Про потенційне нове російське вторгення
Є лише два базових сценарії щодо потенційного нового російського вторгнення.Один з сценаріїв передбачає неадекватність та нераціональність Путіна і неможливість прогнозувати його дії. Якщо ж припустити що Путін чи його оточення керуються аналізом воєнних, міжнародних, економічних та інших аргументів, то ймовірність нового вторгнення визначається зараз.
На столі у Кремлі очевидно лежать різні сценарії з прорахунком «ціни», тобто втрат від потенційних агресивних дій. На сьогодні негативну для РФ «ціну» визначає професійність, озброєність та розмір української армії. До цієї «скарбнички» також долучаються усі заяви наших Західних партнерів про нові санкції, надання нашій країні міжнародної фінансової та воєнної допомоги у вигляді протитанкових, протиракетних та інших озброєнь. Кожна така заява та кожне таке постачання від США, Британії, Канади, балтійських держав, Польщі, Чехії збільшує потенційні втрати для Путіна та роблять агресію менш вірогідною. Адже кожен акт підтримки – це для РФ потенційні втрати особового складу, збиті літаки, підірвані танки, економічні збитки, політичні ризики всередині РФ та у стосунках з світом. Навпаки, зменшують «ціну» вторгнення та збільшують ймовірність розширення війни усі недружні заяви та кроки від Німеччини, яка відмовляє Україні у зброї, яка продає цінності за Північний потік-2, яка виступає з проросійськими заявами. Є навіть припущення, що Кремль затіяв усі ці міжнародні ультиматуми та міжнародні консультації з США/НАТО, щоб банально розвідати, що вони йому зроблять у випадку нової агресії. Тому, якщо що, за нову фазу війни можна буде «подякувати» не лише РФ, але й ФРН і усім іншим, які не вживали усіх заходів з міжнародної підтримки України.
Прокоментував для білоруського видання Наша Ніва як в Україні сприймають загрозу нового російського вторгення, від чого залежить потенційність вторгення, про те чи така загроза має скасовувати внутрішні політичні процеси та білоруський фактор.
У коментарі відзначив: «В Україні реальність війни зрозуміла більшості у суспільстві не перший рік. Ми щодня зіштовхуємось з інформацією про загиблих воїнів та обстріли. Є розуміння того, що нові акти російських вторгнень можливі кожного дня і це розуміння в нас є не один рік, на жаль, до цього відчуття нам довелось звикнути і бути готовими. Тому інформація про ризик вторгнення у суспільстві сприймається серйозно, але не як щось нове, не так гостро як у західних суспільствах, що час від часу підзабувають, що війна, агресія РФ проти України нікуди не зникала, а Донбас, Крим не переставали бути окупованими РФ.
Також ми розуміємо, що військовий шантаж є складовою геополітичного тиску на Захід та Україну для переговірних та інших поступок, зокрема, в контексті тиску на Україну щодо виконання так званих Мінських домовленостей. Це не перший випадок такого шантажу через військові погрози зі сторони РФ. Єдина різниця в тому, що масштаби неприйнятних ультиматумів РФ глобальніші і стосується не лише України, але й НАТО, держав Східної Європи.
Систематична поява інформації про збільшення вірогідності потенційного вторгнення присутня у порядку денному країни, бо є жваві політичні дискусії щодо готовності України у політикумі та ЗМІ; журналісти та громадські діячі ставлять ще більше питань до дій, які у цих умовах вчиняє українська влада. Як влада, так і ЗМІ намагаються тут витримати певний баланс, щоб не сіяти панічних настроїв, які не приносять користі ані економічній стабільності, ані готовності країни до відповідних подій, а внутрішня дестабілізація є однією з цілей РФ. Тому ми бачимо енергетичний шантаж, кібератаки, „телефонні мінування“ зі сторони РФ, що разом з нагнітанням про вторгнення вже негативно впливає на курс національної валюти та економіку в цілому.
