1513947_2095757.jpg

Фото: Zaxid.net


Критикувати окремі норми закону про народовладдя через референдум – це одне. Але зовсім інше – це огульно критикувати референдум як демократичний інститут в принципі, заперечувати право народу та людей через подібні інструменти висловлювати свою позицію, впливати на владу. Заперечувати право на референдум – це не лише заперечувати конституційне право громадян України, але «слизька дорога», за якої може піти заперечення демократії та виборів. Адже це заперечення і позитивного досвіду, у тому числі, референдуму про Незалежність, не лише невдалого «референдуму Кучми». І якщо когось не влаштовують результати окремих виборів чи референдумів в Україні, США чи Британії, то потрібно створювати механізми протидії масової дезінформації, владі більше чути людей та їх потреби, впроваджувати реальні реформи та зміни, впроваджувати ще більше механізмів прямої чи е-демократії.

Зрозуміло, що для Зеленського та «слуг» відповідний закон – це виконання передвиборчої обіцянки та поле для політичного піару, що вже мало місце з так званим «всеукраїнським опитуванням». Але у спробах контр політичного піару інші парламентські сили теж маніпулювали не менше. Текст закону свідчить, що як влада, так і опозиція боїться українського народу. Закон встановлює дуже багато бюрократичних та конституційних бар'єрів чи з позитивної точки зору запобіжників, що створює сумнів чи буде цей інструмент працювати взагалі. 3 мільйони підписів, у 2/3 областей, по 100 тисяч у кожній, за 60 днів, з явкою 50%+ на самому референдумі, з 50%+ голосуванням за одну з відповідей – це реально організувати лише владі чи найбільшим політичним партіям і навіть не факт, що вони на це здатні. Окрім того, є обмеження на кількість питань (щодо податків, фінансів); зміст та формулювання питань; повторність референдуму з того ж питання через 3 роки; якщо мова про конституційні зміни, то перше слово за парламентом та КСУ, а народ лише підтверджує голосуванням; референдум в залежності від питання призначається президентом чи парламентом; е-складова голосування може бути реалізована лише після прийняття спеціального закону. А ще один референдум коштує приблизно 2 мільярди гривень.

То які політичні ризики та кроки викличе цей закон? Швидще за все, політики будуть електорально бавитись з пропозиціями питань на референдум, навіть будуть починати мобілізаційні кампанії з збору підписів, але мало хто дійде до виконання всіх вимог. Хтось буде пробувати маніпулювати громадською думкою чи використовувати її, гірше якщо хтось спробує видавати власні політичні забаганки за волю людей. Хтось зіграє на популізмі та нормі про скасування чинних законів, проросійські сили будуть влаштовувати провокації проти національної безпеки чи елементів української культури та ідентичності, а проблема буде як парламент чи КСУ трактуватись непевні норми-запобіжники, зокрема, в частині не порушення територіальної цілісності, прав людини та що не менш цікаво численних міжнародних зобов'язань України. Нам потрібно враховувати інформаційні та військові ризики періоду російської агресії.


Непризначення Вітренка та «вирішення» тарифної проблеми – це наслідок політичних комбінацій та конкуренції Коломойського та Ахметова, а також показник чергових проблем у фракції «слуг» через «кризу Дубінського».

Усі використали заклик людей до справедливого тарифного навантаження у своїх цілях. При тому, прийняли сумнівне рішення про ніби-то зменшення тарифів, переклали тягар за це зниження з олігархів на людей, не ліквідували суть проблеми, а саме не переглянули формули, схеми та ширми на псевдоринку. Офіс президенту попіарився на «порятунку». Коломойський вдарив по співпраці з МВФ через удар по моделі «ринкових цін»; вдарив по ніби-то «ахметівському» керівництву уряду; продемонстрував Зеленському та Єрмаку, що Дубінського та Ко виключати не варто, бо без них рішення щодо навіть його «улюбленця» Вітренка чи інших можуть не пройти, що фракцію повноцінно у Офісі президента не контролюють. В Ахметова ж не допустили призначення Вітренка, що вже і так «зашкварився» преміями та непослідовними заявами, якого протягували і в парламенті, і поза ним без належного погодження з фракцією.

Щодо Дубінського, то президент опинився на важкому «шпагаті», адже обирати доводиться між новою президентською адміністрацією США, сигналами у вигляді санкцій і впливовим політично, економічно, медійно олігархом. Не дивно, що в «Слузі народу» почали розмови про поглиблення співпраці з «Батьківщиною» і іншими партіями, бо у разі переформатування монобільшості шукається опора, партія, що підставить плече та компенсує своїми голосами втрачений політактив. А ціна таких розмов що міністерські посади, що посади голів комітетів.


Дубінського 198 голосами проти 48 виключили з фракції «Слуга народу», але він, у свою чергу, заявив що не закликає до виходу з фракції тих, хто його підтримує. Це означає, що з однієї сторони у Офісі президента вирішили дати сигнал новій президентській адміністрації, що вони дослухаються до санкцій/позицій з Вашингтону як це яскраво видно у справі китайських інвестицій в «Мотор Січ», а з іншої сторони поведінка Дубінського свідчить про те що з Коломойським домовлено про максимум «холодну», а «гарячу війну».

