Після загальновідомих подій у Криму пройшов певний час і з «холодним розумом» можна оцінити їх проміжні наслідки. Оцінювати ці наслідки варто крізь призму того чи вдалося Путіну витиснути заплановані вигоди з агресивної антиукраїнської інформаційної провокативної операції.

По-перше, Путін чіпляючи на Україну ярлик «держави-терориста» та «держави-агресора» намагався створити враження, що Україна і Росія, як мінімум, нічим не відрізняються. Путін намагався цілковито підірвати і так нестабільну систему міжнародної лояльності та підтримки України (у тому числі напередодні саміту G20), тобто бажав вплинути на позицію інших держав. Крім того, Путін заодно хотів і погіршити імідж Держдепу та влади США.

Верховна Рада звернулася до країн-членів Євросоюзу, США, Канади та Японії і в комітет у закордонних справах Європарламенту із закликом вплинути на РФ, щоб уникнути нової хвилі агресії на тлі подій в Криму.

Варто погодитись з думкою постійного представника України при Раді Європи Дмитра Кулеби, що провокація Росії в анексованому Криму не досягла своєї мети, враховуючи реакцію на цей інцидент міжнародної спільноти.

Навіть короткий аналіз реакції міжнародної спільноти на події в Криму засвідчує, що держави світу не повелися на невдалу путінську провокацію. Цей висновок можна підтвердити заявами на підтримку позиції України: 1) під час розгляду питання на РБ ООН, 2) НАТО, 3) Європейського Союзу, 4) США (як Джозефа Байдена, так і Джеффрі Пайєтта), 5) Канади, 6) Литви, 7) Норвегії. В той же час, низка держав закликали обидві сторони до стриманості, а Німеччина чекає розслідування інциденту в Криму і від Росії, і від України.

По-друге, Путін розумів, що чим більше тріщить система підтримки України, то тим більш вірогідним є те, що санкції будуть поступово скасовуватись, а конфлікт на сході України буде рухатись в сторону врегулювання за «російським сценарієм». Тобто в цьому сенсі Путін намагався або підірвати, або спрямувати в нове русло «Мінсько-Нормандський процес». Путін назвав безглуздою зустріч в нормандському форматі «на полях» G20. До цього ж Путін намагався і посилити можливості щодо «забуття» у світі теми окупації Криму, тобто підготувати основу для легалізації цієї окупації. Попередній аналіз дозволяє зробити висновок, що у процесах врегулювання конфлікту на Донбасі жодних суттєвих змін нема.

Віце-прем'єр з питань євроінтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе заявила, що провокаціями в Криму Росія намагається переконати світ у неефективності «нормандського формату» переговорів. Крім того можна стверджувати, що Росія намагалась перекласти вину за невиконання «Мінську-2» на Україну. На думку керівника Російського ради з міжнародних справ Андрія Кортунова, адресатом російських заяв є скоріше Захід, ніж Київ. У Росії відсутні будь-які політико-дипломатичні аргументи щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. The Financial Times пище, що Путін намагається домогтися залучення Обами до нормандських переговорів. «Сьогодні представляється малоймовірним, що Путін дійсно хоче піти на ризик і довести ситуацію до нового серйозного загострення».

Заяви Кремля про підготовку терактів на Донбасі мають на меті зрив Мінських домовленостей та ескалацію конфлікту на сході України. Про це повідомив речник Адміністрації президента з питань АТО Олександр Мотузяник.

Die Welt же пише, що Путін пригрозив Україні за нібито підготовку терактів у Криму заходами, бо йде підготовка чергової військової агресії.

Guardian розглядає три сценарії розвитку подій: а) спроба переконати Захід скасувати санкції, введені після анексії Криму, б) «обмежене вторгнення для створення коридору безпеки», в) планується «щось більш масштабне».

По-третє, Путін грав на внутрішнього «споживача», тобто російське суспільство. Через загострення внутрішньої політичної та економічної кризи в Росії та з поступовим падінням лояльності до режиму Путіна та правлячої партії «Єдина Росія» напередодні парламентських виборів Путін вчергове вирішив мобілізувати електорат налякавши його «зовнішнім ворогом / загрозою». Цю технологію ми вже мали змогу спостерігати під час підриву високо поверхових будинків, захоплення глядачів на показі фільму «Схід.Захід», у Беслані. Серед більш сучасних прикладів затримання у квітні 2014 року 25 українців, що у передвиборчий період ніби-то планували теракти на території Росії. Парадоксально, але Путін звинувачує нас у використанні цієї технології.

Не дарма, Times пише, що зовнішня криза знадобилася Путіну для вирішення внутрішніх проблем. Росію чекають вибори до парламенту, і хоча в опозиції немає шансів потіснити партію влади, в країні зростає невдоволення. Росіяни, зазначає видання, стійко перенесли різке зниження рівня життя, падіння рубля і, як результат, складності із зарубіжними поїздками.

Для реалізації цього вже традиційного методу власної політики Путін придумав історію про «агресивно-терористичну Україну» та реакцію на цю загрозу у вигляді «ми їх покараємо». МЗС РФ заявило, що «збитки і загибель російських військовослужбовців без наслідків не залишаться». При цьому Путін вдало використав ситуацію для репресій і пошуку «нових диверсантів». Продукуючи інформацію про українську загрозу і «ДРГ» Кремль створює основу для подальшого обмеження прав і свобод людини, посилення контролю Інтернету і т.д. Під шумок ще й до посилення військової присутності у Криму. Отже, своїх внутрішніх цілей Путін все ж таки досяг.

Висновок. Провокативні заяви та дії Росії демонструють вищий рівень цинізму російської влади і особисто Путіна як основи держави-агресора та держави-терориста. За допомогою своїх улюблених військово-спецслужбових методів Путін намагається «вирулити» з складної ситуації у яку він завіз Росію.

Колись Гітлер з подібної до «кримської» провокації проти поляків у місті Гляйвіц розпочав Другу світову війну. Путін і далі ніяк не може відійти від маній історії, «гітлерівських і сталінських замашок» та їх використання в сучасних політично-пропагандистських цілях. Можливо це був лише політичний хід, але Україна завжди має бути готова до того, що агресор діятиме в притаманному йому військово-силовому стилі, готова до того, що Путін і далі розглядає переможну війну як інструмент «закріпачення» України в орбіті власного впливу.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація