Фото: Офіс президента України


З скандалу навколо «звільнення Гончарука» ніхто не вийшов переможцем.

Гончарук вийшов людиною, до якої назавжди приклеїлись дискредитаційні меми про профана і т.д. Людиною, що позначила власну політичну суб’єктність з метою власного тактичного самозахисту (мова тут про виключно маніпулятивну і фейкову заяву про відставку на ім’я Зе), але що стратегічно стала «кульгавою качкою» і тепер його умовно швидке звільнення є неминучим. До того ж часу, прояв миттєвої незалежності Гончарука стане ще більшою керованістю в подальшому, бо втрата авторитету має вираження у конкретних голосуваннях у парламенті. Зараз від звільнення його врятував Давос, Пінчук, незавершеність роботи над ринком землі та відсутність готової слабкої альтернативи. Хитрий Порошенко та деякі інші зашкварені висловили Гончаруку власну підтримку, чим ще більше вдарили по його авторитету. А сам факт прослуховування Гончарука зменшить бажання еліт та політиків йти з ним на відверті та таємні розмови.

Зеленський вийшов людиною, якій вчергове на усю країну вказали на проблему з компетентністю, хоча з розмов зрозуміло, що президент не лише ставить правильні питання, а й підозрює правильні відповіді. При цьому, вказала йому на «нерозуміння» людина з його власної команди, якій ця людина завдячує кар’єрним злетом. Зрадників та прихованих «зеленськофобів» у його команді значно більше, аніж могло видаватись. У принципі, як і деяких екс-порошенківців і аферистів, по яким тюрма плаче. І як на все відреагував Зеленський? Нудною і навіть не виховною розмовою-прощенням Гончарука. У ній він позначив декілька піарно правильних позицій щодо зарплат і премій, але це мізер. Він продемонстрував себе слабким і дав державній машині сигнал: президента можна не лише відкрито зневажати, але й публічно ним маніпулювати. При цьому, перекидаючи відповідальність за економічні провали уряду на Зе. А це вже сигнал не лише для міністрів, але для депутатів-«слуг», що ставатимуть менш слухняними. Депутати Коломойського вперше почали відкриті інформаційні «наїзди» на персону Зеленського. Це ще не війна з олігархом, але передвоєнні провокації. А одна з причин війни полягає в тому, що президент все більше втрачає самостійність у прийняття рішень та кадрах. Все більше вирішує МВФ і Захід. Все більше долю Коломойського розмиває не лише Пінчук, але й Ахметов.

Україна і українці теж нічого не виграли. Економічної стратегії нема, як і економічного суверенітету. Замість стрімких радикальних реформ в Зе далі планують знищення середнього класу під великі західні корпорації. І планують це багато перефарбованих представників екс-влади з їх же «екс»-методами.


Чергова влада в Україні намагається обмежити свободу слова за російським зразком. Декілька спроб були в Порошенка, тепер спробує Зеленський.

В Україні дійсно є проблеми в інформаційній сфері. Група телеканалів відверто маніпулюють та брешуть в інтересах російського агресора та його представників як Медведчук, що надзагрозливо в умовах війни. Інші групи каналів схоже роблять в інтересах Порошенка, Коломойського, Пінчука, Ахметова та інших. Та незважаючи на такі грандіозні маніпуляції в країні залишається достатньо просторів свободи в електронних ЗМІ, соціальних мережах, телеграм-каналах. Але чергова влада втомилась від заслуженої критики. І планує репресії.

Які небезпеки законодавчих ініціатив від «Слуг народу»? 1) Створення умов адміністративного тиску (перевірок) від Нацради не лише на класичні ЗМІ, але й на всіх «поширювачів інформації» включно з блогерами. Невідповідність документу практикам ЄС. 2) Розпливчасті положення та проста процедура штрафування на великі суми та блокування ЗМІ, що фактично дозволяє шантажувати чи знищувати ЗМІ. При цьому, єдиним судом, що займається блокуванням ЗМІ буде скандальний Київський окружний адміністративний суд. 3) Закладення низки розпливчастих положень, що може стати основою для політичних репресій осіб, що висловлюють свої політичні позиції. Прописана адміністративна відповідальність за поширення загальної «дезінформації» та кримінальна за «дезінформацію у сфері нацбезпеки» до 7 років тюрми. 4) Запровадження «знаку якості» ЗМІ за дотримання чи недотримання журналістських стандартів, що може бути додатковим інструментом тиску.

