5897AEC0-A260-4D11-9AFD-EC87AFF4A5F0_w1597_n_st.jpg

Фото: Радіо Свобода


За усіма останніми даними досить очевидно, що 46-им президентом США стане Джо Байден, а Дональд Трамп продовжить спроби оскаржувати свою незначну (в деяких штатах менше аніж на 1%), але все ж поразку. Перемогу як факт констатують не лише у США, а й серед світових лідерів, що вже привітали Байдена з перемогою. Привітали його у владі та опозиції в Україні.

Зрозуміло, що найбільшою загрозою американських виборів була і є не перемога того чи іншого кандидата, а ризики розколу американського суспільства та еліт, що могли чи можуть вилитись у не тільки політико-юридичні, але й вуличні протистояння. Напередодні виборів усі найбільше остерілась ситуації, коли кандидат, що програв, не визнає підсумки голосування, утвориться дилема легітимності у формі «двох президентів» з усіма відповідними наслідками. Тому зараз зусилля усіх політичних, громадських та медійних структур мають бути спрямовані на збереження міцності та іміджу американської демократії, системи стримань і противаг, а також національної єдності, заспокоєння суспільства. Бо у зворотньому зацікавлені лише у Росії, Китаї та серед їх різноманіття посіпак. Трамп має право оскаржувати підсумки голосування по закону і американські суди мають спрацювати по справедливості. Щоб не було простору для фейків, щоб підривають довіру до самої політичної системи та виборчої системи. Американські еліти мають дійти до консенсусу, бо їм співпрацювати і надалі. Тим більше, навіть якщо йде Трамп, то його «трампізм» залишиться.

Справедливо буде відзначити, що як і у Трампа, так і у Байдена є свої позитивні і негативні сторони, у тому числі, у політиці щодо України. Трамп зробив багато корисного для США, але й також багато що було шкідливим і небезпечним. Є питання до передвиборчих засад та політичного минулого Байдена та його партії. Але попри усі історичні за своїми масштабами турбуленції останнього часу (від нетрадиційних дій Трампа, до вуличних протистоянь та нищівної пандемії коронавірусу) американська демократія та система влади змогли встояти проти внутрішніх і зовнішніх викликів, а тому дуже важливо цей успіх закріпити і втримати. Бо реальний розвиток кризи американської системи може мати довгострокові наслідки не лише для США, але для усього світу разом з Україною.

На американських виборах вирішувалось багато. Вирішувалось якою буде концепція зовнішньої політики та ролі США, фінансова політика щодо ключової світової валюти, особливості підходів до внутрішніх політичних, ідеологічних, екологічних та інших дилем. Вже є позитивна інформація, що Байден планує повернути США в Паризьку хартію по клімату, а також скасувати вихід США із ВООЗ. Та попри все це нам важливо розуміти, що двопартійне розуміння важливості України поки не зникне, та що при обранні будь-якого з кандидатів, хоч і з різних причин, наша країна б отримала значний рівень підтримки, хоча, напевно, з різним ступенем уваги до наших внутрішніх справ. Тому нам вкотре потрібно розуміти, що варто чекати не «манни небесної» з Заходу, а самим зміцнюватись, щоб ставати більше суб'єктними, впливовими і цікавими.


Українська влада має негайно ввести відчутні обмежувальні карантинні заходи з метою зупинки нашого руху до коронавірусної катастрофи. На вибори 2-го туру владі вже можна не зважати, а тому єдине що від неї можна хотіти це швидкого пошуку радикального рішення у балансі з економікою.

По-перше, мають бути припинені усі другорядні та критично не важливі на даний момент бюджетні програми усіх рівнів, включно з піарними «Великими будівництва» та іншими. Усі вивільнені гроші мають піти на медичні потреби, зокрема, як мінімум масове і повне тестування мешканців усіх міст, регіонів, що увійшли до червоної зони, та обласних центрів; найм додаткових медичних працівників та медичне забезпечення чинних, розгортання мобільних госпіталів, бригад, облаштування ліжко-місць з доступом до кисню, закупівлю ШВЛів, ліків згідно з медичними протоколами, забезпечення населення захисними масками.

