Чи сприятимуть позачергові вибори реваншу регіоналів та олігархів?

Після призначення нового уряду багато хто поспішив заявити, що політична криза в Україні вирішена. Та враховуючи той факт як саме був призначений новий уряд (про це я писав в матеріалі «Повалення конституційного ладу та захоплення державної влади?») та те, що фактично коаліції Порошенко-Яценюк в Україні нема, вже можна впевнено стверджувати, що всі ці події заклали бомбу для ще більшого посилення політичної кризи. Всі провідні політичні гравці це усвідомлюють, а тому сприймають ці домовленості як паузу для підготовки до позачергових парламентських виборів.

Варто відзначити, що на даний момент ідею таких виборів підтримують 45% громадян України, а 41% виступають проти (це випливає з опитування групи «Рейтинг» від 15 квітня). Очевидно, що такий високий % осіб, що виступають проти цих виборів пояснюється здебільшого двома аргументами:

1) буде економічна нестабільність (коливання курсу долара, інфляція і т.д.),

2) вибори посприяють політичному реваншу колишніх регіоналів та олігархічних сил.

Щодо першого аргументу, то у своєму матеріалі «Український народ поставлений і зафіксований в позі „раком“ я вже відзначав, що „найстрашніше, що ми вже звикли, що нормальна цивілізована процедура (вибори) в Україні перетворюється на «перегавкування між зграєю хижаків», що загрожує національній безпеці. Хоча вже незрозуміло чи не стає загрозою національній безпеці ухилення від цих виборів. Національний безпеці загрожують не вибори, а подальші дії цих політичних динозаврів-казнокрадів, що можуть кінцево знищити надію на побудову сильної української держави“. В цьому контексті дуже проста думка – чим пізніше ми проведемо вибори, тим більшими будуть негативні наслідки від них.

З другим аргументом ситуація складніше. Тут є необхідність для глибокого аналізу соціології. У своєму матеріалі для Української правди „Політичний аналіз у заручниках битви українських соціологів“ я відзначав:

„Якщо дивитися на результати досліджень лютого від «Рейтинг», КМІС та «Інституту Горшеніна», то можна відзначити такі особливості рейтингів партій:

1) «Блок Петра Порошенка» – 14,2% (від 9,7% і до 16,6%);

2) «Батьківщина» – 14% (від 12,9% до 15,1%);

3) «Самопоміч» – 13,6% (від 11,8% до 15,6%);

4) «Опозиційний блок» – 13,6% (від 12,8% до 14,2%);

5) Радикальна партія Олега Ляшка – 9,8% (від 6,5% до 12,5%);

6) «Свобода» – 7,7% (від 6,2% до 8,6%);

7) «УКРОП» – 5,7% (від 5,2% до 6,1%);

8) «Громадянська позиція» – 5,1% (від 3,8% до 6,1%).

Окремо також варто зазначити про рейтинг партії Міхеїла Саакашвілі, якої не існує, що за даними має «консенсус» 11,9% (від 11,6% до 12,2%).

З огляду на дійсну конфігурацію партійного складу Верховної Ради, на лютий 2016 року вибори, за винятком мажоритарки, мали здійснити «очищення парламенту» від «Народного Фронту» та дати квитки на входження до українського парламенту для «Свободи», «УКРОПу», «Громадянської позиції» та неіснуючої партії Саакашвілі.

У березні, згідно з даними КМІС та «Центру Разумкова», ситуація вже кардинально інша. Зміни пояснюються не тільки часовим чи окремими політичними факторами, але й пакетом соціологічних досліджень, що були взяті до уваги:

1) «Батьківщина» – 13,9% (від 9,1% до 18,6%);

2) «Опозиційний блок» – 12,3% (від 11,3% до 13,2%);

3) «Блок Петра Порошенка» – 11,3% (від 11,1% до 11,4%);

4) «Самопоміч» – 11,1% (від 10,9% до 11,2%);

5) Радикальна партія Олега Ляшка – 8,8% (від 6,6% до 10,9%);

6) «Свобода» – 5% (від 3,7% до 6,2%).

Рейтинг неіснуючої партії Міхеїла Саакашвілі має «консенсус» 5% (від 4,1% до 5,8%).

Отже, якби вибори до ВР проводились у березні, НФ так само покине парламент, а до нього зайдуть «Свобода» та умовна «партія Саакашвілі» з результатом на межі статистичної похибки.

У порівнянні з лютим, до парламенту за «консенсусом» уже не заходять «Громадянська позиція» з результатом у 4% (від 2,9% до 5,1%, подолання бар'єру дає лише КМІС) та «УКРОП», що має результат 2,7% (від 2,6% до 2,7%).“

Ще раз електоральну ситуацію перегортає вже результати квітневого опитування групи „Рейтинг“. Згідно з результатами квітня партії мають такі рейтинги: „13% проголосували б за «Батьківщину», 11% – за «Опозиційний блок», по 10% – за партію Саакашвілі і «Самопоміч», 9% – за Блок Петра Порошенка, 7% – за Радикальну партію. Впритул до 5-відсоткового бар'єру підійшла партія «Свобода» з показником в 4%.“

Отож, щодо аргументу про реванш олігархічних груп, то вибори навряд щось змінять. Новий уряд є результат олігархічного компромісу Порошенка, Яценюка та Коломойського. З огляду на результати опитувань вибори наразі нездатні зламати кланово-олігархічну модель української політики. Для цього в парламенті потрібно значно більша критична маса інших за своєю природою партій.

Щодо аргументу про реванш регіоналів, то варто проаналізувати що би сталося якщо б виборча система Україна була змінена на пропорційну. На сьогодні структури проєвропейських партій „БПП“, „Народний Фронт“, „Самопоміч“, „Радикальна Партія“ та „Батьківщина“ мають загалом 293 народні депутати.

Якщо взяти до уваги соціологічні опитування, то ситуація була б така:

а) у лютому кількість проєвропейських народних депутатів склала би 366 народних депутатів (за виключенням 64 депутатів від „Опозиційного блоку“)

б) у березні кількість проєвропейських народних депутатів склала би 348 народних депутатів (за виключенням 82 депутатів від „Опозиційного блоку“)

в) у квітнікількість проєвропейських народних депутатів склала би 347 народних депутатів (за виключенням 83 депутатів від „Опозиційного блоку“).

Якщо ж розрахувати результати виборів за дійсною змішаною системою, то ми б отримали приблизно такі результати:

а) у лютому кількість проєвропейських народних депутатів склала би 324 народні депутати (за виключенням 41 депутата від „Опозиційного блоку“ та 65 депутатів інших олігархічних груп)

б) у березні кількість проєвропейських народних депутатів склала би 319 народних депутатів (за виключенням 46 депутатів від „Опозиційного блоку“ та 65 депутатів інших олігархічних груп)

в) у квітнікількість проєвропейських народних депутатів склала би 319 народних депутатів (за виключенням 46 депутатів від „Опозиційного блоку“ та 65 депутатів інших олігархічних груп).

Отже, аналіз соціологічних опитувань на предмет можливого реваншу „регіоналів“ на позачергових виборах свідчить про безпідставність побоювання про реальність такого реваншу в умовах як пропорційної, так і змішаної виборчої систем.

Висунення аргументів проти дострокових парламентських виборів мають за собою не побоювання реваншу регіональних чи олігархічних груп, а є застосуванням політичної технології тими, хто хоче залишити сучасну владну систему Порошенка-Яценюка незмінною, оскільки, самі ці політичні групи втрачають від виборів найбільше. Та питання не в тому чи втрачають окремі політичні групи. Питання в тому чи втрачає щось через вибори Україна.