Фото: ВВС
Багато хто помічає процес послаблення впливу президента Зеленського на політичні процеси. Складається враження, що його все більше «обходять», дистанціюють від реальних рішень та дискусій, системно вводять в оману. Замість переговорів з Світовим банком він відкриває дрібні інфраструктурні об'єкти, замість коментування найважливішого видає заяви поза контекстом реальних проблем. Небажання чи складність у контролі власного оточення, страх кидати виклик та ламати систему все більше даються взнаки у вигляді соціологічної втоми народу і політичної втоми самого президента. «Заплив по олігархічній течії» лише деморалізує та зменшує його електоральне ядро, що очікувало нової системи, а не старої системи, але в зелених кольорах. Українська історія доводить, що спроба стати арбітром чи посередником у олігархічній системі завершується тим, що система бере контроль над арбітром і його оточенням.
Українські політики та зовнішні вороги зробили усе, щоб Україна та українці не були здатні до будь-якого загального консенсусу. Якщо українці не відчувають себе поділеними у якомусь питанні, то політики і самі українці легко докладають зусиль, щоб виникали нові лінії розколу. Як наслідок українці протягом останніх років не можуть домовитись про жодне важливе рішення. Великі розколи доповнюються малими, де людям складно домовлятись навіть у малих групах та в малих просторах. Взаємна агресія та неповага, несприйняття іншої думки та фактична відсутність вільної дискусії, знецінення усього, отруйна заздрість , «кожен собі гетьман» та «я знаю все краще всіх». Недооцінена криза.
Парламентські і вуличні спроби сприяти відставці Авакова поки не сприяють послабленню його позицій у владі. Він досить вдало проходить звіт у парламенті і отримує посилення власних можливостей через низку безпекових законопроектів (про Нацгвардію, «злодіїв в законі», покарання «за образу поліцейських», посилення контролю водіїв та транспортних засобів), а також фінансові стимули як майже 3 мільярди доплат з антикоронавірусного фонду.
Здатність бути корисним і «продавати» власні таланти та грати на страхах – основа його політичної незмінності. А в купі з важливими контактами на Заході, з олігархами, з депутатськими групами дозволяє бути не просто частиною політичного процесу, а акціонером чи бенефіціаром у різних владах. Попри скандальну справу Шеремета чи кричущі події як в Кагарлику чи Броварах. Сьогодні, у владі він виконує стабілізуючу функцію та прагне бути «регентом» і у відставку може бути відправлений лише за ініціативою самого Зеленського, до прикладу, в момент майбутньої колективної відставки уряду Шмигаля. Та «повернення» Турчинова в політику та наростаючі побоювання влади щодо організації «осінніх силових акцій» роблять Авакова ще більш потрібним. Так само, як і потрібними його робить наближення строкових місцевих виборів.
Багато людей так не хотіли змінювати свій спосіб життя, що заперечували факт російської агресії і війни проти України. Жили так, ніби то все десь далеко, їх не стосується, «ми поза політикою». З коронавірусом ситуація повторюється. Таке враження, що деякі не визнають очевидних речей, або поки на війні не загине хтось з близьких, або поки хвороба не прийде в родину. Заперечення фактів і вигадування теорій змов – найлегший спосіб «самозахисту». Тільки от в нас медична система сьогодні така ж як армія у 2013-2014 роках. Статистика і спроможність влади відповідати на такі виклики теж така.
Як мала розвиватись чи закінчитись історія з терактом у Луцьку, щоб просунуті «експерти фб з кримінології, безпеки і т.д.» визнали, що то була не постановка? Що є доказом справжньості? І чи вплинуло б на сприйняття ситуації, якби президент та міністр внутрішніх справ мали б інше прізвище?
Ключове питання до дій влади щодо терориста в Луцьку: чи може поведінка звичайної людини, політика перед виборами та президента країни бути однаковою у певних обставинах? Чи може бути те, що є зрозумілим з людської точки зору, бути виправданим для ТОП-посадовців? Особливо з огляду на терористичний аспект російської агресії на Донбасі і на ризики подальшого використання терористичних актів різними силами з метою тиску на державу.
Парламент вчора прийняв рішення за основу ніби-то про «протекціоністську локалізацію» для машинобудування (а насправді про корупційну вибірковість і атаку на Prozorro), що прямо порушує Угоду про Асоціацію з ЄС. Захищати свої інтереси у період пандемії протекціоністськими заходами – норма останніх місяців.Але прикривати гаслами про захист «нацвиробника» чи «купуй українське» банальну змову олігархічних груп – це наша технологія. Потрібно ставати сильними і боротись за зміни в Угоді, а не просто шкодити країні.
І скільки ще в країні «авторів маніфестів», «ідеологів філософій», «полкодовців думки», любителів теорій змов про 5G, чіпи і т.д? Що держава робить, що виявляти такі загрози і запобігти потраплянню зброї в їх руки? Є індивідуальні історії розпачу, а є наслідки домінування мови ненависті в соціумі.
«Плівки Деркача», «свідчення Жванії», «одкровення …». Багато ще ми цікавого дізнаємося про українських політиків завдяки тоннам компромату чи здогадок, що вони мають один на одного. І які «кидають в бій» перед виборами.
Влади змінюються, а громадські активісти як завжди у зоні підвищеної небезпеки? Перейшли з вбивств і системного тиску на поодинокі залякування та підпали?
Замість розмов про радикальну судову реформу можна було б вже зробити 20 реальних судових реформ. Але будь-яка влада приходить до «керма» і не може відмовитись від спокуси вступити з суддями у чергову корупційну змову. Такі змови потрібні лише тим, хто не «чистий на руку» і часто діє в порушення закону. А судді це використовують, щоб зберегти власне «феодальне князівство». Як це «князівство» працює і впливає на владу чудово чути по «плівках Вовка».
«Дослідники з Вашингтонського університету передрікають Україні зменшення населення з 44,6 млн до 17,6 млн у 2100 році».
На жаль, внутрішні та зовнішні умови тому сприяють. Мова не лише про війну та екологію, а й державні політики, що системно погіршують економічні умови життя в країні, доступ до соціальних та медичних благ, змушують до еміграції.
Коли наші силові та правоохоронні органи будуть займатись своїми прямими функціями замість обслуговування політиків та комерційних питань? Коли ми побачимо хоч щось схоже на реформу цих органів? Скільки ще має статись терористичних актів та вбивств громадських активістів, щоб зміни стали невідворотніми?Риторичні і фундаментальні українські питання.
Тим часом, конституційна «бомба сповільненої дії» запрацювала.Коли Конституційний суд прийняв рішення про неконституційність створення Національної «тарифної комісії», то я казав, що наступним під ударом буде НАБУ. Понад 50 нардепів вже оскаржують в суді законність створення НАБУ, а, отже, і усіх відкритих Бюро справ. І в цих діях зацікавлені у багатьох партіях.
