У РФ вже «підгоріли пукани» через нову блискучу форму збірної України з футболу. Речників держави-агресора не влаштовують не тільки написи «Слава Україні!» та «Героям слава!», але й те що на формі зображена карта України включно з окупованими Кремлем Кримом та частиною Донбасу. Такі пропагандонські виверження вже давно стали для нас знаком якості.
За 4 дні починається чемпіонат Європи з футболу. Якщо РФ так обурює форма нашої збірної, то Україну та всю Європу мала б обурювати участь збірної РФ у будь-яких міжнародних заходах. РФ не тільки постійно втрапляє у допінгові скандали та корумпує світовий спорт. РФ як держава-агресор та окупант мала б бути в якості міжнародних санкцій позбавлена права брати участь у міжнародних змаганнях, що спортивних, що пісенних, що будь-яких. Доки РФ не прибереться з окупованих територій України, Грузії, Молдови та інших держав, доки не припиниться практика затягування усіх в трясовиння війни, доки в РФ не піде в минуле путінська диктатура масових вбивств, арештів, заборон, гвалтування Конституції законами-паяльниками, масового гіпнозу брехнею та маразмом.
Детально прокоментував для Еспресо-Захід створення Конгресу місцевих та регіональних влад, а також призначення головою однієї з палат мера Львова.
З однієї сторони, Банкова бореться за збільшення впливу на місцеві влади через бюджетні, законодавчі та тепер конгресно-політичні інструменти. Працюючи не лише з усім місцевим самоврядуванням, але й проти Асоціації міст України. Адже її очолює один з електоральних конкурентів президента, Кличко.
З іншої сторони, ми були свідками процесуальних та інформаційних «наїздів»на Кличка.Що має не лише електоральне підґрунтя, але й «київський контекст». Політична історія України доводить, що контроль над Києвом важливий через концентрацію тут фінансових потоків, політичної активності найбільших гравців, ключових масових акцій протесту довкола головних владних будівель.
У будь-якій Західній цивілізованій країні навіть дрібне розслідування, що викриває корупцію, брехню, подвійні стандарти спричиняє відставку чиновників, а політики втрачають серйозне політичне майбутнє. «Плівки Медведчука» від Bihus не лише про усе перелічене, але й про потенційну державну зраду. В будь-якій цивілізованій країні таке розслідування перетворилось би на подію року, що створила б «політичний цвинтар», купу кримінальних розслідувань та арештів, а також грандіозний медійний розголос.
Але в Україні все звичайно ж не так. Політик може з ніг до голови бути у політичних скандалах, бруді та підозрах щодо дюжини злочинів, але він не лише не «тоне», але й може бути серед найрентинговіших в країні. Закривають очі на зашквари чи злочини не лише прихильники політиків, але й активні групи у суспільстві. Більшість ЗМІ обирають стратегію «оминати тему». І це, на жаль, багато говорить і про політиків, і про суспільство, і про медіа країни.
Деколи виникає питання: що мають публічно зробити лідери деяких українських партій, щоб їх прихильники від них відвернулись? Таке враження, що вони готові закривати очі на все і виправдовувати все. І така практика дуже нагадує ставлення деяких народів до деяких диктаторів, «стокгольмський синдром».
В сучасній Україні анулюванням «візи» в українську політику не є факт приналежності до переліку олігархів, не є факт співпраці з Партією Регіонів, не є корупція і перехід меж моралі. Після «плівок», як бачимо, не закриває шлях у політиці і співпраця з ворогом проти інтересів держави (щодо підтримки окупаційних адміністрацій, легітимізації окупантів та інших планів агресора), отримання комерційних дивідендів на енергетичних та інших проблемах воєнного часу (теми труби, вугілля, газу та електроенергії), зрив вигідних Україні обмінів політв'язнів та відтягування звільнення українських кіборгів з полону в інтересах політичного піару керівництва держави, як це ніби-то було з Рахманом.
Прокоментував для Гал-Інфо законопроект про олігархів.
«Цей законопроєкт — це чергова спроба обнулити невдачі 2 років президенства Зеленського. Багато у чому закон спрямовано на політичний піар. Як на мене, він слугуватиме для побудови діалогу з олігархами з позиції сили, є спробою приручати їх. У тій редакції, яку ми маємо зараз, він не спрямований на тотальну боротьбу з олігархами й тим паче сам по собі не може ліквідувати олігархат в Україні. Водночас я б не сказав, що він повністю пустий. Є доволі неприємні речі для олігархів, але вони не критичні», — вважає Олексій Роговик.
«Більшість наших олігархів справді володіють ЗМІ, мають монополії, активи на понад 1 млн прожиткових мінімумів, але у політичному житті не усі беруть участь. Але ж ми знаємо, що олігархи часто фінансують партії через підставних довірених осіб. Тому з цим критерієм буде багато проблем. Можливо, багато олігархів, які по суті ними є, формально можуть не підпадати під цей критерій».
