3f68415-opzz.jpg

Фото: Українська правда


У зовнішній та внутрішній політиці України відбулась серйозна зміна за ініціативою використання. Раніше Зеленський заявляв та втілював нові ініціативи щодо Донбасу, щоб нарощувати власний рейтинг. Так само він використовував процесуальні та політичні конфронтації з деякими лідерами опозиції, щоб утримувати власний рейтинг від відчутного падіння.

За декілька останніх місяців ситуація змінилась, бо тепер в якості «тенісного м'яча» усіх використовують не у Офісі президента, а цим «м'ячем» став Офіс президента. Путін перейшов у дипломатичний та диверсійний контрнаступ щодо Донбасу і тепер шантажем підштовхує, а потім використовує модельовані дії команди Зеленського, щоб планомірно дестабілізовувати ситуацію в Україні. Те саме відбувається всередині. Політична опозиція грає у декілька рук, щоб послідовно заганяти президента у політичні пастки, за якими йде додатковий політичний удар по електоральним позиціям влади. У підсумку, рейтинги перетікають до різноманіття ніби-то ворожих одна до одної опозиційних партій, хоча там багато зацікавлених колективно «доїсти зелені рейтинги» та утримувати власні електоральні ніші за рахунок деколи штучної протидії одне одному.


Якщо на громадянах-порушниках карантинних вимог різних країн є лише моральна частина відповідальності за збільшення кількості хворих та померлих від коронавірусу, то держави можуть і мають понести свою частину відповідальності цілком реально в юридичному та фінансовому плані.

Влади мають понести відповідальність за невчасно вжиті заходи, що призвели до масової загибелі людей як в Італії чи Іспанії, чи взагалі за відмову вводити необхідні заходи, що призвело до більших медичних наслідків як у Швеції чи Британії. Влади мають понести відповідальність за відсутність економічної підтримки людей. Влади мають понести відповідальність за провальні чи злочинні комунікаційні кампанії, що свідомо применшували загрозу вірусу як у США, у Бразилії, чи що підривали суспільну довіру до запроваджених тимчасових обмежень як в Україні (заяви санлікаря Ляшка, Велюри, Епіцентри). Влади мають понести відповідальність за те, що попри усвідомлення загрози так і не вжили заходів щодо державного фінансування зміцнення медичної системи, за нецільове використання коштів (перенаправлення коштів на ремонт доріг), медичні махінації на закупівлях, недостатнє тестування і т.д. як в Україні. Тому подання колективних позовів до держав – це вже реальність, або питання часу.


На найближчі декілька місяців буде декілька факторів, що найбільше визначатимуть політичну ситуацію в Україні.

З зовнішніх факторів – це небезпеки переговорного процесу щодо Донбасу, з МВФ, виборчої кампанії у США, розвитку ситуації навколо Білорусі.

З внутрішніх факторів – наростання коронавірусної та економічної криз, ексцеси місцевої виборчої кампанії та потенційного «опитування», наростання внутрішніх суперечностей у Зе-команді (потенційні хитання уряду чи окремих міністрів, конфлікт з Богданом, Коломойським, іншими наближеними олігархами і т.д.), прийняття непопулярних рішень урядом чи парламентом (щодо бюджету, тарифів, податків, землі, референдуму, грального бізнесу, медіа), потенційні скандальні рішення Конституційного суду (на розгляді якого закони про функціонування української мови, про ринок землі, про регламент, амністію Майдану, люстрацію, розділення оператора у газотранспортній системі, депутатської недоторканності, «антиколомойського» закону, участі іноземців в наглядових радах держпідприємств, націоналізації «Приватбанку»).


У цивілізованому світі жорстко засуджують, вводять санкції, вважають Лукашенка незаконним президентом Білорусі. Український парламент не тільки береться за заяву щодо білоруських виборів з значним запізненням, але й приймає м'які формулювання лише 228 голосами, ледь приймає.Це камінг-аут приховано проросійських депутатів чи це приховані вороги демократії?

Постанову не підтримали понад 50 «слуг народу», «ОПЗЖ» у повному складі, один нардеп «Євросолідарності» та «Голосу», два нардепи з «Батьківщини», майже половина «За майбутнє», половина «Довіри» та п'ять позафракційних.


Українські влади штучно заганяли національну економіку в колапс через корупцію, токсичні закони та дефіцит реформ. Потім ми змушено брали кошти МВФ виконуючи вимоги, що ще погіршували економічну ситуацію.

Та, як виявилось, ці «кредитні жертви» можуть бути марними. Бо українська влада ставить такі неоднозначні і вимушені транші МВФ під питання. Як? Тиском на антикорупційні органи; неочищенням «вовчої» судової системи, що приймає небезпечні рішення щодо «Приватбанку»; розбазарюванням COVID-фонду не на зміцнення медичної системи, а на піарні проекти «великого будівництва». Фантастична історія, коли ми отримуємо негативи траншу без траншу.


Жодні релігійні особливості не можуть бути виправданням порушень проти національної чи епідеміологічної безпеки України. Хасиди мусять це прийняти, поважати нашу державу, або нести відповідальність за порушення українських законів. Жодних виключень і поступок тут бути не може.


На далеко не першому році війни в українському парламенті за повернення російської мови у вищі навчальні заклади проголосувало 210 нардепів. Серед яких понад 170 «слуг», 22 з «ОПЗЖ», 1 з «За майбутнє» і 5 з «Довіри». Такі небезпечні голосування стають все частішими, а кількість забраклих голосів стає все меншою. Що має серйозно стурбувати усіх небайдужих.


Кабмін повівся на передвиборчий популізм низки місцевих влад і змінив критерії карантинного зонування так, що це зробить спротив пандемії менш ефективним. Ось так на чаші вагів політичні рейтинги та договорняки переважають державницькі потреби у безпеці здоров'я та життя суспільства.

Тим часом, ще один інформудар по спротиву пандемії нанесений на матчі «Динамо», коли низка нардепів від «Слуги народу» та «ОПЗЖ» в порушення правил спільно дивились матч у VIP-ложі. З такими підходами не дивно, що рейтинг Зеленського впав нижче результатів 1 туру президентських виборів.


Це так здалось чи в останніх ключових голосуваннях чомусь не голосують 30-40 «слуг», але чомусь замість них стабільно підголосовує «ОПЗЖ»? Мова і про голосування за склад конкурсної комісії з обрання голови САП, що чомусь так радує «коломойських», «портнових», проросійських. Навіщо українській владі такі антизахідні демонстративні кроки? Хто у Офісі президента ризикує співпрацею з США, ЄС заради контролю САП і, відповідно, НАБУ? Навіщо ризикувати траншами МВФ і ЄС, безвізовим режимом з ЄС і їх підтримкою?


А депутат «Слуги народу» Олександр Юрченко, якого викрили на потенційній корупції, «сяде» так само як «прийшла весна – саджати будемо»? І якщо він, на думку Офісу президента, «втратив етичні підстави бути депутатом», то чому депутатами досі є фігуранти справ/скандалів про замовлення проституток, зґвалтування, «неякісних дітей» і їм подібні?