По-друге, центральна влада у співпраці з місцевою владою нарешті і усіма доступними засобами має забезпечити дотримання базових карантинних обмежень, а саме коректне носіння масок та дотримання соціальної дистанції на усій території країни, особливо всередині приміщень та у громадському транспорті. Щодо порушників має початись повсюдне і негайне застосування адміністративної відповідальності правоохоронними органами (від прямих наполегливих прохань та штрафів до затримань агресивних порушників) у співпраці з власниками усіх публічних закладів. Біля усіх найбільш епідемічно небезпечних місць, де збирається найбільша кількість людей, мають перебувати представники органів правопорядку для можливості прямого звернення до них. На місцях можна передбачити створення різних мобільних груп для рейдів. Припускання масок як практика у торгових центрах чи магазинах, у громадському транспорті, у офісних приміщеннях найбільших компаній має бути припинена. Усі ці заходи мають здійснюватись як вдень, так і вночі. Новоприйнятий парламентом закон має запрацювати реально і на повну силу. Особлива увага має бути приділена виправленню безпекових дір на виборах у других турах.

По-третє, адаптивно-зональний карантин має бути доповнений мікроскопічним карантином. Вимоги до карантинів у певних зонах (навіть у червоній) можуть бути пом'якшені в частині громадського транспорту (повна зупинка може бути зупинена сильнішим контролем та посадкою на 50%) та інших надмірних обмежень, але взамін владі пора оголосити загальнодержавний суспільний договір, що полягає у наступному: відповідальні бізнеси та громадяни отримують можливість працювати та отримувати державні пільги, безвідповідальні не отримують державної підтримки, а також для них будуть діяти правила повного жорсткого локдауну. Будь-який магазин, ресторан, інша публічна організація, що буде помічена за незабезпеченням дотримання карантину на власній території переходить на роботу у режимі повного карантину на певний визначений період (на 7-14 днів) з можливістю виправитись, або потрапити під обмеження знову. Мова про всіх, від «Епіцентрів» чи «Велюрів» і аж до найдрібніших. При цьому, саме такий формат карантину може бути більш ефективним за карантин «вихідного дня», у комендантській годині також нема підстав і потреби. Звичайно, що запровадження такого точкового карантину породжує корупційні ризики, а тому держава має забезпечити функціонування відкритого е-реєстру юросіб-порушників карантину, щоб суспільство брало співучасть у контролі. Якщо суспільство не готове поставитись до складної ситуації відповідально, то тоді нам усім і владі пора готуватись до запровадження повного локдауну.

По-четверте, щодо окремих і специфічних обмежень. Усі масові заходи понад 4 учасники у цій державі мають бути заборонені, незалежно від причини чи місця зібрання (навіть на вулиці), включно з релігійними, родинними та розважальними і навіть політичними. Школи та дитячі садочки можуть залишитись працювати за чинних умов (дистанційне навчання за потребою), але з переходом на повний карантин за порушення обмежень працівниками освітніх закладів, або батьками; старші класи у школах та усі ВНЗ мають перейти на повне дистанційне навчання. Усі спортивні заклади, басейни, косметично-масажні і їм подібні салони мають бути закриті. Мають бути відновлені обмеження щодо пересування у публічних місцях осіб віком 60+, для них мають бути виділені спеціальні години у магазинах і так далі. Також має бути забезпечений повний і жорсткий контроль осіб на самоізоляції, або що на домашньому лікуванні. Введена обов'язкова самоізоляція для усіх прибулих з-за кордону та з окупованих територій. Почати варто обмежувати і міжміське пересування на різних видах транспорту. Звичайно ж, все це має бути підкріплено прикладом влади, найбільших бізнесів та відповідальною і масивною інформаційною кампанією на усіх рівнях.

P.S. Один з базових законів щодо пандемії про штрафи не підтримали 11 безвідповідальних «слуг народу» (Гетьманцев, Тищенко), майже все «ОПЗЖ», 1 депутатка з «ЄС» (Фріз), 4 з «Батьківщини» (Немиря, Наливайченко), 10 з «За майбутнє» (Балога, Герега, Палиця, Яценко), 8 з «Довіри», 5 позафракційних. У парламенті цей закон теж має «заграти» стабільними «карами» і штрафами.


Дії української влади щодо коронавірусу – це історія про спроби нічого не робити і не нести жодної відповідальності. Спочатку цілком по ділу ввели повний карантин, але майже нічого за його час не зробили для підготовки медичної системи. Потім ввели адаптивний карантин, але нічого не робили заради контролю виконання базових обмежень через вибори. Тепер введуть черговий карантин вже «вихідного дня», щоб не йти всупереч помилковим суспільним практикам і робити вигляд, що щось роблять, хоча, насправді, знову обирають шлях нічого не робити і впевнено спрямовують нас усіх до катастрофи.

Вчора я детально розписав що потрібно зробити, щоб почати реальний спротив пандемії: від запровадження мікроскопічного карантину в якості додатку до зонального до радикального перерозподілу коштів у бюджетних програмах. Учорашні обнадійливі новини від Pfizer та BioNTech щодо 90% ефективності їх вакцини проти Covid-19 створюють позитивні перспективи. Але до масової вакцинації потрібно дожити, адже, вона може розпочатись за 1-2 роки. І це за умов, що вірус не мутує, до прикладу, через ту ж ситуацію з норками у Данії. Ціна бездіяльності та половинчастих кроків у цій ситуації – це життя десятків чи сотень тисяч українців. З учора вже припинені усі планові операції. За швидкістю поширення коронавірусу Україна 13-а в світі, а медична система вже не дає раду з усіма пацієнтами на належному рівні через брак персоналу, кисню, усього іншого. Владі пора завершувати з карантинами-вивісками, а вживати реальних кроків. Забезпечувати дотримання обмежень щодо масок, дистанції без повного карантину, вводити мікроскопічний, або запроваджувати повний локдаун.


Нова домовленість між сторонами конфлікту у Нагірному Карабасі доводить, що якщо зробити як Азербайджан акцент на радикальному переоснащенні армії за західними стандартами і залучитись підтримкою сильного союзника (Туреччини), то можна не лише відвоювати частину окупованих територій, але й змусити російську державу-агресора грати за своїми правилами. Бо усім давно зрозуміло, що Путін розуміє лише вплив, силу, коаліції.

Що ж роблять різні українські влади? Плекають надії що без переозброєної армії, впливу, сили і коаліцій можна домовитись з російським агресором про деокупацію Донбасу на прийнятних для України умовах. Мова не обов'язково про силовий сценарій. Мова про розуміння того, щоб чим сильнішою є держава, то тим сильнішими є її переговорні позиції, і тим менш токсичним є компроміс. В українській ж ТКГ продовжують імітувати переговорний процес і влаштовують політичний піар. Пропонують план, де містяться декілька правильних позицій, що суперечать антидержавним Мінським псевдодомовленостям (вибори після контролю над кордоном, вибіркова амністія, відсутність особливого статусу Донбасу в Констиції і такого статусу взагалі). При цьому, пропонують це все виключно в якості інформаційно-дипломатичного кроку у відповідь на черговий проросійський план. Зрозуміло, що жоден з них не пройде. І що ніяких виборів на території Донбасу 31 березня 2021 року бути не може. Як і вільної економічної зони, що перетвориться на простір для корупційних схем.


Підсумки місцевих виборів 2020 до міських рад обласних центрів.

По-перше, партійне представництво. Усього до міських рад найбільших українських міст пройшли представники 40 партій. Найбільше депутатів у ключові міські ради провели партії ЄС (206 депутатів), Слуга народу (151), ОПЗЖ (144), Пропозиція (67), Свобода (64), Батьківщина (62), За майбутнє (42). Голос провів лише 28 депутатів. 23 представники буде в партії Шарія. Парламентські партії взяли 54% мандатів, а позапарламентські чи місцеві 46%.

По-друге, партійне охоплення. З 40 партій у міських радах 27 пройшли лише до однієї міської ради, тобто є місцевими партіями чи партіями мерів. До найбільшої кількості ключових міських рад пройшли представники ЄС (22), Слуги народу (20, бо не пройшли у Львові та Івано-Франківську), ОПЗЖ (15), Батьківщина (10), За майбутнє та Свобода (по 6), Пропозиція (5), Голос та партія Шарія (по 4).

По-третє, потенційні партійні більшості. Чітка більшість вже проглядається в 5 обласних центрах (до прикладу, партії Гройсмана у Вінниці, чи Свободи в Івано-Франківську, чи Команди Симчишина в Хмельницькому, чи Рідного дому в Чернігові). Дуже строкатий склад 6 рад робить складним прогнозування коаліції на цей момент. Поруч з тим, проросійські сили, швидще за все, сформують більшості у Миколаєві, Одесі, Харкові та Херсоні. Шанси на провідну роль у більшості партія ЄС має у Львові, Рівному, а також на значну роль у Києві разом з УДАРом та у Тернополі разом з Свободою. Пропозиція має шанси на формування більшості у Дніпрі та Житомирі. За майбутнє має шанси у Луцьку та частково у Полтаві. У Сумах хороші позиції в Батьківщини та Слуги народу.


Усі робили гучні заяви щодо кризи Конституційного суду, усі робили гучні перформанси на тему, усі вносили купу альтернативних законопроектів. А що у реальному підсумку? Нічого не сталося. Майже нічого.

На цей час жоден законопроект з цього приводу не прийнятий. Дія антикорупційних норм не поновлена, суддів КСУ ніхто не звільняє, жодних документів щодо блокування/регулювання діяльності КСУ не прийнято, пропозиції щодо призначення 2 нових суддів КСУ парламент провалив. Єдине, що напевно є наслідком політичних торгів – це відмова 4 суддів КСУ брати участь у засіданнях, що поки блокує небезпечні рішення. Але ж усі мають розуміти, що достатньо перетягнути одного суддю, щоб «монстр запрацював».

Невже усі зацікавлені у тому, щоб антикорупційні норми не діяли? Невже усіх влаштовує ситуація у КСУ, коли він може приймати руйнуючі рішенні? Підозри щодо загального договорняка усіх з усіма поки справджуються. Показово, що за кандидата від ОПЗЖ до КСУ Юрія Павленка в парламенті України проголосували аж 154 депутати, зокрема, ОПЗЖ, 72 «слуг» (Бужанський, Третьякова, Янченко, Верещук, Гетманцев, Потураєв, Радуцький, Скічко, Ткаченко, Богуцька), 15 з Батьківщини (Власенко, Кучеренко, Немиря, Тарута, Наливайченко), 5 з За майбутнє, 14 з Довіри, 8 позафракційних (Стефанчук, Лерос, Разумков).


Підсумки місцевих виборів 2020 до обласних рад (без Київщини).

По-перше, партійне представництво. Усього до обласних рад пройшли представники 38 партій. Найбільше депутатів до них провели партії Слуга народу (272), ЄС (228), ОПЗЖ (209), За майбутнє (168), Батьківщина (167), Свобода (50), Блок Кернеса (46 у одній раді), Наш край (43), Українська стратегія Гройсмана (40 у одній раді), Пропозиція (35), За конкретні справи (30 у одній раді), Радикальна партія (27). Голос зайшов лише до Львівської облради. Парламентські партії взяли 66% мандатів, а позапарламентські чи місцеві лише 34%.

По-друге, партійне охоплення. З 38 партій у обласних радах 26 пройшли лише до однієї обласної ради, тобто є місцевими партіями чи партіями мерів (депутатів провела і партія угорців на Закарпатті). До найбільшої кількості обласних рад пройшли представники Слуги народу та ЄС (до усіх 21), Батьківщина (19, бо не пройшла на Миколаївщині та Харківщині), За майбутнє (18), ОПЗЖ (15), Свобода, Наш край, Радикальна партія (по 5), Пропозиція (4), Сила і честь (3).

По-третє, потенційні партійні більшості. На відміну від міських рад у жодній обласній раді певна партія не матиме монобільшості, хоча вибори дають певний карт-бланш партії Гройсмана на Вінничині, За майбутнє на Волині чи Рідному дому на Чернігівщині. Більшість обласних рад дуже строкаті за складом, що робить важким прогнозування коаліції на цей момент, до прикладу у Закарпатській, Хмельницькій та Чернівецькій обласних радах пройшли по 2-3 місцеві та по 4-5 парламентських партій. Схожа ситуація з строкатістю в облрадах Житомирської, Запорізької, Сумської та Тернопільської областей, де частиною коаліцій можуть стати представники 11 партій. Поруч з тим, значні позиції Слуги народу в обласних радах дозволить проросійським силам, швидще за все, сформувати більшості лише на Харківщині, Одещині та можливо Херсонщині. При цьому, Слуга народу має шанси стати частиною більшості у тій же Херсонській облраді, а також у Полтавській (разом з Довірою і За майбутнє), Черкаській (разом з Черкащани), Кіровоградській та Рівненській (разом з Батьківщиною, За майбутнє, Радикалами, Сила і честь), Дніпропетровській та Миколаївській (разом з ОПЗЖ). На Івано-Франківщині є шанси на формування більшості навколо Свободи та ЄС, а на Львіщині у складі ЄС, Батьківщини, Свободи, Народного руху України, Голосу чи інших політичних сил.


У будь-якому карантині головне не назва, не вивіска, не форма, а ефективність його дотримання. Можна ввести повний карантин, зонально-адаптивний карантин, карантин вихідного дня, карантин робочого дня, карантин дня дурня, але якщо ніхто не буде виконувати ці вимоги на місцях, то зникає сама мета обмежувальних заходів. Як нема значення на скільки не посадять корупціонерів, то так і не має значення який саме карантин не будуть виконувати влади та люди. В інших країнах з кращою статистикою силою держави забезпечене носіннями масок усіма і усюди розміщенні дезінфектори, а бюджетні кошти спрямовуються на зміцнення медичної системи та підтримку бізнесу. В нас же повна анархія і профанація, коли можна зняти маску всередині супермакету, всередині маршрутки, всередині будь-якого приміщення; розбазарювання медичних фондів на дороги, поліцію і все інше; зростання фіскального та регуляторного тиску на бізнес замість його підтримки.

Україна впевнено котиться до катастрофи і колапсу медичної системи, в якій вже за місяць може не бути лікарняних місць. Центральна влада замість реальних кроків займається імітацією. Місцева влада далі рейтинги вважає важливішими за життя людей. Люди сіли на «залізничні рейки» і з гордістю демонструють середній палець світовим змовам, масонам, Зеленському і іншим, і не помічають що їх от от «переїде коронавірусний потяг». Ми вже розбазарили стратегічні запаси часу, коштів та здорового глузду. І чомусь досі не можемо зрозуміти, що у разі колапсу будуть масово помирати і люди, і бізнеси. Тому я за вимушені карантини, навіть лише щодо носіння масок. Але ці карантини мають бути реальними і їх мають виконувати усі. А то не вигребемо.


Прокоментував для Твоє місто які фактори впливають на коаліційні переговори щодо формування більшості у новообраній Львівській міськраді.

Аналітик руху «Чесно» у Львові Олексій Роговик також говорить, що багато у чому формування більшості у міськраді Львова залежатиме від того, хто стане головою. Він додає, що представники політсил, що будуть у раді, вже ведуть переговори і про утворення більшості, і про можливу підтримку кандидатів у другому турі виборів голови. За його словами, «Варта» і «Голос» ведуть переговори і з «Європейською солідарністю», і з «Самопоміччю», а «Свобода», найімовірніше, пристане до ЄС.

«Залежить, як проявлять себе партії, що зараз мають так звану золоту акцію. „Варта“ і „Голос“ у певних конфігураціях можуть мати вирішальний вплив для формування більшості. Крім того, не варто забувати, що у міськраді Львова були випадки, коли депутати виходили із своїх фракцій. Можливо, хтось захоче бути ближче до того, хто має більше влади», – каже аналітик.

І Олександр Антонюк, і Олексій Роговик говорять про дві речі, що відрізняють «коаліції» у місцевих радах: ситуативність – в залежності, за що треба голосувати, та інтереси представленого у раді бізнесу. Окрім того, вони згадують здатність Андрія Садового завжди знаходити контакти і компроміси з різними політсилами, навіть коли на позір між ними триває «війна».

За словами Олексія Роговика, на ситуативність коаліції впливатиме те, які питання розглядатимуть депутати, мовляв, гуманітарні питання – це одне, а бюджетні і земельні – вже інше.

«Практика показує, що дуже часто публічне позиціонування різних партій і політиків та реальні їхні стосунки – це не завжди одне і те ж. У своїх заявах вони можуть агресивно один до одного ставитись, але водночас це їм не заважає домовлятись про комерційні та інші інтереси», – каже аналітик руху «Чесно».

Олексій Роговик погоджується, що присутність у міськраді Львова багатьох представників великого бізнесу впливатиме на роботу ради.

«У різних партіях є представники різного бізнесу – будівельного, ресторанного тощо, які можуть мати спільні інтереси. Тобто, окрім того, що буде політична лінія більшості, буде ще багато специфічних моментів, коли та чи та більшість складатиметься навколо різних економічних питань, враховуючи специфічні відносини між окремими депутатами, фракціями, партіями», – каже політолог.


Проміжні підсумки виборів мерів 2020 у обласних центрах.

По-перше, у перших турах перемоги були здобуті у 10 містах (Вінниця, Житомир, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Кропивницький, Тернопіль, Харків, Чернігів, Київ та Хмельницький). При цьому, у цих 10 містах мерами стали представники місцевих, або позапарламентських партій, тобто у цих 10 містах мером не став жоден представник парламентської політичної сили. По 2 мери отримали Свобода (Івано-Франківськ та Тернопіль) та Пропозиція (Житомир та Кропивницький). У Вінниці переміг представник партії Гройсмана, у Запоріжжі лідер іменної партії Буряк, у Харкові лідер іменної партії Кернес, у Хмельницькому лідер іменної партії Симчишин, у Чернігові лідер Рідного дому, а в Києві лідер УДАРу.

По-друге, ще у 12 інших містах відбудуться другі тури. У других турах у цих містах візьмуть участь представники 16 партій та 2 самовисуванці. Серед партій – усі 6 парламентських партій (окрім групи Довіра) та 10 місцевих. Загалом, найбільше кандидатів у других турах мають ЄС та За майбутнє (по 3), Слуга народу, ОПЗЖ, Пропозиція (по 2), Голос, Батьківщина, Самопоміч, Громадська сила, Довіряй ділам, Рівне разом, Партія Ігоря Колихаєва Нам тут жити, Блок Володимира Сальдо, Єдина альтернатива та Команда Михайлішина (по 1).

Представником парламентської партії буде обраний мер у Полтаві (де За майбутнє проти Слуги народу), Сумах (де Батьківщина проти ЄС) та Черкасах (де За майбутнє проти Голосу), а мером від місцевих партій точно оберуть у Дніпрі, Херсоні та Чернівцях, де беруть участь представники лише такого типу партій, самовисуванці пройшли у другі тури у Луцьку та Ужгороді. Представники парламентських та позапарламентських чи місцевих партій позмагаються у Львові (де Самопоміч проти ЄС), Миколаєві (де Пропозиція проти ОПЗЖ), Одесі (де Довіряй ділам проти ОПЗЖ) та Рівному (де Рівне разом проти ЄС).


Деякі цікаві цифри щодо новообраної Львівської міської ради.

По-перше, нова виборча система призвела до того, що одним з новообраних депутатів від Варти стала особа з 36 голосами, а от один з кандидатів від Громадянської позиції не пройшов набравши 1949 голосів. При цьому, максимум продемонстрував новобраний кандидат від ЄС з 3350 голосами. У 2015 році мінімумом завдяки якому ставали депутатом ЛМР було 342 голоси, а максимум серед новообраних тоді депутатів здобув 2099 голосів.

По-друге, виборча квота на виборах склала 2739 голосів, тобто 25% від неї, що були фактором підняття у списках, склали 685 голосів. Завдяки подоланню частки квоти пройшли 69% депутатів, 31% за центральними списками. Найбільше % по квотам округів пройшли від ЄС (81%), Самопомочі (76%), Голосу (63%), Свободи (50%), Варти (29%), тобто чим меншим є рейтинг партії, то тим важче пройти шляхом подолання квоти і тим більше проходять по головним спискам.

По-третє, щодо гендерної квоти. 67% новообраних депутаток подолали частку виборчої квоти. При цьому, середня позиція кандидаток-жінок у зв'язках по 5 кандидатів склала 3,8. У ТОП-10 головних списків та ТОП-5 районних списків прохідних партій по 3 жінки з 5 спостерігались лише у 8% п'ятірок. При цьому, на позиції 1 у списках жінок можна було помітити у 7% випадків, на 2 – 8%, на 3 – 22%, на 4 – 25%, на 5 – 38%, тобто жінок-кандидаток завідомо ставили на менш прохідні місця. Ситуація притаманна усім партіям, де показники від 3,6 до 3,9. При цьому, нижчі позиції кандидаток у районних списках, аніж у центральних списках були у Варті, ЄС, Самопомочі, а гірша позиція у центральних, аніж у районних була в Свободи та Голосу, що корелює з довиборчою соціологією.