«На певних осіб буде поставлено клеймо „олігарх“. Це такий дискредитаційний момент, особливо, якщо мова іде про політиків — лідерів партій, потенційних кандидатів в президенти, зокрема про Петра Порошенка. Для нього і його партії це буде політичний, електоральний, інформаційний удар, бо його оточення оскаржує тезу, що Порошенко олігарх. Для них це неприємно буде в політичному сенсі, бо все ще є президентські амбіції. Загалом, якщо подивитися на відповідальність, крім політичної, яку дуже важко якось чітко трактувати, більш серйозної, юридичної закон не передбачає. Наразі законом не заборонено олігархам володіти медіа, мати монополії, також немає жодних політичних обмежень на кшталт заборони бути президентом чи депутатом. Поки що складається враження, що закон слабший, ніж він міг теоретично бути, не радикальний, але не зовсім пустий. Це радше предмет для політичних торгів».
«Є велике питання загалом чи пройде цей закон в парламенті. Навіть якщо так, цілком ймовірно, що його будуть оскаржувати у Конституційному судові. Загалом багато питань до того, як юридично це все буде діяти».
«Це буде ще один гарний інструмент для політичних ударів по опонентах, для електорального піару, бо деолігархізація — це один з найбільших запитів суспільства. Цей закон матиме свої політичні бали для Зеленського. Крім того, ще ніхто в Україні відверто проти олігархів не виступав, тому навіть початок матиме політичні наслідки».
Ознакою слабкості української держави багато років було те, що різні українські влади дуже боялись і соромились робити певні кроки і заяви. Бо зважали на реакцію Вашингтона, Брюсселя чи Москви.З однієї сторони таке слухняне мовчання українських влад означало втрату деяких перспектив та можливостей, а з іншої прибирало дратівливі фактори у двосторонніх стосунках з партнерами чи ворогами.В Зеленського явно хочуть змінити цю ситуацію, але поки що незрозуміло чим для нас закінчиться «розмахування суверенітетом».
За останні тижні Офіс президента, уряд та РНБО реалізують політику «нав'язливої зовнішньої політики» та шумного стукання у поки що «закриті двері». Зеленський та команда відкрито критикують США та ЄС за позицію щодо Північного потоку-2, щодо стримування інтеграції України до НАТО та ЄС, за інші геополітичні танці-загравання з російським агресором, за порівняно незначну підтримку України щодо Донбасу та Криму. Очевидно, що наші перспективи з усіх цих питань є дуже «захмареними» з огляду на геополітичні фактори «не дратувати РФ», а також дефіцит в Україні антикорупційних та інших структурних реформ. Але Зеленський та Ко активно стукають в усі «двері», дають інтерв'ю, чим ставлять Західних партнерів у незручне становище, адже їм доводиться реагувати і казати все те неприємне, що вони про нас думають, або займатись тим, щоб виправляти українські прес-релізи про результати розмов. Яскраві приклади також – публічні різні позиції щодо Нормандського формату, звинувачення від Данілова щодо питання Криму, критика на тему ПДЧ НАТО.
Чи наближають ці взаємні активності позитивні зрушення? Чи покращує наші стосунки з партнерами? Питання дуже дискусійне. Як і питання доцільності та вчасності «розмахування суверенітетом», якого в Україні суспільство давно бажало і мріяло як про національну гідність. Та гідність на міжнародній арені наробляється не заявами, а реальними успіхами. Головне тут не стати нав'язливим умовним родичем, з яким мало хто хоче спілкуватись. Те що відбулась телефонна розмова Зеленського з Байденом, те що президента запросили з візитом до Вашингтону навряд є достатньою відповіддю на усі питання і Зеленського, і суспільства. Хоча це теж своєрідні сигнали, особливо перед небезпечними Женевськими переговорами Байдена-Путіна. Особливо через те, що в команді Байдена також є різні групи з різними поглядами на Україну і РФ.
Розповів у коментарі Гал-Інфо у чому деякі політичні проблеми конкурентів мера Львова на останніх місцевих виборах 2020.
«Найбільшою проблемою Андрія Івановича можуть бути лише його серйозні помилки. На виборах проти нього працювали й медіа, і інші кандидати, і часом правоохоронні органи, але все лишилося як є, тому що Садовий вміє домовлятися з різними елітами, владами, має великий медіаресурс, що дозволяє йому впливати на різні сфери. Водночас проблема політичних опонентів Садового полягає у тому, що вони не об'єднуються між собою, не вміють домовлятися. Ще ніколи не було єдиного кандидата, навіть на останніх виборах не можна сказати, що вони виставили єдиного претендента. Кандидати все одно між собою сперечалися, бо паралельно з мерськими виборами відбуваються вибори до рад, а всі зацікавлені добрати кандидатів. Тому не виходить створити єдиного опонента Садовому, а це чи не єдина можливість його перемогти. Також, як на мене, опонент Андрія Івановича має бути, можливо, з меншим політичним минулим, молодшим, менш відомим, але головне — щоб його підтримали основні конкуренти Андрія Садового».
«У чинного мера є завжди перевага, бо він володіє інформацією, у нього в розпорядженні є все міське чиновництво, яке працює з конкретним проблемами. Минулого року ми бачили, що передвиборча програма Андрія Садового — це були не тільки якісь абстрактні позиції, а були конкретні пропозиції, навіть інтерактивна карта, на якій було нанесено, які об'єкти будуть зроблені. Так сталося, тому що він володів інформацією про те, що планується робити. З цим справді складно змагатися, тому що кандидати, які не при владі такою інформацією не володіють, але принаймні якусь альтернативну візію можна виробити».
«Того, кого грубо атакують, люди часто починають захищати та співчувають йому. Тому не варто бути занадто грубим, це грає не на вашу користь».
«У такі періоди як пандемія, економічна криза люди можуть боятися радикальних змін. Вони не знають, як буде, якщо щось змінити, хочуть зберегти те, що вони знають, бо для них це безпечно. Звичайно ми не можемо передбачити, що буде карантин чи якась криза, але ми можемо використати ці обставини. Те, що Андрій Садовий був, до прикладу, проти карантину вихідного дня зіграло йому на руку і стало піаром. Був момент у ВО „Свобода“, коли вони мали абсолютну більшість у міській раді, — це був політичний шанс для них, але він не був використаний».
На зустріч з Байденом у Швейцарію Путін летітиме повітряним простором декількох європейських держав. Цікаво що б розповідали чиновники та пропагандисти Москви та Мінська, якби літак президента РФ посадили на підставі сфабрикованого мейлу про замінування літака. І якби після посадки Путіна як міжнародного злочинця, агресора та окупанта б доправили до Гааги.Як би він сприйняв, що усі злітно-посадкові смуги Європи перетворились для нього лише на «посадкові». Як це зроблено зараз у державах-в'язницях РФ та Білорусі.
Садити багато дерев, як і опікуватись парками та природними ареалами – це дуже стратегічна, правильна і потрібна екологічна ініціатива влади. Єдине питання чи не буде з цими посадками того ж, що і з посадками корупціонерів. Та й розібратись з незаконними вирубками і хаотичними забудовами теж було б не зле. Як і зменшити паперові та інші потреби органів державної влади.
УЄФА відкинуло російські претензії щодо українського Криму на формі нашої футбольної збірної. Але є але. УЄФА не вперше все ж прогинається під тиском держави-агресора та держави-окупанта РФ і намагається всидіти «на обох стільцях». Вони не припиняють участь у чемпіонаті Європи російської диктатури масових вбивств і арештів, але тепер вимагають видалити з форми наших футболістів «Героям Слава» через політичні, історичні чи ще якісь там мотиви.
Явна спроба приниження гідності України на догоду Кремля, який безкарно захоплює території та вбиває українців. На усі спортивні змагання мають бути поширені такі ж правила, як і щодо участі РФ та її форми на Олімпійських іграх 2021 та 2022, тобто участь без назви РФ, без прапора РФ і без гімну РФ.
Також варто не забувати, що УЄФА ображає та зневажає не лише гідність цілої держави та народу. «Слава Україні!», «Героям Слава!» є офіційними гаслами/привітаннями Збройних сил України та Національної поліції України, а, отже, мова йде про образу та зневагу української армії та інших сил безпеки.
Прокоментував для телеканалу НТА політичні причини та наслідки виходу Сергія Притули з Голосу.
Ситуація у «Голосі» свідчить, що у політичних елітах розпочались активності з підготовки до парламентських виборів 2023 року. При цьому, деякі очікують і наголошують на можливості дострокових кампаній. Тому ми бачимо кастинг-візити, створення нових партій, реанімування старих партій.
Вихід Притули з «Голосу» та потенційне бажання половини нардепів фракції та окремих осередків «притулитись» до цього кроку та можливо нової партії відомого шоумена має політичну логіку. Формула партійних демаршів часто складається з внутрішньопартійних конфліктів за лідерство та актуальної соціології-вказівника про політичні перспективи окремих партій та проектів.
«Стосовно Сергія Притули, то його вихід – очевидний сигнал про старт сольної політичної кар'єри, каже політексперт Олексій Роговик. Тим паче, що й сам Притули однозначно заявив: йде з „Голосу“, але не з політики.
„Це передбачає, можливо, створення нової партії під парламентські вибори 2023 року. Або ж об'єднання менших партій, або, ймовірно, навіть якісь президентські амбіції. Притула – людина, чий електоральний потенціал дійсно високий. Він має впізнаваність, медійність, високий рівень довіри, згідно з соціологічними опитуваннями. Безумовно він може претендувати на високі політичні позиції“.
