Фото: Офіс президента України

 

Головні висновки з прес-марафону Зеленського «30 запитань»

По-перше, президент разюче відрізняється від попередніх епізодів подібного спілкування з журналістами. Він відчуває себе менш впевнено і менш комфортно. Він демонструє нерви слабкості, починає впадати у мікро-істерики. Фрази про «тікати як Янукович не буду» тут нікого не переконують і страх президента та його команди перед масовими протестами, системною політичною протидією дуже очевидні. Президент дав зрозуміти, що воєнний стан він вводити не буде, але натякнув що через Конституційний суд може посунути у своїх інтересах дати загальнонаціональних виборів в Україні. Навіть якщо публічні погрози Ахметову не пройдуть, то єврооблігації його ДТЕК Зеленський своїми заявами вже обвалив. Та дискредитувати будь-які опозиційні активності заявами такого типу не вийде.

Складається враження, що у Офісі президента криза жанру, незнання що потрібно робити, або навпаки розуміння що робити є чітким, але «кишка тонка» відповідні рішення приймати. Мова, до прикладу, про доведення до логічного тюремного завершення справи Медведчука чи вручення давно заслужених підозр Ахметову, Коломойському та інших олігархам. Вже не згадую про реальну війну з судовими, правоохоронними та іншими мафіями, що досі «рішають» в Україні, або впровадження давно назрілих реформ і виконання власних же обіцянок. 

По-друге, замість того, щоб робити самоаналіз і висновки з помилок Зеленський з Єрмаком вирішили на цьому прес-марафоні звинувачувати та «кидатись» на усіх навколо, перекладати вину на інших, перебільшувати перемоги і применшувати поразки. Все ідентично у своїх комунікаціях робив за президентства і Порошенко.

Можливо навіть багато сказаного про Бурбу, Бутусова, Ахметова, Порошенка, Турчинова, Шустера, Лероса і ще багатьох інших є правдою і вони є «редисками» саме з згаданих причин, але це не означає що не «редиска» Єрмак чи сам президент Зеленський. Їх дії поведінка інших не виправдовує. Відсутність посадок не є наслідком лише недоліків судової системи, а фраза «ми не ворьйо» корупційних скандалів не відміняє. Фраза «нічого страшного в ДТП Трухіна» не скасовує наслідків для її учасників. Демченко не перестає бути Зе-кадром через те, що раніше був кадром Порошенка чи Януковича. Фільми студії Квартал-95 своїми заробітками в РФ не перестають асоціюватись з Зе тільки через те, що він формально не має до студії прямого відношення. Рейтинг падає не лише тому, що в Зе нема власних медіа. Якщо Бурба був такий поганий і такою поганою була спецоперація щодо «вагнерівців», то чому його так довго не звільняли і чому на усіх рівнях спецоперація погоджувалась, а згодом переносилась, а не скасовувалась? І чому тоді не є поганим Татаров, що проти Майдану теж працював? Шустер з Ахметовим тепер дестабілізатори і вони цим дійсно можуть «промишляти», але коли вони були лояльні та зручні, то брати ефіри з «теплими ваннами» від олігархів ніхто у Офісі президента не цурався.

По-третє, чому президент сьогодні поводить себе саме так? Все це тому, що біля нього вже нема Разумкова і від цього у парламенті хитається монобільшість. Вже нема Авакова і нема впевненості в контролі подій на вулиці. Нема Ахметова і його медійної та сервісної підтримки, а 1+1 Коломойського мало. Зате після санкцій РНБО, закону про олігархів тепер набагато більше впливових і досвідчених ворогів. Ці вороги консолідують свої медійні, фінансові та політичні ресурси, щоб вирощувати політичні альтернативи та плани з послаблення політичної влади Зеленського. Для цього і анонсованих держпереворотів чи нового Майдану не треба, бо все може відбутись політичними і електоральними інструментами.

Президент не усвідомлює, що ворогів в нього ще більше. Бо цей прес-марафон проходить в умовах часто справедливого незадоволення населення, бізнесу та інших суспільних груп, які відчули на собі різні негативні наслідки від рішень влади часів Зеленського. Тому серед ворогів Зеленського є і олігархи як Ахметов чи Порошенко, і проросійські куми Путіна як Медведчук, але є і цілком справедливо заслужені вороги у суспільстві внаслідок податкових та інших ініціатив, побічних ефектів пандемії. Тому в нього менший і загрозливо менший рейтинг, що означає поглиблення тріщин та дестабілізацію його влади зсередини.

 

Торпеди Ахметова під Зеленського

Разумкова як і багатьох інших політиків сьогодні використовують в Ахметова як торпеду-сигнальний інструмент тиску проти Зеленського. В президента з олігархом явно фаза наростаючого конфлікту. В Зе вже внутрішні проблеми з стабільністю голосувань від монобільшості, але є і зовнішні проблеми. Тут і роль групи Коломойського зростає, і група Довіра може захитатись. І не лише одним ударним «Вагнергейт-ефіром» в Савіка Шустера, як кажуть.

Одним з наслідків конфлікту є те, що партії Разумкова доведеться пройти випробування на політичну самостійність. Бо складається враження, що деякі хочуть поставити екс-спікера в рамки, з яких він не зможе створити повністю самостійний проект з своїх людей. Тепер його ще й можуть використати, щоб він допоміг вийти на формулу накшталт: Разумков – майбутній президент з урізаними повноваженнями, Порошенко, Тимошенко, Яценюк, Гройсман, Аваков і .т.д на посадах від голови нового уряду, віце-прем'єрів і до спікера у новому парламенті. А формулу, звичайно ж, можуть забезпечити майбутні вибори, де у парламенті може оформитись антиЗеленсько-олігархічно-ахметівська коаліція партій Порошенка, Тимошенко, Гройсмана і Разумкова. А ще є Кличко, щодо якого не дарма знову почали педалювати закони про столицю і місцеві адміністрації.

