460d9b823907247bb74cd45fa5a06da3_1569439164_extra_large.jpeg

Фото: Офіс президента України


Був і є прихильником ідеї прозорого, цивілізованого, а головне конкурентного ринку обігу землі. Ознайомлення з текстом базового законопроекту, заявами основних спікерів уряду на цю тему дає змогу визначитись з баченням щодо цього рішення на даний момент.

Не побачив реальної політичної волі до запровадження запобіжників (регулювань) проти скупки задешево української землі як внутрішніми олігархами, так і зовнішніми транснаціональними корпораціями. Дрібних чи середніх фермерів у цій моделі нема. Мова як про можливість участі в ринку землі юридичних осіб взагалі, так і компаній з іноземними, у тому числі офшорними засновниками. Ще й з квотами по 210 тисяч гектарів на «особу». Все це завершиться дешевою монополізацією землі в руках «великих гравців». 72% території країни за майже 12 млрд$.


Україна вичерпала свій ресурс на політичну довіру та політичну надію. Ті можливості, які люди дали Зеленському, більше ніколи не виникнуть. Останній шанс на реальні зміни, останній шанс для країни не опинитись за межею історії, останній шанс зберегти державність.Ані внутрішні, ані міжнародні умови більше не складуться на нашу користь. Ми втратили купу часу, за який не подолали корупцію, не реформували країну, не сформували підгрунтя для проактивної та суб'єктної міжнародної позиції.Передати естафету надії банально нікому, бо в країні нема ані конструктивної, ані реальної структурованої опозиції. Купа людей жертвувала своїм особистим благопочуттям, несла реальні і великі фінансові втрати у боротьбі за майбутнє країни. Але так не триватиме вічно, бо терпіння будь-якої соціальної групи не вічне. І вона остаточно мігрує. «Від політики», «за кордон», у інші сфери діяльності. І тоді реальної боротьби вже не буде.Можливо це розуміють і ті, хто затискає малий і середній бізнес та політ-клас.


В Зеленського хочуть «Будапешт 2.0», тобто «підписання масштабного міжнародного договору за участі провідних світових держав, щоб закріпити „на століття“ суверенітет і територіальну цілісність України, чого не забезпечив свого часу Будапештський меморандум. Взяли б участь всі найбільші гравці — США, Великобританія, Німеччина, Франція , Китай».

Цілком нереалістична і контрпродуктивна ідея. По-перше, ми вже бачили як нас захистив Будапештський меморандум, тобто як він виявився «пустим папірчиком» в обмін на наш реальний ядерний статус. По-друге, команда Зеленського підштовхує Захід і Росію до втілення «молдавського сценарію», тобто "big deal"? Це якраз є однією з найбільших загроз для суверенітету України. По-третє, а російський агресор теж буде цей документ підписувати? Чим він тоді відрізнятиметься від капітулянтських «Мінських домовленостей»? Є ілюзії, що документ буде кращим? Чим будем жертвувати? По-четверте, РФ не збирається обговорювати питання Криму. То цей міжнародний договір розглядається окремо від окупованого Криму? Що тоді це означатиме для деокупації Криму?

В офісу Зеленського є щире бажання вирішити питання війни. І нема бажання серйозно поступатись і йти на капітуляцію. Про це говорять офіційні заяви, дипломатичні маневри і навіть призначення у Мінські переговори. Але сприятливих міжнародних умов нема. Україна поступово стає перепоною на шляху інших глобальних «замирень». Підвищувати ставки дипломатичними маневрами щодо «формули Штайнмаєра» – це добре. Видно, що переговори навіть пішли в реальну юридичну площину. Але підвищувати ставки до ризиків укладення якихось глобальних домовленостей – це майже гарантія поразки. Тим більше, не слід забувати, що економічні та політичні проблеми всередині Росії наростають і війни є одним з останніх інструментів стабілізації режиму Путіна.


У парламенті нема голосів на втілення «антиолігархічного пакету». Тому нас очікує олігархічний перерозподіл, а не демонтаж. Поки що.

Приблизний розклад сил у парламенті виглядає так:В Зеленського 150 депутатів, в Коломойського-Авакова 60, в Західних лобістів Зе-команди 40. В «ОПЗЖ» окрім депутатів Медведчука є ще 50% людей Фірташа. В Пінчука 25 депутатів, в Ахметова 10. Загальне олігархічне лобі досягає 150 нардепів.

Кадрова політика нової влади, на жаль, підтверджує побоювання про вузьке коло «запасних» в Зеленського. А тому багато посад, у тому числі, урядових займають лобісти різних фінансово-промислових груп. До 5 міністрів в уряді є квотою Коломойського. Декілька міністрів пов'язані з Пінчуком. Сам по собі офіс Зеленського поділений на три умовних сектори з різними групами впливу.

