зеленский, владимир зеленский, Блінкен, ентоні Блінкен

Фото: Офіс президента


Захист дисертації «репрезентантом інтересів держави-агресора» та «видатним науковцем» Кивою – це лише маленький епізод для збоченої та огидної системи закритих і корумпованих соціальних ліфтів в Україні, в якій купується і продається поза законом абсолютно все, включно з життям.

В Україні система «соціальних ліфтів» працює для окремих груп людей: По-перше, для кумів, братів, сватів чиновників та наближених до них. Деколи посади, привілеї, наукові ступені в прямому сенсі передаються «у спадок». По-друге, для дітей-мажорів чи просто дітей корумпованих чи забезпечених українців, яким дорогу «вистелюють доларами та євро». По-третє, для «дуполизів», лицемірів та слабких по духу пристосуванців. Покірні, слухняні чи «згорблені» раби багато де сприймаються як дуже комфортні. По-четверте, привілейованих за іншими ознаками. Представники окремих націй тягнуть одне одного, представники окремих міст тягнуть одне одного, представники окремих поглядів тягнуть одне одного. По-п'яте, привілейованих за статусом. У окремих ситуаціях несправедливу перевагу люди з папірцем докторів наук мають над кандидатами, кандидати над людьми без наукових звань, а Кива над здоровим глуздом і совістю. Особливо соромно, що у наскрізь корумпованій і здеградованій системі освіти, де папірець не є ознакою знань. Професійність у ній не стає аргументом.

Це і є соціальна та професійна несправедливість. Суспільство закритого доступу. Так у владу, освіту та інші сфери не потрапляють найкращі, бо їх місця займають ті, хто пройшов «особливими доріжками». І це є однією з причин міграції української молоді, бо їх місця зайняли «привілеянти». Це і є причиною кризи у розвитку держави, бо важливі позиції обіймають найспритніші, а не найкращі. А в країни, де так системно дискримінують професійність та гідність, похмуре майбутнє та перспективи. Передові країни рухають мізки, а не «киви».


Путін порухав своїми військами «туди-сюди» біля кордонів України і досяг проміжних тактичних цілей. Що США, що Європа, що Україна пропонують нові формати та нові місця для двосторонніх та багатосторонніх зустрічей.Найгірші очікування щодо військової ескалації, послання президента РФ, домовленостей щодо «кластерів» не справдились, але не зникли і не зникнуть з порядку денного в найближчі роки.Захід не готовий чи не має достатньо сили, щоб «ламати» РФ «через коліно», а це означає малоімовірність вигідних Україні поступок. Все одно будемо крутитись під ризиком примусу щодо нас.

Нам треба зміцнювати армію, економіку та вичищати проросійські елементи у політиці. Того ж Киву з ОПЗЖ можна садити не тільки за корупцію в е-декларації чи порушення законів про декомунізацію. Журналісти вже розкопали, що Кива додав до дисертації підроблені довідки і збрехав про участь у конференціях. Ще більше підстав для притягнення до відповідальних інших «медведчуків». Треба розвивати реальні ефекти як це є з блокуванням проросійських каналів. А не давати таким як «пособник ворога» Аксьонов ставати нардепами чи дозволяти залишатись депутатами тим, хто не володіє державною мовою.


Межі між владою та опозицією продовжують стиратись.

У Київській облраді відбувається заміна голови. У результаті домовленостей між Слугою народу, ЄС та За майбутнє раду очолює «слуга». Тобто партії Зеленського, Порошенка та як кажуть Коломойського домовляються. При цьому, Порошенко дає президенту публічні поради щодо переговорів з Путіним, яких він сам недотримувався у свій час погоджуючи антидержавні Мінські домовленості. Слабка імітація інакшості позиції на фоні політичної співпраці на місцях.

Ніби-то опозиційна Євросолідарність ініціює «антизеленську» постанову на тему коронавірусу, яка є виключно політичним піаром, який реально нічого змінити з пандемією не може. Але постанову проти Зеленського персонально та його «медичної команди» підтримує аж 8 «неколомойських слуг народу», лише половина «опозиційної» ОПЗЖ, майже вся ЄС, Батьківщина, За майбутнє, Довіра та Голос, тобто деякі партнерські до влади фракції. При цьому, рішення не підтримують і захищають Зеленського, зокрема, депутати Ахметова, ледь не єдина з Голосу і лідер партії Рудик, Юлія Тимошенко, половина ОПЗЖ. І таких аргументів про псевдодрузів та псевдоворогів можна знайти на кожному кроці.


