Фото: Reuters
Наші російські вороги чи наші західні друзі можуть вигадувати мільйон формул та планів: «від Мінська з Парижем до Мюнхена з Берліном». Але головною для нас є і буде «формула Зеленського», а точніше наскільки вона відповідає інтересам України та далека від російських формул.
До Мюнхенської безпекової конференції до «формули Зеленського» не було жодних зауважень, адже вона передбачала перегляд «Мінську-2» в частині послідовності політичних та безпекових пунктів, неможливість прямого діалогу з так званими «ЛДНР», ніякого «особливого статусу» Донбасу у Конституції України, секторальне розведення військ, гуманітарні обміни полоненими.
Та неочікуваною частиною «формули Зеленського» згідно заяв президента стала ідея про спільне патрулювання окупованих територій поліцією України та силами російських окупаційних адміністрацій «ЛДНР» в якості умови для проведення виборів у жовтні 2020 року, але з контролем за державним кордоном України. При цьому, проведення виборів за збереження присутності російських окупаційних сил чомусь в Зеленського вже не вважають неприйнятним. А ось це вже цілком не відповідає інтерес України, робить «формулу Зеленського» токсичною, а відновлення акцій «Ні капітуляції» ближчим. Україна не може проводити вибори без контролю не лише над кордоном, але й усього Донбасу.
Очевидно, що Європа та Путін намагаються знайти спільні формули примусу України до миру на російських умовах. Заяви Макрона та інших світових лідерів свідчать, що вони готові домовлятись про свої взаємини за наш рахунок. А тому владі пора заявити про власну суверенну позицію і відкинути спроби зовнішніх гравців «нарізати український суверенітет» як страву на «геополітичному столі». На жаль, відсутність успіхів влади у багатьох ключових питаннях змушує її до пошуку «зон успіху» і небезпечний мир може стати такою «політичною картою».
Бажання «Слуги народу» запустити власний політичний телеканал та газету є яскравим свідченням погіршення «зелених» політичних перспектив.
По-перше, багато нових облич так швидко «захворіли» старими хворобами, що в суспільстві наростає відчуття, що їх вже «перегодували» цими обличчями. Виявляється, що без старих ТВ та газет-методів «інтернет-партія» вже не може, бо у своїх діях, заявах та проектах все більше стає схожою на ті старії партії. Чим більше влади набуває партія, то тим менше креативу та «відосіків» продукує.
По-друге, коли владі нема чим похизуватись в сенсі результатів, то вона починає продукувати все більше брехливої пропаганди (для того їм і треба ТВ-канал і газета) та все більше тиску на опонентів та ЗМІ (це вже яскраво проглядається у окремих кримінальних справах та законопроект про медіа та дезінформацію). Розрив між очікуваннями та реальністю зростає швидко, особливо в соціально-економічній сфері. Погляди електорату все більше входять у конфлікт з окремими податковими, земельними та іншими стовпами чинної політики. Лише персона Зеленського, мир та деякі інші очікування не дозволяють цьому «зеленому картковому будиночку» розвалитись. Рейтинги майже готові перейти в стан «маятника» та «гойдалки». У владі нема жодної стратегії і візії з вирішення усіх цих проблем. І лише брак опозиційної альтернативи рятує чинну владу.
Голова митниці Нефьодов пропонує криміналізувати контрабанду. Сприймаю це як визнання нездатності подолати контрабанду кадровими ротаціями, адміністративними та сервісними реформами. Що просто збільшить суму корупційних поборів з бізнесу за контрабанду і «спасіння від тюрми». Чи то порада «консультанта» Хорошковського та Ко чи навіяно «еротичним шоу»?
Російські війська намагаються наступально перейти лінію розмежування на Донбасі, щоб витіснити наші збройні сили з «сірої зони». І цим намагаються примусити Зеленського до виконання «Мінських договорняків-2» та «Мюнхенських змов 2.0».
Чи зробить з цього висновки президент-миротворець Зеленський? Чи зрозуміє, що суттєві поступки як «спільне патрулювання» — це наднебезпечні російські пастки? Усім чогось давно очевидно, що план А не спрацює. Пора переходити до планів Б і В.
Уряду видалось замалим влаштувати розпродаж української землі, державних підприємств, портів, аеропортів, залізниці і вокзалів. Міністр економіки Милованив заявив і про концесійні плани щодо шкіл і лікарень.
Економічному блоку чинної влади пора завершувати з цими «напівзаходами». І одразу здати в концесію усю українську державу, оптом. З національними багатствами в якості сировинного придатку. А населенням в якості «персоналу».