Все це означає, що самостійно Зеленський не може протягнути жодного закону, а, отже доводиться звертатись до «західного» та «коломойського» лобі. В деяких питаннях Зеленському доводиться поступатись Коломойському і ставати від нього залежним. До прикладу, «прогрес» у справі «Приватбанку» на сьогодні є очевидним після справ НАБУ проти голови НБУ Смолія, відкриття спецдепартаменту у ГПУ та створення спецкомісії у парламенті. «Сигнальні» зустрічі Зе з олігархом з таким успіхом стануть регулярними. Поруч з тим, багато «хотілок» олігарха не задовольняються і це є предметом «дискусій» між ними. Наслідком цього і є парламентський саботаж Коломойським деяких законодавчих актів за допомогою його «золотої-блокуючої акції» як це було з 1009.

Як і раніше писав, обмеження олігархічного впливу мають очікувати Ахметов, Фірташ, Порошенко, Медведчук. Посилювати позиції будуть Коломойський та Пінчук. Видається, що Коломойський зацікавлений у міжнародних, перш за все, американських контактах Пінчук, щоб «залагодити» напружені відносини з США. І увага західних ЗМІ до зростаючого впливу Коломойського стає все гострішою (згадати лише велику статтю у Le Monde чи едиторіал FT де прямо ставиться питання: «Зеленський слуга народу чи олігархів?»). Зближує їх з Пінчуком і спільний «феросплавний» бізнес, на який вони обидва вже отримали пільги. Але поки Коломойський перемагає «соросівських-транснаціональних». При цьому, інтерв'ю 5 каналу Порошенка дає підстави стверджувати, що 5-ий президент отримав гарантії кримінального непереслідування, можливо від Коломойського, і очікує на розвиток «плідних взаємовідносин» разом з збільшенням впливу на парламент. В той же час, скандал на програмі Шустера означає, що відкрита війна між Коломойським та Ахметовим розпочалась і вже має відображення в енергетичній сфері (дії Антимонопольного комітету щодо «ДТЕК», справа проти Роттердам+, домовленість про поставки електроенергії з Білорусі, блокада поставок вугілля для ТЕЦ Ахметова) та податкових законопроектах (1210 про підвищення ренти для видобутку залізної руди). Все це підштовхує різних олігархів до формування «неприродних союзів» та «консенсусів».


Прогнозоване раніше «розщеплення» провладної фракції-монобільшості на 4-5 груп розпочалось. При тому, почалось за місяць, тобто раніше, аніж прогнозували скептики. Поки що це лише внутрішній процес «зростання незгодних».Двічі «Слуга народу» не зібрала голосів за власні законопроекти. Окрім того, відбувся внутрішній «демарш» проти так званого закону 1038 про «імперативний мандат», «партійну диктатуру», який дозволяв фракції в будь-який момент позбавити мандату будь-якого народного депутата від «Слуги народу».

Ці процеси, перш за все, є наслідком токсичного впливу на депутатів зі сторони Коломойського. Меншою мірою на ці тенденції впливає поведінка лідерів фракції, неповага до депутатів та примушування їх до «зеленого принтерства». При цьому, Зеленський та його офіс поки не вдаються до жорстких методів контролю за фракцією, а здебільшого використовують «силу грубих слів». При посилення градусу конфлікту ми можемо побачити перших «перебіжчиків». Мрії про конституційну більшість «померли». Тепер би просто більшість зберегти. І щоб «оминати» Коломойського доведеться домовлятись з іншими партіями. Тобто перетворювати «зелений принтер» на «зелені парламентські дискусії».

Шалена швидкість роботи не врятувала фракцію від дискусій, а тому стартовий спурт «кліпів та фішок» логічно і закономірно сповільниться. І це може мати хороші наслідки, адже у фракції чомусь знайшлись супротивники остаточного скасування депутатської недоторканності, але чомусь не знайшлось супротивників репресивних податкових ініціатив проти меншого бізнесу. Питання до темпу не було б якби не пройшли токсичні законопроекти. Але депутати самі закладають сумніви під легітимність власних методів роботи. Так виглядає перша «зелена» криза. А вони ще не пройшли випробування питаннями тарифів, землі, соціальної політики у бюджеті, Донбасу, остаточними голосуваннями за зміни до Конституції, місцевими виборами, «Приватбанком».


Президент Зеленський сьогодні має усю повноту влади, щоб почати долати корупцію та саджати ТОП-корупціонерів. Контрольована більшість у парламенті, свої голови ГПУ та СБУ, лояльні голови більшості антикорупційних органів. Але замість реальних кроків щодо «весна прийде – саджати будемо» бачимо сумнівні флешмоби з сумнівними тезами. Знову винен «поганий народ», що не платить податки і не викидає сміття в урни. «Почніть з себе», та?Згоден. Нехай влада починає з себе. Не шукає виправдань та винних. Заслуговує суспільну легітимність реальними результатами. Показує приклад на своїх, щоб стимулювати відповідну суспільну відповідь. Реальними процесами з початку відповідальності ТОП-чиновників часів Януковича та Порошенка.


Зеленський має заветувати репресивні податкові закони 1053-1 та 1073. Очевидно, що президента вводять в оману розповідаючи, що мова про передову реформу з псевдодетінізації. Насправді ж деякі «слуги народу» як Гетьманцев банально відпрацьовують «замовлення» можливо Коломойського, можливо транснаціональних корпорацій.Чергова спроба знищити середній клас як «головний біль» для влади і як конкурента для великого бізнесу.

Є «золоте правило» успішних світових реформаторів. Під час радикальних фіскальних та адміністративних змін чіпати малий бізнес та бідні прошарки населення заборонено. Бо у зворотньому випадку можна забути про економічне зростання. Окрім того, лобісти цих законів є лицемірами, бо самі згідно декларацій сидять у сумнівному доларовому кеші і самі ще нещодавно були ФОПами. Вигодонабувачем реформ мають бути постраждалі від держави, а не запливаючі «жиром» чиновники, податкові міліціонери та здирники.


Прокоментував для НТА та Назар Міліневич інформацію про скасування санкцій з Януковича та про його можливе повернення.

По-перше, Судом ЄС скасовані старі щорічні санкції. Новий пакет Ради ЄС чинний до березня 2020 року. По-друге, проблеми з санкціями є заслугою правоохоронних та антикорупційних органів, що за 5 років так і не довели до пуття справи про фінансові та корупційні злочини Януковича. По-третє, новина про повернення Януковича, як на мене, є інформаційної провокацією. Повернулись засудження на 13 років за державну зраду Янукович може лише, якщо отримає відповідні гарантії від нової влади. Підгрунтя для цього не бачу.


За підсумками оприлюднення стенограми телефонної розмови Трампа та Зеленського найбільше може постраждати Україна та її інтереси. Або…

Трамп політично не постраждає, бо з його сторони там нічого нового. Він прямо згадує справу проти сина Байдена і це можна розглядати як тиск, але імпічмент йому не загрожує. Для цього треба 2/3 більшості Сенату, що має республіканську більшість. Шанси на переобрання на другий термін залишаються високими внаслідок помітних успіхів у внутрішній політиці. А стенограма ще й фактично забезпечує майже гарантовану «вимушену підтримку» Трампа від України. Думаю, що Трамп поставив перед фактом офіс Зеленського про її публікацію.

Зеленський ж опиняється у дуже незручній ситуації. По-перше, надто очевидне бажання «підлизатись» до Трампа, що може і логічно, враховуючи його психологічні особливості. Але все ж. По-друге, Зеленський досить у прямій формі висловлює згоду з побажаннями Трампа щодо відповідних кримінальних розслідувань проти родини американського демократа. Ще й каже, що все це забезпечуватиме голова ГПУ, якого він називає своєю і фактично підконтрольною людиною. Це вже натяк на гарантії. Все це доповнюється розмовами про подальшу взаємодію з Джуліані та Барром. По-третє, Зеленський погоджується з дуже різкими і критичними зауваженнями Трампа: а) про європейських партнерів, а саме Меркель, що може ще більше ослабити і так «холодний рівень» відносин з Європою, зокрема, і в «Нормандському форматі», б) щодо екс-посла-демократа Йованович, що є серйозним сигналом саме для Демократичної партії США.

Що у підсумку? Україна офіційно втягнута в американську президентську кампанію. Коридор для маневру після оприлюдненої стенограми майже відсутній. Це означає нові потенційні проблеми для консолідованої підтримки Заходу. І однозначно не сприяє і так мізерним шансам на покращення міжнародного фону та умов. Але є тут і але. Якщо Зеленський почне діяти у рамках такої вимушеної підтримки Трампа, то це може створити коротко та середньострокові переваги. Що стануть можливими через посилення лояльності Трампа до України. І це може мати додаткові і надто великі ризики. Особливо, у разі програшу Трампа на виборах. Саме тому найкращим варіантом у цій ситуації був нейтралітет. На жаль, історія, або чиясь воля позбавила нас можливості зайняти таку позицію. Як писав раніше, то так і сталось: «женили нас без нас». З усіма наслідками.


Наслідки «телефонного скандалу» та зустрічі з Трампом.

Демократи потрапили у «телефонний капкан» Трампа, що робить майже неминучим «рикошетне» розслідування справи сина Байдена в Україні. Зеленський не давав згоди на опублікування стенограми, але теж потрапив у «капкан», бо в у телефонній розмові було наговорено багато зайвого.

Кардинальних змін політики США та Європи очікувати не варто, як і політики провідних американських партій. Все ж на такому рівні працюють інтереси, а не емоції. Але осад залишиться і в певній мірі впливатиме як на деталі нашої міжнародної підтримки, так і на переговори щодо Донбасу. Демократи зробили усе можливе, щоб Україна та Зеленський стали для Трампа токсичними темами, а, отже, будь-які перспективи співпраці між ними будуть обмеженими і трактуватимуться крізь політичну призму. Наслідком чого і є відмова Трампа від участі у «Нормандському форматі», яка і не сприймалась Трампом як вигода. Він це зробив з словами «вирішуйте з Путіним Вашу проблему». Вашу. Залишається лише сподіватись, що співпрацю «відклали на потім» через резонанс.

У підсумку, поки що, не видно нічого, що здобула Україна завдяки «американському вояжу». А ось іміджеві втрати і в США, і в Європі присутні.