Коронавирус получил официальное название

У інтерв'ю Зеленського для Guardian та Bloomberg виділяю декілька важливих моментів. Окрім аналітичної якості і, як на мене, нічим не обгрунтованого цькування Зе і Мендель за зроблені журналістами фото.

По-перше, Зеленський все більше приростає до традицій влади і все більше забуває свою місію з радикального руйнування старої системи влади. Відсутність навіть мінімальних змін у його офісах та на Банковій – лише один з індикаторів. Зе переконує себе, або хтось переконує його, що бути «старим надутим політиком» безальтернативно і ніяк не можна бути хоч трохи «Голобородьком». Хоча від нього очікували «Голобородька». І бути ним може бути корисно для країни. А от те, що він звикає до влади по-старому – це найбільша загроза. Бо стара влада – це пусті слова, омана і пропаганда. Без відчутних результатів.

По-друге, Зеленський позбавляється багатьох ілюзій. І щодо легкості вирішення багатьох внутрішніх проблем, які з'являються як «прищі у 18-річного хлопця» та «всюди діри, і руками і ногами ти намагаєшся їх закрити. Ось як ми живемо. Ми затикаємо діри. Але ми не тонемо». Насправді ж тонемо, а під впливом вірусів та економічних колапсів тонути ще легше. Доживають останнє ілюзії щодо можливості управління державою некорумпованими друзяками і словами, без професіоналів і без стратегії дій. Одного Зе виявилось мало, бо потрібні тисячі Зе. І щодо можливості досягнення вигідного Україні миру з російським агресором ілюзії теж гинуть з швидкістю світла. Заяви про дедлайн в один рік для мирного врегулювання щодо Донбасу – це ніщо інше як повернення Зе до реальності, де помирають його ілюзії щодо Путіна, РФ, Трампа-США, ЄС та міжнародної політики загалом. Усім давно було зрозуміло, що перспективи план А не має, хоча до нього нас намагаються примусити, що Путін, що Меркель з Макроном. Пора йти до Б, В, … Справді, «ніхто не знав, як буде виглядати президентство Зеленського, в тому числі люди, які проголосували за нього». Не знаємо це сьогодні ані ми, ані сам Зеленським. Ми досі не знаємо що таке Зе-режим.

По-третє, Зеленський так і не позначив жодного кроку в сторону найважливішої для країни реформи – деолігархізації. Замість погроз тюрмою та створення умов для еміграції олігархів залишаються марні надії про можливість з ними домовитись. «Я хочу, щоб у них були ролі, але не головні». Такого не буде. Хребет олігархічної системи або буде зломлений, або олігархічна система знову переможе. Цю систему можна лише знищити. Її неможливо тримати на короткому повідку, вона не може бути ефективною і корисною, її неможливо зафарбувати. Це яскраво доводить і олігархічний уряд Гончарука, і олігархічний уряд Шмигаля. Своїми заявами про «олігархи не впливають на уряд» він виставляє себе несерйозним та недоброчесним. Як і заявою, що в нас ніби-то найкращі кадри країни працюють лише в олігархів, хоча дехто не шукав. Олігархів не треба вішати навіть у президентських жартах. Їх потрібно позбавляти незаконних активів, обмежувати монополії усіх типів, створювати нестерпні умови для олігархічних впливів у політиці та медіа. І спиратись у війні з ними на народ. Бо будь-які договорняки з ними одразу зробить президента зрадником. Так, «всі тоталітарні режими закінчуються однаково». І російські, і українські. «Якщо ви продовжите затягувати пружину, в якийсь момент вона зламається». І ця пружина – це і податки, і земля, і олігархи, і перехід різних «червоних ліній». Пружини є і в суспільстві, і у західних партнерів. І час Зе швидко спливає.


Коронавірус, світова економічна-криза через медичні та торгівельні фактори, стрибкоподібні аномалії на світових енергетичних ринках, що помножені на українську політичну нестабільність, ускладнення відносин влади з народом та МВФ? Можна лише здогадатись що буде, якщо все у підсумку «бомбане» щодо України. А хто у владі над цим усім думає?


Черговий кривавий наступ російських окупантів на Донбасі. Троє українських Героїв вбиті. З-за спин цивільних, які стали «живим щитом». І все на фоні безплідних спроб замиритись з російським агресором. З Путіним, що вчора отримав змогу безперешкодно правити ще 16 років, а тому надії 2024 померли.

