site.ua
oleksii.rohovyk
Олексій Роговик
новачок

Безперспективне врегулювання конфлікту на Донбасі

Після чергового продовження санкцій Путін починає нову подвійну гру проти них. З однієї сторони він буде і далі відпускати деяких українських заручників (Савченко ... Афанасьєв, Солошенко ...) щоб створювати відповідний інформаційний фон на Заході + підігрівати антисанкційні настрої у Європі.

З іншої сторони лунає прямий військово-політичний шантаж України (за формулою: не будете виконувати російський план – буде стрілянина) з приводу одностороннього виконання Мінських угод в частині змін до Конституції щодо особливого статусу та амністії бойовиків. Та очевидно, що основні рішення щодо санкцій прийматимуться по лінії США + ключові держави ЄС (перш за все Німеччина та Франція).

Те що Путіна вже вдалось – це знівелювати можливість суттєвого посилення санкцій. Що ж до їх послаблення і скасування, то в найближчій перспективі це і буде предметом торгів навколо конфлікту на Донбасі. Зокрема, в уряді Меркель розглядають можливість послаблення санкцій проти Росії в обмін на співпрацю Москви на виборах на Донбасі. Та те як проросійські бойовики протидіють "мирній" місії ОБСЄ вказує, що введення "озброєної" місії ОБСЄ малоймовірне, оскільки, це потребує значних поступок для однієї з сторін, що однаково неприйнятні як для України, так і для Росії. Без цієї місії ж виборів не буде. Тому, швидще за все, "глухий кут" щодо місії ОБСЄ, місцевих виборів триматиме, а непевні спроби Путіна зірвати санкційний режим без очевидних поступок у конфлікті на Донбасі не завершаться успіхом. Це означає, що Україна повинна вже давно серйозно напрацювати альтернативні шляхи безперспективним Мінським домовленостям.

Путін проти санкцій: між війною та «договорняком»

Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер обґрунтував свої наміри відвідати Росію у червні необхідністю зближення в економічних питаннях. Німеччина продовжує вкидувати в інформаційний простір тези про "розумні санкції" "часткове скасування санкцій", а сенат Франції за тиждень розгляне питання про зняття економічних санкцій. І все це на фоні суттєвого загострення на Донбасі, що щодня забирає від 3 до 7 життів наших військовослужбовців.

Кричущу абсурдність таких розмов можна пояснити не тільки прагматизмом європейських еліт, але й відсутністю будь-якої стратегії України щодо конфлікту на Донбасі. Розвалені під 0 Мінські домовленості такою стратегією не виступають, тим більше після того як Лавров заявив, що категорично відкидає умови України про те, що безпека на Донбасі повинна передувати проведенню місцевих виборів в зоні АТО + що Донбас ніколи не погодиться на миротворців (у тому числі і ОБСЄ). Тобто Росія офіційно заявила, що Мінські угоди викинуті у смітник.

Що є альтернативою Мінська для України вже писалось неодноразово (зокрема, щодо референдуму). Свіжі дискусії про прийняття закону про план деокупації Донбасу також залишаються лише розмовами. Але що є альтернативою для Росії? По-перше, відновлення військових дій для ініціювання процесу з ухвалення нових домовленостей. По-друге, обхід "мінського смітника" і спроби до прямої реставрації політико-економічних відносин з Заходом на умовах "замороження" конфлікту в Україні у новій формі та по новій формулі. По-третє, поєднання першого та другого сценарію в тому числі і тому, що Україна швидще ща все не готова (на щастя) поступитись на сьогодні принциповими моментами власного суверенітету на Донбасі.

Недореформа судової системи з відстрочкою

РПР чітко і зрозуміло аргументує чому сьогоднішні зміни до Конституції та законів у частині правосуддя та судоустрою не відповідають суспільним запитам на реальну реформу судової системи. Експерти разом з політичними партіями, що сьогодні не підтримали зазначені зміни, наголошують, що відповідні рішення по суті означають набуття повного контролю та узурпацію президентом влади над судовою системою як мінімум на 2 роки. Це означає ще більшу консервацію та політизацію прогнилої судової системи України. Окремі позитивні законодавчі новели у цих змінах є лише "димовою завісою" з великим строком запровадження, а, отже, ми маємо справу не з реформою, не з напівреформою, а з чверть реформою, що можливо запрацює в момент втрати влади президентом Порошенком в районі 2018-2019 рр.

Тотальна недовіра до влади

Чергові соціологічні опитування і три важливих моменти: 1) тотальна недовіра до органів влади України на рівні з засобами масової інформації Росії (найбільша недовіра до президента, парламенту, уряду, судів, прокуратури та банків), 2) присутність позитивної довіри до збройних сил, церкви, волонтерів та громадським організацій, 3) електоральні рейтинги (За "Батьківщину" готові проголосувати 12% респондентів, за "Самопоміч" – 10,6%, за "БПП" – 9,9%, за "Оппоблок" – 9,1%, РП – 8,4%, за "Громадянську позицію" – 6%). Висновки: а) Парламентські партії за виключенням Яценюка в цілому зберігають рейтинги сталими, б) Гриценко додав у рейтингу (до 6%), в) Саакашвілі втрачає рейтинг (до 3%) як і Свобода (4%), г) політичний вакуум, який малі менш запацькані і невождистські партії поки заповнити не можуть.

Політичний вибір Міхеіла Саакашвілі

Для Міхеіла Саакашвілі вже давно наступив момент, коли він повинен визначитися з ключовими моментами. По-перше: Чи збирається він будувати свою політичну кар'єру в Україні чи в Грузії? На цей момент виходить, що Саакашвілі одночасно хоче брати участь у парламентських виборах в Грузії і створює партію під наступні парламентські вибори в Україні. З усією повагою до енергії вважаю, що на «двох політичних стільцях» неможливо і некоректно сидіти. По-друге: Чи є Саакашвілі складовою команди президента Порошенка? То він оминає своєю критикою президента, то висуває гострі антипрезидентські та антиурядові ультиматуми, то йде на переговори / розмови, то отримує похвалу, доручення та статус учасника «нашої команди» (президента). По-третє: Якщо Саакашвілі бачить себе політиком України поза орбітою впливу президента, то яке бачення майбутнього України, Одеси, антикорупційної боротьби він сповідує? Брак розуміння стратегії, брак інформації і брак висвітлення реальних ефективних кроків – це три головні проблеми політика Саакашвілі у сучасній Україні.

«Сміттєва загроза» для кандидата Садового

Жахлива трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі стала предметом для політичних суперечок. З однієї сторони маємо справу з очевидною тривалою недодіяльністю місцевої влади з вирішення однієї з ключових проблем міста. Сміттєзвалище давно мало бути закрите, а проблема вирішена на основі створення об'єкту за гроші іноземних інвесторів. З іншої сторони очевидно, що ті, кого найбільше турбують політичні рейтинги (перш за все президентські) використовують нагоду для того, щоб підбити майже непохитний медійний образ Андрія Садового та міста Львова. Та найбільше що викликає розчарування - це те, що українська політика далі залишається політикою реагування, а не превенції. Перевіряти сміттєзвалища починаємо після смертей, перевіряти незаконні будинки для літніх людей починаємо після смертей, все робимо коли для когось це вже пізно.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація