Фото: УНІАН
Українська реальність все більше наближає до думки, що ми вичерпали всі моделі президентів і можна думати над суттєвим звуженням повноважень цього інституту, або взагалі скасуванням цієї посади. На жаль, проти цієї ідеї є вагомий аргумент – український парламент теж себе стабільно вичерпує.
Триваюче поглиблення кризи влади, державного управління та політичної системи України загалом несе для нас внутрішні і зовнішні ризики. Маємо самопоїдання державного механізму, повсюдний саботаж рішень влади за формулою «некомпетентність чи токсичність верхів компенсується байдужістю низів», поглиблення ліній розколу за ідеологічними та груповими критеріями.
З однієї сторони, втіленню сценарію «дефіциту та обмілінню влади Банкової» радітимуть у російській державі-агресорі. З іншої сторони, втрата керованості ситуацією означає, що влада поступово «витікає на вулицю» до різнобарв'я політичних опонентів «зеленої влади», серед яких і «п'ята колона Кремля». Це створює осінні ризики бажання в різних сил пробувати «підхоплювати владу» і мова тут далеко не лише про електоральні можливості місцевої кампанії, що і так сама по собі буде опонуванням та протиставленням місцевих еліт центру.
Президента Зеленського не притягнули до відповідальності за порушення антикорупційного законодавства в частині е-декларування. Тому логічне питання: коли буде скасована президентська і суддівська недоторканність?
Взаємне припинення вогню вже давно стало безперспективною і провальною ідеєю, бо в російського агресора в цьому ніколи не були зацікавлені. Тому все обмежується передвиборчими політичними ходами та спроба виставити один одного як саботажника у рамках чи напередодні Нормандських переговорів.
Виступати проти «мутних перемовин» з РФ щодо «особливого статусу» і децентралізації – цілком логічно.Але з якого дива бути проти припинення вогню в принципі? Хтось хоче, щоб наші Герої і далі гинули щодня? Це, до речі, перший пункт славнозвісних «Мінських домовленостей», які багато хто так захищав.
Українці довіряли управління державою багато кому. Комуністам, господарникам, слабодухим і розрізненим, зекам, олігархам та новачкам без досвіду. У підсумку, усі вони у різній мірі були зненавиджені. Кого українці полюблять наступним, тобто кого згодом ненавитимуть наступним?І коли українці визнають, що у стані держави навколо є і їх внесок? Проблеми з політичною культурою, відповідальністю, критичністю мислення, освітою та здатністю визнавати помилки – це основа унікальної української самовпевненості. Чому нарешті трохи самокритично не розчаруватись не лише у владі, але й у собі?
Чи правильно розумію, що від закону про «зелений тариф» багато отримали підприємства Ахметова та Пінчука і менше за бажане отримали підприємства Коломойського? Тому в представників останнього «шумлять».
Чергові спроби мирного врегулювання на Сході очікувано розвалюються через порушення перемир'я і сигнальний вихід з переговорів Кучми.
Зате на Західному напрямку важливий геополітичний рух через оголошення про створення «Люблінського трикутника» між Україною, Польщею і Литвою. Мова поки не стільки про давно омріяний «Чорноморсько-Балтійський Союз», скільки про крок до створення альтернативної геополітичної взаємодії у Європі за потенційної підтримки партнерів «з-за океану». Грунтовної суперечності з інтеграцією в ЄС і НАТО тут нема. Навпаки – це одна з можливих «стежок». Головне б тепер наповнити це реальним змістом – реформами та координацією. А обрання російського «Північного потоку-2» ціллю – надактуально.
Багато кому може здатись, що Україна як держава кудись йде чи рухається. Але кроки чи рух – це результат хоча б середньострокового планування, більш-менш чіткого уявлення про зовнішньополітичний маршрут та наслідок проактивних зусиль. Поки що, Україна котиться. Котиться без чіткого розуміння і стратегії, без прогнозування труднощів шляху, без реального контролю за швидкістю і напрямом. Коли хтось котиться, то він неодмінно стає залежним не лише від загроз викривлень дороги чи ям. Того, хто котиться, значно легше штучно і майже непомітно спрямовувати у потрібне комусь іншому русло.
Чи правильно розумію, що від закону про «зелений тариф» багато отримали підприємства Ахметова та Пінчука і менше за бажане отримали підприємства Коломойського? Тому в представників останнього «пошуміли».
Можна лише уявити що буде з цікавим проектом судової реформи Саакашвілі після його техніко-юридичного доопрацювання у Офісі президента та у парламенті. Можна буде одразу проводити загальну «хвилину мовчання».
Як же за 6 років втомився від неправильних термінів. Їх виголошують політики, а потім підхоплюють ЗМІ, громадяни і навіть експерти.
Нема на Донбасі ніяких проросійських бойовиків, сепаратистів, повстанців, найманців чи ноу-хау про «ту сторону». Є російські окупанти, або окупаційні адміністрації РФ, що є частиною їх збройних сил. У російській агресії нема інших сторін як Росії-агресора і України-жертви збройного нападу та окупації.
За часів Порошенка були створені усі умови для обрання Зеленського. За часів Зеленського поки що створені усі умови для переобрання місцевих влад.