Що ми маємо? РФ не виконала жодного пункту «Нормандського комюніке». Теми для чергової розмови у цьому форматі нема, бо окрім колективної спроби примусити нас до антидержавного Мінського плану нічого нема. Зеленський сам розповів, що на сьогодні його заставляють проводити місцеві вибори без контролю над державним кордоном України і без виведення російських військ.

Зеленський та Ко намагаються створити цілком хибне враження, що щось кудись рухається. Поки на Заході дивляться на ці потуги як на парадокси паралельної реальності. А паспортизація триває, інформаційне фіаско триває, усі інші злочини тривають. А РФ паралельно здійснює «примус до миру», але в той же час підриває і дискредитує миротворчу активність Зе задля дестабілізації ситуації в Україні. І це більш ніж переконливо розвією міф про перспективність пари Єрмак-Козак. Міф, бо Росія не хотіла, не хоче і не хотітиме миру в Україні.


Поки що головне і єдине досягнення Зеленського перед його виборцями, що він зробив неможливим другий президентський термін Порошенка і що зробив неможливим потрапляння до парламенту більшості старих політиків. Малий список досягнень з огляду на значний термін перебування у владі. Тим більше, від стилю, спадку та навіть кадрів Порошенка Зе так і не позбавився.


Запровадження загальнодержавного карантину повністю і однозначно підтримую. Навіть якщо будуть запроваджені ще більш жорсткі його формати. Перш за все, треба обмежити зовнішні ризики масового проникнення вірусу в країну. Краще вжити превентивних заходів, аніж мати «італійський сценарій».

Політичних авантюристів та інших шкідників, що планомірно сіють паніку, треба «бити по руках». Запровадити штрафи та інші механізми покарання за поширення штучної паніки. Владі ж, у свою чергу, треба бути максимально прозорою і чесною, щоб уникати простору для маніпуляцій в умовах дефіциту обізнаності. Мусимо розуміти, що торгівельна, валютна та інформаційна паніки можуть завдати нам більше шкоди, аніж саме поширення коронавірусу в країні.


Спочатку Вакарчук відмовився від посади голови фракції у парламенті, а тепер і від посади голови партії «Голос». Тепер непереборне бажання скласти мандат, але поки він заручник «парламентської тюрми» та стійких прохань власних партійців «залишся до виборів»?За його слабкий політичний характер та некомпетентність багато хто його називає «славкоблудом» та політиком, що діє на основі принципу «не те, не там, не тими словами». Ось так головне джерело зростання рейтингу партії стало головним фактором його знищення. Ось що стається, коли дехто хоче всидіти на усіх стільцях і думає, що найрозумніший. Політичну конкуренцію виграють чіткі і сильні. А не «не риба, не мясо».


Коронавірус у купі з економічними, енергетичними та валютними «гойдалками» посилює залежність України від необхідності траншу МВФ. Що створює для Фонду можливість висувати додаткові вимоги окрім прийняття «антиколомойського законопроекту», законопроекту про ринок землі та підвищення тарифів.А це все може мати не лише серйозні політичні наслідки для рейтинги влади, але й для зміни конструкції влади. Зрозуміло, що прийняття «банківського законопроекту» закріпить розкол між Зеленським і Коломойським, що запустить якісно нову владну, урядову та загальнополітичну кризу. І відмова від урядових премій тоді нікого не врятує. Буде нова хвиля ротацій.


Цікаво спостерігати як екс і чинні прихильники Мінських домовленостей, які є більшістю у опозиційних силах, сьогодні критикують документ про створення консультативної ради. Цілком ідентичні за ідеологією документи. Певно багато хто забув хто ставив підписи під Мінськом-2 і який там статус РФ. Тому або перше і друге є Мінською зрадою, або перше і друге нею не є. Лише так. Хоча я у новому документі якогось нового визнання окупантів чи зміни статуту РФ не побачив, як про то кричать в істеричних дописах. Хоч і обидва документи антидержавні за своєю суттю.

Тепер по суті. Сподіваюсь, що консультативна рада Єрмака і платформа примирення Сивохо майже те саме. Пустий піар без жодної перспективи. Бо це спроба затягти в процес переговорів представників окупованих територій, але не окупантів. Що цілком нереально і передчасно в умовах окупації. Тому єдине що нам може дати ця історія — це створити пастку для омріяного РФ прямого діалогу з окупаційними адміністраціями. Що неприйнятно і що думаю в Офісі президента не хочуть. А якщо хочуть — то тоді, звичайно, то вже поле роботи правоохоронних органів. І потреби відставок.