Оскільки, Україна живе в умовах війни та окупації території не перший рік і не очікує зміни цієї ситуації у найближчі роки, то, принаймні у суспільстві і деколи у владі, є розуміння, що війна не має бути підставою для відкладення якихось реформ, не завжди популярних внутрішніх змін чи що притягнення до відповідальності у резонансних кримінальних провадженнях, протидія проросійським чи корупційним, чи олігархічним силам має бути поставлена на паузу. Все це має політичні наслідки у вигляді різних процесів, дискусій, які можуть сприйняті як політичні розборки. Війна не має скасовувати у цій ситуації внутрішній порядок денний, але лише з поправкою, що потрібно мінімізувати те, що може бути використано агресором проти нашої національної безпеки. Однозначно зайвим у цій ситуації є шоу-боротьба за владу будь-якими методами чи провокування внутрішніх силових протистоянь влади та опозиції. У такі періоди найкращим є єднання усіх сил.
На жаль, ми не можемо розуміти що відбувається у голові Володимира Путіна, не можемо бути впевнені у його раціональності і цим можна пояснити превентивні заяви та кроки наших західних партнерів. РФ вийшла на безпрецедентний градус військових погроз, які перетворила у неприйнятні ультиматуми, які перетворились у міжнародні консультації та переговори з США та НАТО. Можливо РФ не буде вживати реальних заходів окрім як спроб дестабілізації України, по-перше, поки триває переговорний процес з Заходом як фактор стримування і в них є сподівання на реанімацію Мінську-2 у новоНормандському форматі, по-друге, до завершення китайської олімпіади 20 лютого, а також, по-третє, все ж наша армія є достатньо міцною для створення РФ великих проблем у разі вторгнення, а наші західні партнери продемонстрували багато потенційних заходів у разі чого проти РФ. Хотілось би вірити, що усі ці фактори разом відвернуть нову загрозу. Але з РФ ми ніколи і ні в чому не можемо бути впевнені, адже навіть підписи РФ під безпековими документами вже не раз ставали такими, що нічого не гарантують.
Вторгнення з території Білорусі, внаслідок якоїсь провокації зі сторони „влади“ Білорусі, розглядається як один з потенційних сценаріїв вторгнення. Протягом вже тривалого часу ми бачимо, що Олександр Лукашенко виконує усі міжнародні забаганки Путіна, від міграційних операцій проти Європи і, у тому числі, щодо пропагандистсько-неправдивих заяв проти України та дій України. Україна завжди сприйматиме за союзників усіх хто стоятиме на позиціях поваги до норм міжнародного права та територіальної цілісності України. Українці чудово розрізняють дії Лукашенка та позицію білоруського народу і білорусів, яким довелось тікати від диктаторського та проросійського режиму Лукашенка. Білоруським політичним дисидентам та біженцям від України ніколи не буде жодних загроз. Ми союзники у боротьбі за права людини, свободу народів, демократичні перетворення. Загрози у цій ситуації є лише від російського агресора та залежного від нього Лукашенка».
Якби на Заході оприлюднили інформацію, що Кремль планує зробити лідером свого «окупаційного уряду» когось з німецьким прізвищем, то ми б вже певно не дуже здивувались.І без такої інформації в Україні цілком зрозуміло що Медведчук-Бойко, Мураєв, Шарій, їх партії та ЗМІ, представляють інтереси російського агресора, а сам агресор не перший рік зацікавлений у контролі України зсередини, через своїх «агентів». А тому проти усіх них мають давно еволюціонувати кримінальні справи, а також введені санкції РНБО.
Україна має виконувати своє «домашнє завдання». Воно має полягати не лише у ліквідації впливу «проросійських колон», але й висновках-розслідуваннях з власної безпекової історії. Досі нема конкретної відповіді що було основною причиною того, що ми не відповіли на агресію РФ проти Криму, що вчасно не відповіли на окупацію Донбасу. Хто був автором та лобістом підписання антидержавних та антиконституційних Мінських псевдодомовленостей, які геополітично «ув'язнили» країну на роки, є «бомбою сповільненої дії» проти української державності з посередництвом сумнівних партнерів як ФРН.
