо західних танків і в частині Abrams, і в частині Leopard 2 впало та вже по традиції ми стали на один крок ближчими і до західних літаків, і до далекобійніших ракет та снарядів. Звісно, у нас давно і справедливо значно ширший „танковий апетит“ з надпотребою виживання, а тому залишаються питання щодо кількості анонсованих західних танків для України, щодо темпів їх транспортування. Але швидкість прийняття рішень щодо зброї у 2023 році, швидкість падіння табу щодо зброї має збити хвилі надто перебільшеного песимізму на цю тему.