Давайте все ж розмежуємо форму і зміст. По формі: в нас міжнародний збройний конфлікт внаслідок російської агресії і спричиненої нею окупації території України. Це вимагає від України підкріпити на рівні законів статус нашого супротивника і територій під його фактичним ефективним контролем (в якості окупанта і окупованих територій). Це, зокрема, і є пропонований законопроект. Я б до нього доклав рішення РНБО про визнання «ЛДНР» терористичними організаціями. Зараз держава по формі вважає протилежне (тобто що є внутрішній конфлікт) і це видно по постанові уряду та заявах міністерства Черниша-Туки. Такому баченню відкрито опонують декілька парламентських партій і позапарламентських (Рух Саакашвілі, Демальянс, групи воїнів АТО).
По змісту. Прийняття за основу «окупаційного» бачення ситуації означає, що відповідальність за окуповані території несе окупант. Тобто на нього переходить відповідальність за порушення прав людини та фінансові збитки, соціально-економічні виплати і т.д. Так само це означає, що з окупованими територіями неможлива економічна діяльність (торгівля чи контрабанда), бо вона набуває рис фінансування тероризму або державної зради з фінансування держави-агресора. На практиці це нам дає: 1) переваги в міжнародних переговорах, зокрема, і з метою деформації Мінська та деградації мантри про безальтернативність Мінських угод, вугілля і т.д., 2) внутрішню консолідацію в питанні політики щодо окупованих територій.
При адекватній юридичній оцінці блокада стає неактуальною, бо стає частиною політики держави. Щодо Донбасу, то нам потрібна не реінтеграція, а деокупація. Реінтеграція Мінська ставить всю державу на коліна заради малої її частини. Деокупація означає безумовне повернення території, або повернення на прийнятних умовах. Тому потрібна не шкідлива реінтеграція, а вичікувальна деокупація.