Але в законопроектах є і позитиви. 1) Забороняється поширення інформації, що виправдовує окупацію українських територій чи заперечує територіальну цілісність держави, чи що містить заклики до насильницької зміни влади, чи що містить позитивне зображення комуністичних діячів СРСР, чи що популяризує держоргани, посадових осіб і організацій РФ, осіб-загроз від РФ включно з трансляціями з РФ. 2) Позбавлення ліцензій за відмову розкрити інформацію про власників медіа та заборона для громадян РФ та пов’язаних з ним осіб володіти чи контролювати ЗМІ в Україні. 3) Нема анонсованого регулювання діяльності YouTube та Facebook в Україні. 4) Посилення відповідальності за поширення інформації, що спонукає до жорсткового поводження з тваринами, або що спонукає до дискримінації, або за програми, де надаються послуги гадання, передбачень, нетрадиційної медицини. 5) Запровадження медіаграмотності у школах. 6) Запровадження єдиної прескарти для журналістів.


Цікаві бувають в Україні аудіо-плівки чи розкриття таємних переписок.

На «плівках Гончарука» таке враження докази спроб колективного приховування злочину «піраміди ОВДП», що приніс бюджету втрати на мільярди гривень. Триваючого злочину, що почався за попередньої влади і триває за чинної.

В «переписках Парнаса» у справі проти Трампа інші герої, а саме Луценко і Фірташ. Які у своїх приватних інтересах наносять шкоду країні та національній безпеці. Втягуючи нас у політичні баталії в США. Невже щось схоже на потенційну держзраду, за яку Артеменка позбавили громадянства та мандату?


То це завдяки Гончаруку зменшаться платіжки на тепло і гарячу воду у 124 містах чи завдяки тенденціям європейських цін на газ та теплій зимі?


Вже усі чомусь забули, що Зеленський хотів відібрати контроль за Нацгвардією в Авакова задля його послаблення. Так протестували проти цього, що Аваков не тільки зберіг контроль над НГ, але ще й завдяки законопроекту 2412-д готується розширити її (свої) розвідувальні повноваження.

А законопроект у першому читанні, до речі, підтримали не лише «слуги» та нардепи Коломойського, але й депутат «Євросолідарності» Забродський.


Головні питання української політики залишаються без відповіді: хто і як приймає рішення у команді президента? Як готуються ці рішення і як до президента доходить інформація про них? Яка роль президента у цих процесах?

Ми бачили десятки законопроектів «Слуги народу» і досі не знаємо хто є їх реальним автором. Якісь напрацювали в Богдана, якісь в Гетьманцева, якісь «на Заході», якісь вкрали в «ексів», але реальної картини нема. Деколи здогадуємось хто є лобістом деяких законодавчих рішень. Але якщо є загальна стратегія, то хто її готував? Якщо її нема, то хто створив для цього умови? Хто все це веде?

Ми бачимо сотні кадрових призначень, указів, інших адміністративних та управлінських рішень. Хто є їх автором? Якою є загальна логіка цих рішень? Правильна відповідь не вкладеться в одне прізвище. Навіть в декілька. Так, відчутний сильний вплив Пінчука, Коломойського і Ахметова. Як і МВФ. Як і «Кварталу» 95. Богдана. Але є достатньо ніби-то інших слабопомітних впливів.

В країні є одиниці людей, що знають відповіді на ці питання. Ми можемо лише аналізувати та припускати. Усі, хто стверджують про однозначне знання відповідей помиляються. Позитивні ці відповіді чи негативні. Багато кому легше спростити до формул «усе вирішує Зе», або «Зе нічого не вирішує». А хто Зе? Майже диктатор, «ширма невідомих інтересів, яку наповнюють», гравець невідомої команди? Відповідей нема. А «Зе» має надвисоку концентрацію влади. І від нього залежать ключові рішення внутрішнього та міжнародного життя.


Якщо Зеленський втратить відчуття власного стилю, то його рейтинг обвалиться швидще, аніж це зроблять скандальні законопроекти.

«Інакшість», «антисистемність», інформаційна відкритість та комунікаційна наступальність були і є важливими складовими високого рейтингу Зе. Та останнім часом президент все більше виглядає втомленим, постарівшим, наляканим, не таким енергійним і не таким позитивним. Замість «квітів і цукерок» все більше «брудних шкарпеток і немитого посуду». Зрозуміло, що це наслідок входження в трагедію складних дилем державного управління після комедії виборчих кампаній. Але якщо нові «слуги», парламент та уряд дискредитовуються і втрачають довіру з космічною швидкістю, то запит на медійний та піарний образ Зеленського залишається єдиним фундаментом і клеєм Зе-режиму.

Команда Зеленського та він особисто самі створюють велику проблему після завершення передвиборчих заготовок. Логічне завершення «медового періоду» вони ускладнюють зменшенням «класичного Зеленського» у публічному просторі. Замість креативних відео, несподіваних та рішучих політичних кроків Зе все більше починає нагадувати «старих надутих політиків». Це спричиняє «забуття Зеленського» і забуття політичних емоцій, завдяки яким він і став президентом. Тут і ховається «бомба» під його рейтинг. Щоб його не втратити він повинен не забувати нагадувати про себе справжнього притаманними йому методами. Поки йому дуже везе, бо нема реальної політичної альтернативи в умовах абструкції опозиції. Але це політичне явище теж є тимчасовим.


Дискусія з заробітними платами ТОП-чиновників має бути вирішена просто: або міністрам та іншим знижують зарплати до прийнятних рівнів (як це і є в більшості країн Заходу), або хай влада бере на себе зобов’язання про швидке та суттєве збільшення зарплат українців (що поки економічно нереально).

Чому мільйони українців здатні виховувати дітей при менших за середні доходах та повинні обмежувати свої різні бажання у базових людських потребах, а чиновники цього не можуть? Деякі чиновники певно мають потреби, що виходять за межі дійсно необхідних. ТОПи, що поки нічого для країни не зробили. Головний критерій підвищення ЗП ТОП-посадовців – це конкретна і вимірювана користь для держави. Поки ТОПи можуть похвалитись лише збитками.


Чим заяви віце-прем’єра Кулеби та голови фракції «слуг» Арахамії про шкоду митної інтеграції з ЄС для економіки України відрізняються від аргументів «регіоналів» проти Угоди про Асоціацію з ЄС? Майже нічим. Не економіст і може є для того аргументи, але комунікаційно – це черговий провал.

Ось що стається, коли до своєї команди Зе-президент бере чиновників та радників попередньої влади. Один з яких не факт, що є достатньо вірним. А інший, факт, що є слабким головою фракції та некомпетентним у своїх заявах.


Економічна пропаганда Зе-влади не змогла переконати українців. Іноземних інвесторів ця пропаганда тим більше не переконає. Вони знають ще більше.

Для притоку великих іноземних капіталовкладень в країні мають бути конкретні правові, податкові та інфраструктурні переваги. Усі ці переваги чітко відображаються в низці міжнародних рейтингів. Гучні заяви політиків не змінюють ані ситуацію з перевагами, ані наші позиції у рейтингах.

Тому яким би гарними чи вдалими би не були виступи Зеленського, Гончарука та Ко, але великі гравці звертатись увагу лише на вже прийняті рішення та реальні дії. Вони будуть звертати увагу на те, що воєнно-політична ситуація залишається нестабільною. Що податкові та інші ініціативи спрямовані на ускладнення ведення бізнес-діяльності в державі. Що низка економічних показників щодо, до прикладу, промисловості погіршується. Що залежні судова та правоохоронна системи досі не здатні ефективно захищати права власності та бізнесу. І купка законопроектів про концесії, землю чи приватизацію можуть простимулювати виникнення окремих проектів як німецькі вкладення в «Укрзалізницю», але системного розвороту у цьому питанні, як і економічного ефекту, не буде.


Міжнародний рейтинг TI сприйняття корупції, як на мене, несправедливо не оцінив прийняті у «Зе-турборежимі» важливі антикорупційні законопроекти. Прийняття деяких з них добивались роками. Та замість очікуваного прогресу в рейтингу Україна знову має регрес. І варто розуміти, що «Укроборонпром» і інші події часів президенства Порошенка тут ще змогли повпливати.

В чому головна проблема? У боротьбі з корупцією досі багато піару та «косметичних рішень». Бракує системних антикорупційних рішень. Антикорупційно-судово-правоохоронна система продовжує перебувати під політичним впливом. Бюрократія, олігархія, монополізм, централізація, закритість політичних фінансів залишаються джерелами корупції, попри те, що президент напряму більше з корупцією не пов'язаний. Але він пов'язаний з тим, що не карає ані нових, ані старих корупціонерів. Весна пройшла, а нікого з ТОПів не посадили. Замість «Я Ваш обвинувальний вирок» поки постає «Я Ваш виправдальний вирок». Система не ламається, а лише змінює колір на зелений.


То чи можна притягнути до відповідальності окремі українські влади, президентів, урядовців, народних депутатів періоду Незалежності за створення умов для вимирання чи еміграції 15+ мільйонів українців?

oleksii.rohovyk
Олексій Роговик

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації