Фото: Reuters
Про «справу Порошенка»
Декілька спостережень за шоу «справа Порошенка та його повернення»:
По-перше, в Зеленського хочуть відволікти увагу від економічних та інших проблем, послабити та обмежити політичний вплив та позиції Порошенка, погасити синдром 2019 року, хочуть зменшення його протестних появ та виступів у парламенті, але не хочуть його остаточної поразки, зникнення з «пулу кандидатів». В Зеленського розігрують сценарій як з Медведчуком, тобто шоу, піар і щоб підняти власні рейтинги. Але вони вважають, що Порошенко з його неймовірним антирейтингом стане потенційним кращим спарринг-партнером під час президентських виборів, аніж більш небезпечні Разумков чи Тимошенко, або інший кандидат, якого ще може породити широка ахметівська коаліція. Також наявність Порошенка не дасть вирости новому конкуренту з патріотичного табору. Тому в Порошенка певно будуть і статус олігарха, і санкції РНБО, і штрафи від АМКУ, але не буде реального СІЗО. Те саме як і з арештом майна, у результаті якого арештоване не усе майно і неарештоване ключове. Все ще припускаю, що кінцевою метою справи є домашній арешт.
По-друге, екс-президенту повезло, що ці карні рухи відбуваються у 2022, а не у 2019, і що з «плівок Медведчука» чи подій тих років прокурори обрали не найсильніші «вугільні» епізоди, які у 2014 році Яценюк називав фінансуванням тероризму і гостро конфліктував з Порошенком. Хоча і купівля за готівку через Медведчука вугілля в окупаційно-терористичних «ОРДЛО» сама по собі достатній епізод для справи та вивчення правоохоронцями, але поки поза увагою залишились відведення наших військ та прийняття законів на вимогу окупантів та Медведчука, злиття ворогу деталей наших мирних ініціатив; дарування куму Путіна «труби», телеканалів, особливого статусу у переговорах та авіа-перельотах; піарне перенесення звільнення наших Героїв з полону. Прокурори й ще як завжди допустились процесуальних, тактичних та розслідувальних недоопрацювань, чим усім цим дали Порошенку гарний пас. Поруч з тим, найцікавіше було слухати, що спікери Порошенка не заперечували епізоди щодо купівлі вугілля, а виправдовували її. Ще й йшли заяви, що Порошенко все знав, але участі не брав і з Медведчуком не говорив, але воно чомусь як виходить за держкошти за участі кума Путіна та «ОРДЛО» робилось якось саме. Поруч з тим, слідство не дало відповідей на більшість питань і роль Порошенка не розкрита.
По-третє, після місяця закордонної паузи-підготовки попри усі надзусилля та мобілізацію партійних та припартійних активів вдалось зібрали людську підтримку достатню для захисту від арешту в аеропорті, але недостатню для враження про «народну підтримку», попри хороші рейтинги. Ще один важливий момент – жоден з ключових на сьогодні інших опозиційних лідерів не приїхав на підтримку. Не було Кличка, Разумкова, Гройсмана чи тим більше Тимошенко. Була лише частинка напіврозваленого Голосу в якості Рудик. Заяви міжнародних партнерів України теж були дуже рідкісні та стримані. Все тому, що Порошенко залишається політиком з найбільшим антирейтингом.
По-четверте, традиційним для подібних політичних шоу став бонус у вигляді подвійних стандартів. Від Зеленського ми побачили невдале шоу-імітацію реального переслідування. В Зеленського висували щодо Порошенка багато енергетичних звинувачень, які буде справедливо адресувати їм і ініціативам їх «слуг» у парламенті. Смішно було читати від «слуг» про дотримання процедур, вистави, скандалізацію та політизацію. У команді Порошенка так багато розповідали про процесуальні порушення сторони обвинувачення, що забули що за роки президентства п'ятого свавільно робили, до прикладу, з Саакашвілі. Не менше було колись розмов про неймовірну судову реформу, а тепер так багато нарікань на залежний суд та суддю, якого Порошенко ж і призначив. Те саме з закликами до єднання, що йшли поруч з заявами про «піськограя» чи плакатами «Порох – сила, Зе – могила», «Повернемо клоуна до цирку», «Україні потрібен Порох, а не ваЗелін», «Зебоягуз, Зебрехун, Зенещастя». Стався і певний римейк ідеї з бордів «або Порошенко, або Путін», бо у публічних виступах спікери хотіли створити враження що 17 січня – це день Х, ледь не найважливіша дата сучасної історії, «водорозділ», а у випадку реального арешту для Порошенка ніби зникне і українська армія, і наша військова техніка, і усі патріотичні українці. Поруч з тим, очевидно, що підвищення градусу внутрішнього протистояння створює для нас додаткові ризики через загрози нових російських вторгнень.
Тепер стало зрозуміло чому суд брав паузу на 2 дні. Початковий план влади з домашнім арештом замінили на слабке особисте зобов'язання. Формула зміни рішення склалась з достатньої кількості людей на вулиці, інформаційного у медіа та процесуального у суді програшу у двобої з командою екс-президента та, можливо і потенційно, непублічними меседжами від наших західних партнерів. У підсумку, команда Зеленського через страх не отримає і частки планованих від справи прибутків, а поруч з тим зазнає багато різнопланових політичних збитків.
Долучився до обговорення «справи Порошенка» у програмі «На межі» на Першому Західному.У відповідь на запитання ведучої: розповідаю про нормальність практики посадки екс-президентів у світі та політичні мотиви та тактику Зеленського у цій справі; привертаю увагу до факту, що на думку енергетичного експерта у студії Україна за часів Порошенка мала альтернативу закупівлі вугілля не в окупантів та без посередництва Медведчука; пояснюю позицію наших західних партнерів; анонсую, що шоу як влади, так і опозиції триватиме ще дуже довго.
Про загрозу нових російських вторгнень
РФ не тільки підвищує градус власних військових погроз та спроб геополітичного розміну України, але й демонструє здатність безкарного введення військ до Казахстану. Вони здійснюють проти наших урядових сайтів та систем потужну кібератаку, масові псевдомінування, подають через Януковича позови проти легітимності української влади, триває енергетичний шантаж та пропагандистська істерія. Це все в купі з пандемією, енергетичними дилемами, токсичними податковими ініціативами, що створюють реальні економічні проблеми для бізнесів та багатьох громадян. Але в нас порядок денний суспільних дискусій як завжди викривлений. В центрі уваги конкуренція за рейтинги, владу та доступ до державних ресурсів, піарне шоу з обох сторін.
Дуже добре, що президент Зеленський все ж порушив своє мовчання задля комунікації з суспільством з цього приводу.Подібним чином пробувати заспокоїти чи інформувати суспільство – це одне з його завдань. Не факт що вдалось чи взагалі могло вдатись, але проблему необізнаності громадян навіть з елементарними порадами як у урядовій брошурі «У разі надзвичайної ситуації або війни» варто все ж виправляти.Бо крім паніки проблемою є і бардак дій.
На жаль, ми не можемо розуміти що відбувається у голові Путіна, не можемо бути впевнені у його раціональності і цим можна пояснити превентивні заяви та кроки наших західних партнерів. Хоча війна і нові її хвилі є реальністю далеко не перший рік. РФ вийшла на безпрецедентний градус військових погроз, які перетворила у неприйнятні ультиматуми, які перетворились у міжнародні консультації та переговори з США та НАТО. Поки, все ж, видається, що РФ не буде вживати реальних заходів окрім як спроб дестабілізації України, по-перше, поки триває переговорний процес як фактор стримування і в них є сподівання на реанімацію Мінську-2 у новоНормандському форматі, по-друге, до завершення китайської олімпіади 20 лютого, а також, по-третє, все ж наша армія є достатньо міцною для створення РФ великих проблем у разі вторгнення, а наші західні партнери продемонстрували багато потенційних заходів у разі чого проти РФ.
Про перспективи е-виборів в Україні
Прокоментував для Вголос перспективи е-виборів в Україні.
«Десь е-голосування працює як інструмент по усій країні, десь на окремих територіях, десь це експерименти-пілотні проєкти. Серед країн з елементами е-голосування можна назвати і держави західного світу, і США чи Канаду, і держави Азійського континенту, як-от Індія чи Південна Корея. Також цей інструмент популярний у Латинській Америці, частково у Європі, до прикладу, у Швейцарії, Бельгії. Дуже важливо відзначити, що є країни, де е-голосування було поширеним, а потім з різних причин його скоротили чи скасували. Це сталося у Великобританії, Нідерландах, Німеччині. Причини були і фінансові, і технічні, і визнання їх неконституційними.
Е-голосування та встановлення результатів такого голосування – це швидко, зручно, точно, дешевше у перспективі, з можливістю протидіяти зловживанням і під час виборів, і під час підрахунку. Найбільші проблеми з е-голосуванням такі. По-перше, складно забезпечити захищеність відповідних систем. Особливо в умовах кібератак, „зламів“ та інших загроз в умовах російської агресії проти України. РФ може використати недоліки таких систем для дискредитації виборів в Україні, дестабілізації ситуації. Такі атаки РФ вже робила, до прикладу, проти е-виборів у Естонії. Також ці системи можуть банально давати технічні збої, ламатись, як це було у 2010 році на Філіппінах. По-друге, часто виникають запитання до прозорості цих систем, можливості перевірки, довіри до результатів. В українських реаліях є високий ризик, що опозиція чи суспільство банально зроблять е-голосування жертвою їхнього невдоволення результатами виборів. Що може спричинити звинувачення влади, протести, судові позови. По-третє, є питання щодо таємності голосування, недоступності інтернету для усіх, недостатньої техграмотності виборців. Тому світовий досвід підказує, що держави мають впроваджувати е-голосування поступово. Починати з менших територій, з виборів місцевих рівнів. Для цього потрібне і законодавство, і комунікаційна кампанія для суспільства, і суттєві видатки з державного бюджету, і наявність фахових спеціалістів для роботи та для захисту».
