site.ua
oleksii.rohovyk
Олексій Роговик
новачок

«Українська криза» почалася з Євромайдану, символом якого була втома від «старого життя». Україна намагалася обрати як поворотний пункт іншу модель суспільства, іншу модель влади, іншу модель зовнішньої політики. Україна намагалася обрати ту модель, яка нарешті дозволила б їй реалізувати потенціал держави та кожного її громадянина. Як показують останні події та негативні тенденції впровадження реформ, «запаморочення від успіхів» нам не загрожує. Як не дивно, «війна за реформи» лише на початку, лише на старті.

Революція гідності показала, що у Європі ще існує як мінімум один народ, що здатен боротися і помирати за європейські цінності. У цій ситуації «змучена й самотня» Європа з подивом і страхом дивилася, як люди сьогодні захищають те, що вона забула вчора. Євромайдан і російська агресія зробили для України позитивну послугу, бо перетворили її на потенційний простір стати «маяком» нового мислення та горизонту дії. І Україна ще має шанс стати «маяком». Але цей шанс зникає дуже швидко і безповоротно, швидко перетворюючись на міф.

Який діагноз можна поставити процесам реформування України?

Модель відповіді №1. Неоднозначний потяг українських реформ.

Таке враження, що головні проблеми реалізації реформ – як у формі, так і в змісті. Щодо форми, то враження, що створенням комісій, бюро, підгруп, підкомітетів ми замінюємо потребу в реальних змінах. Щодо змісту, то мені це нагадує великий український потяг. Назва його «реформи». Усі ми в ньому їдемо й поняття не маємо, що в кінці дороги. Поруч з тим, на кожній новій станції купуємо квиток, що стає все дорожчим і дорожчим. Реформи повинні мати спрямованість. Жодна стратегія реформ в Україні не дає відповіді на питання: до якого суспільства та до яких законів суспільного співіснування ми прагнемо? Термін «Європа» занадто загальний, щоб це зрозуміти. Хоча, щоб реформи мали якусь спрямованість, вони мають бути в наявності. Тоді і буде що оцінювати. Зараз же потяг або стоїть, або дуже повільно їде (до речі, невідомо, чи вперед). Реваншизм старих еліт і правил – реальність цього українського потяга.

Модель відповіді №2. Концертний зал українських реформ.

Узявши курс на впровадження реформ, ми зайшли в «концертний зал». Проте в ньому ми виявили дві важливі проблеми: відсутність якісного симфонічного оркестру та неоднозначні музичні традиції українців. Особи, яким ми дали до рук музичні інструменти, або в принципі не вміли на них грати, або не хотіли грати (бо думали, як на інструменті заробити), або з спільної гри не виходило гідної композиції. У результаті народ завмер у нервовому очікуванні, що щось все-таки вдасться. Коли ж певні «звуки» почали доноситися до аудиторії, то стало зрозуміло, що хтось вирішив задовільнитися «наявною якістю музики» або покірно погоджувався з нею, бо розумів, що не факт, що дійсно бажає «кращої музики». Та будь-який концерт закінчується, і тому дуже важливо, щоб гарна музика не заграла занадто пізно або щоб музика не стихла. Важливо, що в Україні ще є люди, які відчувають різницю між «музикою» і пародією на неї. Та головне питання, чи вистачить енергії і сил у «чутливих до музики» українців, щоб припинити знущання над «світовою класикою реформ». Музика стане «надгробним» фоном для реформ в Україні або для тих, хто їх не впроваджує.

Що відбувається через поганий концерт на неоднозначному потязі? Жити стає все важче, перспективи все такі ж безнадійні. Колись досить популярна ідея Майдану-3, на щастя, поки на стоп-крані. Чому? Бо повторення Євромайдану сьогодні – це головна мрія Путіна. Але чи може відбутися Майдан-3 і щоб мрія Путіна не здійснилася? Так. Майдан-3 має бути кардинально іншим. Майдан-революція і Майдан-еволюція – це дві різні пісні. Майдан-еволюція – це Майдан на кожному клаптику української землі, у кожній хаті, у кожному дворі, у свідомості кожного українця. Це зміна не облич, а правил гри. Коли кожна крапля в океані стає чистою. Це всебічний контроль влади, за якого і народ, і влада стають кращими. Не може бути ізольованої зміни у владі, бо влада є дзеркальним відображенням суспільства. Влада не зміниться без зміни суспільства. Влада не зміниться якщо суспільство втомиться наполягати на змінах. Значне посилення громадського та міжнародного тиску – останній шанс для реформ. Значна трансформація людей, що складають громадський та державний сектор, – останній шанс на виживання «українського проекту».

Що нам заважає? Швидше за все, справа в ментальних бар'єрах українців. Тур Хейєрдал казав: «Кордони? Не бачив жодного. Правда, чув, вони є в головах у деяких людей». Українцям заважає брак чіткої волі до якісної зміни. У цьому сенсі важлива не тільки швидкість зміни, а і якісно ціннісний вектор цієї зміни. А ще українцям не бракує волі зберегти все так, як є, зберегти прогнилу корумповану, «совкову», патерналістську та антилюдську гідру у владі, суспільстві та в собі.

Ми хотіли змін. Ми їх отримали і захотіли ще більш якісних і ще більш глибоких змін. Та виявився один досить тривожний факт: ми були готові боротися за зміни косметичного типу в революційному процесі більше, ніж за фундаментальні зміни в еволюційному процесі. То що потрібно українцям? Потрібно навчитися розтягувати боротьбу на тривалий період за допомогою терпіння. Нам потрібно навчитися дрібного, але постійного тиску, щоб «локальні реформи» стали рушієм загальноукраїнських. Сили, що протидіють реформам, занадто потужні для того, щоб тиск був слабким. Вони не мають меж, бо існують не тільки в кабінетах державних структур, не тільки в офісах компаній та організацій, але і в головах кожного з нас. Ігри закінчилися. Час сплив.