Як і зазвичай у Офісі президента намагаються знайти збалансоване рішення у вирішенні найгостріших питань. Так було з прийняттям «антиколомойського закону», після якого олігарх отримав декілька суттєвих економічних та політичних компенсацій. Вчорашні рішення та дискусії свідчать про те що є лише черговий сигнал подальшого курсу США на деолігархізацію впливів на Зеленського, але темпи втілення цього курсу поки дуже повільні, адже Коломойський вплив на фракцію «Слуги народу» зберігатиме і поки не буде «палити мости», щоб не штовхати Зеленського в «обійми» інших партій. Дубінський медійно розкручений персонаж, що може претендувати завдяки виключенню на окремий політичний проект, але в олігарха досі лише у фракції «слуг» до 30 «штиків», а Дубінський та його колеги поки не будуть позбавлені посад у парламентських комітетах. Але важливий процес «очищення» почався.


Браво президенту Зеленському за указ, завдяки якому вводяться санкції проти нардепа ОПЗЖ і за сумісництвом власника трьох телеканалів з орбіти Медведчука, що означає негайне блокування цих телеканалів на 5 років. Це рішення робить найбільше для протидії російській пропаганді в Україні, аніж будь-який інший крок за останні 7 років. Це удар надважкий не тільки по інтересам російського агресора в Україні, але й по політичному впливу його політичних та медійних структур на українців, депутатів та владу. А напередодні СБУ нарешті викрила ще й мережу проросійських telegram-каналів.

Тепер потрібно захистити це рішення від будь-яких провокацій зі сторони проросійських сил, потенційних рішень корумпованих і залежних українських судів як ОАСК. Уважно варто постежити за усіма хто захищатиме проросійську медіаімперію, фіксувати вскриття усіх проросійських консерв. А ще цікаво послухати лідерів деяких політичних сил які часто були гостями на відповідних телеканал; Разумкова, який не голосував за відповідне рішення РНБО про санкції; а також Порошенка, за часи якого частина з цих каналів невипадково і опинилась в руках тих, хто формував і формує проросійський реванш.


Реакція росіян на розслідування, отруєння та ув'язнення Навального на 3 роки яскраво свідчить про те, яка велика різниця між українцями та росіянами. Українці вже багато разів за часи Незалежності переконливо демонструвати, що свобода є однією з головних наших цінностей і що при перейденні певних меж не здатна встояти жодна влада. Росіяни ж демонструють себе як одурманені «терпіли» з ментальності яких рабство досі не вичавлене. Дещо шкода таких як Навальний, бо через пасивність росіян вони можуть стати беззмістовними жертвами. Тому єдиний варіант світу це компенсувати – це ввести реальні глибокі секторальні санкції проти РФ та оточення Путіна, щоб стимулювати «розхитування» російської влади, антипутінські невдоволення.


Українській владі в жодному разі не можна зупинятися після рішення про запровадження санкцій проти проросійської пропагандистської медіа-імперії, яке було офіційно підтримано нашими партнерами у США та Європі. Закриття відповідних телеканалів має бути довершене блокуванням їх інформаційних майданчиків на інших ресурсах, зокрема, в Youtube. Окрім того, інформацію СБУ про наявність співпраці з окупантами та фінансування відповідних телеканалів з окупованих територій має лягти в основу кримінальних проваджень, а відповідні особи мають понести відповідальність по закону. Як і бенефіціари деяких інших телеканалів, що дозволяють собі в прямий ефір включати представників окупаційних адміністрацій РФ на Донбасі.

Окрім того, владі треба продовжувати активно медійно пояснювати рішення як для українців, так і для міжнародних партнерів. Треба і далі наводити приклади що санкції проти громадян України вже запроваджувались; оприлюднювати доказову базу рішення; пояснювати що мова не про свободу слова, а про протидію свідомим фейковим та дезінформаційним кампаніям не тільки проти України, але й проти наших Західних партнерів, вакцинації і так далі; готуватись захищати це рішення у Верховному суді чи у інших форматах.

А пояснення Разумкова та Порошенка були цікавими. Перший намагався пройти «між крапель», бо ще розраховує на голоси проросійського електорату на майбутніх президентських виборах. Екс-президент же пояснив незапровадження ним подібних санкцій виборами і загальновідомо, що тоді експерти заявляли, що в Адміністрації президента був план через ці телеканали вивести в другий тур зручного для перемоги Порошенка непрохідного Бойка.


Непоміченим у парламенті пройшло голосування щодо запровадження санкцій України проти Нікарагуа через «відкриття так званого почесного консульства Нікарагуа на території окупованого Криму». Це антиросійське рішення на захист нашої територіальної цілісності підтримали не усі.

Серед «слуг» рішення не підтримали 10 нардепів, зокрема, Верещук і Качура. ОПЗЖ не голосувала у повному складі. У ЄС не голосував Порошенко. У За майбутнє 7 депутатів, зокрема, Колихаєв, Герега, Палиця. Також не підтримали рішення 3 депутати з Довіри, Юрчишин з Голосу та 2 позафракційних.


Врожайний виходить політичний тиждень: відключення Зеленським проросійської медіа-імперії;виключення Дубінського з фракції через американські санкції; виграш України у Стокгольмському арбітражі у Коломойського щодо 6 мільярдів доларів, які нам не треба виплачувати.

Але щоб цей тиждень мав стійкі наслідки треба працювати. Щоб оточення Медведчука не скасувало указ президента у Верховному суді; щоб Дубінський та Ко не зберегли свої парламентські та партійні посади; щоб Коломойський не зберіг свій політичний вплив на фракцію «Слуги народу» та Офіс президента.