 

Про «непомітність» Єрмака

«Вагнергейт» та скандал з ніби-то святкуванням ДН голови Офісу президента на держдачі в Карпатах з доставкою гелікоптерами ДСНС виявили неймовірну особливість Єрмака. Держава просто його не бачить, не здатна фіксувати його дії та переміщення. Вона не може встановити які і кому вказівки він дає, куди і як він переміщується по Україні. Можливо він цю «непомітність» отримав в якості подарунку, а можливо подарунком на ДН було «викрадення-сюрприз» з подарунковим перевезенням подарунковим авіа-транспортом, де учасники свята не знали куди і на чому їх перевозять. У будь-якому випадку історія з комунікацією «Вагнергейту» їх нічому не навчила.

 

Екс-ахметівця та екс-опоблоківця Шурму призначили заступником Єрмака, щоб регіоналу Татарову не було ідеологічно самотньо.

 

Про 25 політичних вібраторів

Детективна історія розгортається довкола зникнення 25 вібраторів у Києві. Адже ці вібратори можуть стати частиною якоїсь політичної спецоперації. Їх можуть комусь підкинути в якості засобу дискредитації. Варто зауважити, що саме стільки нардепів, 25, входять до міжфракційного об'єднання Разумкова. Також дуже близькі до цієї цифри декілька інших фракцій Верховної Ради. Не менша загроза для постійних спікерів «Свободи слова Савіка Шустера» та фігурантів усіма поширеного фото з дня народження Савіка у Литві. Це вже не кажучи, що число 25 є магічним в українській політиці, згадаємо рух "25%" на президентських виборах 2019 року. А ще усім відомий метод 25-ого кадру.

 

Про шанс зупинити пандемію на будь-якому з етапів

Багато українців-антивакцинаторів думають, що вони найрозумніші і зможуть обманувати реальність та пандемію. Та безвідповідальність карається дуже логічно і наслідків не уникне ніхто у суспільстві та державі. 

Спочатку усіх просили носити маски (які зменшують кількість випадків на 53%), щоб стримати пандемію і виникнення нових штамів, але вони думали що розумініші і в підсумку довели до локдаунів та економічних криз. Далі їх просили вакцинуватись, щоб стримати нові штами та уникнути локдаунів, але вони думали що розумніші і в підсумку довели до антирекордів смертності, нових хоч і диверсифікованих карантинних обмежень. Далі їх стимулювали вакцинуватись сертифікатами та іншими методами, але вони думали що розумніші підробками сертифікатів, тестів, антивакцинаторським трешем і саботажем.

Ми могли б зупинити пандемію на будь-якому з попередніх етапів. Але ні. Тому який наслідок такої послідовної «розумності»? Нідерланди першими у Західній Європі повернули частковий локдаун. Три райони у Німеччині запроваджують локдаун і комендантську годину для нещеплених. Австрія вводить локдаун для невакцинованих. Австрія першою в Європі зробить щеплення від коронавірусу обов'язковим для всього населення. При цьому, більшість німців підтримали б обов'язкову ковід-вакцинацію. Навіть в Україні суспільство потрохи змінює позицію, адже кожен 5-й українець, найбільший %, звинувачує у пандемії Covid-19 невакцинованих (суттєво більше за МОЗ і президента), а більше половини українців за обов'язкову вакцинацію представників певних сфер.

 

А дії антивакцинаторів на їх марші з свідомими масовим і публічним перевертанням Державного Прапора України підпадає під статтю 338 Кримінального кодексу «Наруга над державними символами»?

 

З маршами антивакцинаторів все стає остаточно зрозуміло. Спочатку участь у маршах підписників російських telegram-каналів, прихильників ОПЗЖ, Шарія та загалом «русского мира», які публічно заявляють про «один народ», «війни нема» і фінансування з РФ. Потім деяких їх лідерів затримують з доказами підготовки акцій проти конституційного ладу в Україні, а на їх захист стають проросійські кадри. А сьогодні перевернуті прапори України та плакати з QR-кодами, що ведуть на сайт путінської «Єдінай Расії». Що і варто було довести. Ось так РФ дестабілізує ситуацію в Україні, сіє розбрат фейками та бздурами, підвищує смертність та спричиняє поглиблення економічних наслідків пандемії.

 

Про чергову слабкість Заходу перед РФ

Нові воєнно-психологічні переміщення російських військ. Енергетична агресія з явним використанням «Північного потоку-2» як геополітичної зброї. Акт міжнародної агресії, штучна міграційна криза у якій Білорусь-РФ не лише доставили та координують мігрантів як зброю для проривів кордонів Польщі та ЄС, але у якій білоруські військові за вказівками РФ ламають прикордонні паркани, видають мігрантам інструкції та газ, калічать громадян Польщі.

Що на все це відповіла Європа та Захід? Погрозами щодо нових санкцій. Телефонними дзвінками Меркель до Лукашенка, які багато хто сприйняв як визнання/легітимізацію самопроголошеного псевдопрезидента Білорусі. Відсутністю відмови від захисту проекту «Північного потоку-2». Більш того, спротиву «Потоку» нема у новій коаліційній угоді в Німеччині, а в Байдена намагались скасувати «санкційну правку» проти «Потоку».