Коболєв разом з Вітренком мали бути звільнені ще за часів Порошенка. За «енергетично-схемну співпрацю» з олігархами, створення умов для завищення тарифів для населення, дикі за своїм розміром завищені заробітні плати та премії у бідній воюючій країні. Але Зеленський взяв до команди дуже багатьох чиновників часів Порошенка і несе за їх дії таку ж політичну відповідальність. Тепер ж він збирається призначити міністром енергетики пана Галущенка, який за результатами своєї роботи мало чим відрізняється від того ж Коболєва, а тому мав би бути об'єктом розслідування і звільнений з чинної посади, а не йти на нову.


Зеленський домагається від українського суспільства та олігархів легітимності та визнання права на другий президентський термін. Для цього у Офісі президента провадять певну електоральну та ресурсну політику.

По-перше, в президента продовжують тактику РНБО щодо одночасної гри проти декількох політичних опонентів. При цьому, влада та «Слуга народу» грають одночасно за західний, центристський та проросійський електорати одночасно здійснюючи тиск на Медведчука, послаблюючи запобіжні заходи для Стерненка та Антоненка, але проголошуючи заяви про «свято 9 травня» та «СС Галичина». Паралельно обговорюється створення вигідній Банковій нових політпартій.

По-друге, оточення президента працює над укріпленням владного впливу. Мова про збільшення контролю над грошовими та іншими ресурсами, кадрові перестановки у власних інтересах, діалог з позиції сили з олігархами.

Мова і про швидке просування земельної реформи, контроль над податковими та митними потоками через кадрові рішення та санкції проти контрабандистів, звільнення у Нафтогазі, Укроборонпромі та Укрзалізниці, ініціативу про ліквідацію ОАСК. Офіс президента успішно працює над дистанціюванням голови уряду Шмигаля від Ахметова, зменшує парламентський вплив Разумкова, звільняє Мендель, надсилає Авакову «попередження» справою Шеремета та неприйняттям законодавства про шокери, «слуги народу» у парламенті разом з «коломойськими» голосують на диво консолідовано та консенсусно. Олігархи ж отримують сигнали про дисципліну у вигляді ідеї закону про олігархів, обшуків в наближених до Коломойського офісах, «антиахметівської» ідеї щодо ренти на залізну руду, підозр партнерам Порошенка як Гладковський, наслідком чого є помітна конструктивна співпраця Банкової з більшістю олігархів.


Західні спеціалісти можуть навідуватись в Україну, щоб вивчати унікальний досвід реакції влади і суспільства на пандемію. Коли офіційна статистика не відображає реальних масштабів проблеми. Коли карантинні обмеження є псевдо, якого мало хто дотримується.Коли кількість антивакцинаторів складає майже половину населення, а на релігійних службах псевдоцеркви Московського патріархату усі без масок. Коли люди, що записались на вакцину через офіційні канали реєстрації не отримують вакцину, але її отримують псевдолідери громадської думки чи ті, хто дзвонив «бригадам, пунктам, невідомо кому».

Тим часом, у США від коронавірусу вакцинували 70%, в Ізраїлі 75% дорослих. А в Індії, що ігнорувала небезпеку вірусу, неконтрольований спалах.


Три головних висновки з візиту держсекретаря США до України.

По-перше, в української влади та адміністрації США різні погляди на пріоритети порядку денного. В Зеленського намагаються акцентувати увагу на питаннях російської агресії на Донбасі, деокупації Криму, виступаючи з правильними ініціативами щодо НАТО, двосторонніх договорів, Кримської платформи. США акцентують на тому, що теми безпеки надважливі, але для збільшення військової і МВФ-підтримки та зміцнення стосунків потрібні реальні політична та судова реформи, антикорупційні та корпоративно-прозорі кроки. Влада подала новий законопроект про НАБУ що не звільняє Ситника, але паралельно подала модель судової реформи, що суперечить позиції Заходу, як і позиції по Нафтогазу. Похвалених земельної реформи та недоторканності явно недостатньо.

По-друге, США не виділяють ні з ким особливих стосунків, зокрема, з екс-президентом Порошенком. Йому доводилось зустрітись з Блінкеном лише у рамках колективної зустрічі з головами парламентських фракцій. Більш того, Блінкен надіслав чіткий сигнал щодо необхідності реальної боротьби з олігархами, серед яких за останніми даними Forbes не тільки Порошенко, Коломойський, Ахметов, Пінчук, Медведчук але й інші усім відомі прізвища. Все це актуалізує кроки проти монополізму, незаконних політичних впливів.

По-третє, США працюватиме з Україною більш системно та послідовно. У ній буде менше внутрішньополітичного контексту США і більше моментів щодо реформ як основи для захисту держави від загрози РФ. Українській владі доведеться демонструвати реальні кроки, щоб бути почутими у Вашингтоні.