Усі через соціологічні опитування вже мали помітити феномен: незважаючи на купи скандалів, «зашкварів» та навіть корупційних підозр щодо членів команди президента, жодна з них «не липне» до персони Зеленського.
Ми маємо унікальну ситуацію: при наявності всеохопної влади в Зеленського електорат не асоціює провали з відповідальністю чинного президента. Тобто до Зеленського «не липне» не лише бруд скандалів, але й негатив прийнятих його командою рішень. Це означає, що суспільство підсвідомо не вірить, що Зеленський хоч чимось керує, а більше розглядає його як «заручника».
Істерики щодо прибуття евакуйованих українців з Китаю – це не лише мерзенні і цинічні маніпуляції політичних банкрутів, але й вияв гострої недовіри та невпевненості в українських державних інститутах.
За час свого існування українська держава та українські влади так і не здобули в народу авторитету і поваги. Українці завжди бачать у своїй владі якщо не ворогів, якщо не крадіїв-корупціонерів, то некомпетентних брехунів. На цьому фоні в нас розвинулась така зневіра у державі, владі та собі, що ми з легкістю припускаємо провал будь-якої операції і вважаємо за нереальні будь-які успіхи. Ми мислимо у категоріях «станеться найгірше», «ми – ніякі», бо ми до такого привчились.
Антикорупційна шизофренія часів Зеленського: на 100% свій генеральний прокурор місяцями не може підписати підозри Порошенку та Ко. Підконтрольні, або лояльні владі НАБУ, НАЗК, ДБР, СБУ не дають жодних відчутних результатів у напрямку «прийшла весна, саджати будемо». Зате «переходячий по спадку» міністр Аваков починає розслідування проти однієї з головних антикорупційних ГО, «Центру протидії корупції» Шабуніна.Залишилось ще повернути е-декларування. І буде все знову «у шоколаді».
Реакція деяких областей на евакуацію українців з Китаю засвідчила, що в багатьох людей не лише «хронічний коронавірус головного мозку», але й удавано-фейкова людяність та релігійність. Та й національна свідомість, певно. «Моя хата з краю – нічого не знаю» у одній з найбільш збочених форм. Звичайно ж, під вмілим диригуванням безвідповідальних та цинічних політиків, що готові використати будь-що, аби нашкодити політичним опонентам.Дивно, що Зеленського ще не звинуватили у «коронавірусній змові» з Путіним.
Потрібно розібратись. І дати оцінку не лише спробам планомірної дестабілізації регіонів деякими силами через публічні заяви, але також незрозумілим підбурюванням через соціальні мережі та месенджері різними фейками. Ми виявились цілком неготовими до слабкої комунікації деяких місцевих влад. Російський агресор побачив як легко можна моделювати нашу поведінку.
Новій очільниці ДБР Венедиктовій теж вже пора у відставку.
Почала вона з: сумнівного конкурсу на заступників ДБР, сумнівної активності її чоловіка у правоохоронному органі з наступною заявою про порушення закону, призначення заступника з досвідом надання адвокатських послуг Януковичу.
І в якості цинічної кульмінації у День пам'яті Героїв Небесної Сотні тепер ще й відкрито заявляє, що амністію учасників Революції Гідності треба скасувати, тобто почати кримінальне переслідування «майданівців». Ось так голова ДБР заговорила штампами пропаганди Кремля, екс-регіоналів та проросійських сил.
Складноуявитищосьбільшдепресивнедлясвідомості, аніжвидовище, колиукраїнцімолебнямиісилоювогнютакулаківнамагаютьсяборотисьніби-топротикоронавірусу, анасправдіпротивласнихжеспівгромадян. Важко розуміти, що до середньовіччя ми деколи буваємо значно ближче, аніж до сучасного світу 21 століття. Таку концентрацію варварства, дикості, лицемірності, шизофренії та подвійних стандартів можна часто спостерігати саме у РФ. Навіть Православна Церква України була змушена зробити окрему заяву: «Нехай страх перед хворобою не затуманює наші розум і совість, нашу людяність!». Важко мовчати, коли відбувається колективне «поховання» культури та моралі.
Багато речей могли стати зрозумілими. І чому в нас нема реальної національної єдності. І які є наслідки від штучних політичних поділів на "73/25". І чому цілком збанкрутілі політики продовжуються залишатись на політичній сцені. І чому нам так багато не вдається у реформах та протидії російському агресору. Будь-якій державі складно розвиватись з деякими людьми і деякими політиками/урядовцями, що своїм світоглядом і діями тягнуть країну назад.