Тактика сучасної «путінської» Росії мало чим відрізняється від тактики «гітлерівської» Німеччини.Кремль так само військовими та іншими погрозами намагається вибити для себе контроль над втраченими «сферами впливу», так само порушує усі існуючі міжнародні домовленості, так само готує провокації з псевдонападом на себе, так само намагається розділити суперників, так само керується міфами.На жаль, багато держав Європи теж повторюють історичні помилки, адже деякі продовжують політику потурання агресору, не відкидають можливості «здачі» України через реалізацію проросійських так званих Мінських домовленостей.Позитив тут в тому, що світ перед Другою світовою та сьогодні відрізняється економічно та інформаційно, що реінкарнації пактів Молотова-Ріббентропа не буде і що окрім позиції Німеччини, Франції, Австрії чи Хорватії є позиції США, Британії, Канади, Польщі, Балтії, Чехії та інших держав.
Письмова відповідь Заходу на ультиматум Путін доставлена і містить відмову від вимоги про неприйняття нових членів НАТО чи про повернення до умов 1997 року, знищення сподівань Путіна на «Ялту-2» чи щось подібне, але при цьому є заклик до переговорів про озброєння, розброєння, прозорість військово-навчальної діяльності. Потрібно використати переговори як засіб стримування. Тепер бажано стимулювати консультації на багато років, щоб переписка між НАТО і РФ тривала з великими паузами, щоб кожен лист обговорювався на декількох раундах консультацій. Через чергові неприйнятні вимоги РФ на два тижні є пауза і після учорашньої Нормандської зустрічі і за цей час у Офісі президента Україна варто подумати як ще позатягувати процес, як зробити імітацію переговорного процесу для зменшення шансів ескалації від РФ без будь-якого реального руху щодо виконання Мінську-2, без контактів з «ОРДЛО».
А тим часом, треба працювати з партнерами над зміцненням армії, отриманням систем протиповітряної оборони та тиску на ФРН щодо зміни політики «постачаємо лише каски». За місяць воєнного нагнітання російські мільярдери втратила 28 млрд $, треба з усіх сторін підвищувати ціну вторгнення РФ, щоб зменшити його шанси. І вживати заходів проти внутрішньої дестабілізації в Україні, зокрема, щодо запасів енергоресурсів, кіберзахищеності, фінстабільності.
Про 500 гривень за бустерну вакцинацію та хвилю «Омікрону»
Підтримую виплату додаткових 500 грн за бустерну вакцинацію, адже особливо важливо простимулювати людей зробити собі третє щеплення в умовах наступу Омікрону.Попередня програма з виплатою 1000 вже показала, що вона має виключно позитивні наслідки і є рішенням "win-win". Фурор у книгарнях, у кінотеатрах, театрах очевидний, що не лише дає позитивний імпульс культурі, книгочитанню і т.д., але й підтримує книгарні, видавництва, авторів, заклади культури, які постраждали в умовах пандемії. Доданий вже соціальний елемент з оплатою ліків, комуналки для осіб поважного віку. Нема помітного негативного інфляційного ефекту через витрату вже майже 2 мільярдів грн.
Другий день поспіль антирекорди заражень Covidом в Україні, 32 та 34 тисячі. На наступному тижні у МОЗ прогнозують 60 тисяч на день.Домінуючий Омікрон з частковою підтримкою Дельти наступають. Дуже важливо бути пильними, бо симптоми Омікрону дуже схожі на звичайну застуду та грип, зокрема, сильний нежить (73%), головний біль (68%), втома (64%), чхання та біль у горлі (60%), хриплий голос і т.д.Захист – маски, соціальна дистанція, уникнення зайвих контактів, загальна вакцинація та бустер, який вже можна робити через 3 місяці після останнього щеплення. Бережіть себе та рідних, вакцинуйтесь.
