Фото: DT
Зеленський постав перед «безвихіддю Мінського капкану»
Зеленський та команда перебувають в найгірших переговорних позиціях та можливостях щодо Донбасу за останні декілька років. Як наслідок, шанси на прийнятний для України компроміс мізерний. Тому залишається розглядати сумнівні компроміси, або йти на «замороження конфлікту» (якщо дадуть).
По-перше, «Мінський капітулянський капкан» від Порошенка. У одному з своїх інтерв'ю екс-президент зізнався, що він був автором антидержавних та антиконституційних «Мінських домовленостей». Екс-голова Генштабу Муженко зізнався, що катастрофічні рішення щодо Іловайську приймались саме Порошенком. Саме трагічні події під Іловайськом та Дебальцево були каталізатором «Мінських договорняків». Після сприяння потраплянню України у «Мінську пастку» Порошенко не просто не намагався виправити свої помилки, а й роками розповідав про безальтернативність «Мінська» заганяючи нас у вузький переговорний коридор. Ще й погоджував з західними партнерами «формули Штайнмаєра» та інші токсичні проросійські пропозиції, бо вірив, що втілить усе це після власної перемоги на других президентських виборах. Вибори він не виграв, а весь токсичний багаж та тягар переговорів впав на Зеленського. І зараз ми котимось по поганому «трампліну», що збудував Порошенко.
По-друге, зміна міжнародних умов. Усім вже очевидно, що в нас нема принципових союзників у чинному «Нормандському форматі». Повернення російської делегації до Ради Європи та розмови про її повернення до G7 стали тому зайвим підтвердженням. Німеччина та особливо Франція відкрито комунікують реставрацію відносин з Росією, у тому числі за рахунок України. Згадати лише останню гучну промову Макрона, де згадуються всі важливі країни та регіони, «ода» Росії, але жодним словом не згадується Україна. Це підтверджує побоювання, що позиції щодо України і Росії в наших партнерів змінились. І у відповідному форматі переговорів виникне ситуація «3 до 1», коли Путін, Меркель і Макрон спільно будуть тиснути на Зеленського задля повного втілення «Мінської зради». Про це вже публічно заявив Кучма. Єдиною рятівною «паличкою» у цьому сенсі мало стати залучення в переговори США, про що Зеленський неодноразово заявляв і з приводу чого Трамп навіть висловлював попередню згоду. Та незважаючи на двопартійну підтримку України у США Трамп і далі залишається на ближчих до інтересів РФ позиціях. Тим більше, він хоче записати собі «миротворчу перемогу» та повісити «електоральний орден» напередодні президентських виборів у США. Тому порятунок може перетворитись на формат «4 проти 1». Але у цих умовах сподіватись нема на кого, бо лише США розуміють, що не можна дати Європі здати Україну.
По-третє, «соціологічний капкан» та попередні заяви Зеленського та команди. Зеленський прийшов до влади, у тому числі, на заявах і очікуваннях щодо швидкого миру. Соціологія демонструє беззаперечний запит на мир і це тисне на Зеленського та перспективи його рейтингу. Тим більше, заплановане урядом Гончарука економічне зростання, інвестпроекти та покращення добробуту українців неможливе без миру на Донбасі. З іншої сторони, якщо мир розбивати на окремі небезпечні елементи, то рівень їх підтримки є вже не таким однозначним, а, отже, у разі неприйнятних поступок Зеленського може очікувати «АнтиМінський Майдан» з усіма відповідними політичними наслідками. Таким чином, Зеленський опиняється у «соціологічний безвиході», коли відсутність миру, або наявність неприйнятного компромісу загрожує втратою владної легітимності. А вона, як відомо, є єдиним «політичним клеєм» для Зеленського, його команди та фракції у парламенті. Це питання політичного виживання. Це політичні «гачки», за які сам Зеленський і Захід чіпляють «зелену владу». Тим більше, на відміну від Порошенка, Зеленський вже не може прикритись «непокірністю» парламенту, бо там присутня нова «зелена монобільшість».
Напередодні важливого раунду переговорів щодо Донбасу від Зеленського та команди йде багато і часто взаємозаперечливих заяв. Зеленський або намагається невдало «сплутати карти», або у його команді без дипломатичного ядра досі нема єдиної стратегії та бачення, або є якийсь маневр, про який ми не знаємо. Зеленський збирається виходити з ініціативою про повне розведення сил по усій лінії розмежування, але важливішою тут є «політична складова». Зеленський та Ко самі заявляють, що токсична «формула Штайнмаєра» (конституціоналізація особливого статусу Донбасу в момент підтвердження відповідності виборів на Донбасі європейським стандартам і лише тоді виведення з Донбасу російських військ) буде розглядатись у «Нормандському форматі»; що є бажання провести місцеві вибори на Донбасі, але після виведення російських військ та за українським законодавством; що міжнародна миротворча місія – не варіант поки не буде вичерпаний Мінськ; що особливий статус в Конституції не варіант, але через децентралізацію варіант; що на зустрічі Україна нічого не підписуватиме. Тобто як бачимо команда Зе робить заяви, які потім сама спростовує. Наші західні партнери та Росія хочуть і заявляють не лише про поступки, але й їх закріплення у черговому «документі». Мова і про «формулу Штайнмаєра», і про повне втілення «Мінська», і про відновлення соціальних виплат так званих «ОРДЛО». Путін чудово розуміє, що все це унікальний і ефективний інструмент внутрішньої дестабілізації України та недопущення успішності її проектів. Протилежна сторона підвищує ставки і «надуває переговорну бульбашку», від якої у разі «неслухняності» постраждає Зеленський та Україна. Крім того, партнери чітко заявили, що нові ініціативи, поза «Мінськом» не вітатимуть.
Що у підсумку? Особливий статус Донбасу як щодо території, так і щодо окупантів неприйнятний у рамках чи поза реформою децентралізації. Проведення завідомо провальних виборів ще й під «дулом російських автоматів» і організоване окупантами Путіна неприйнятне. Часткова амністія може мати місце, але не може бути всеохоплюючою. Надії на розкол «башт / груп» Кремля щодо питання Донбасу малореалістичні. Зеленський у капкані політики Порошенка, соціології та власних заяв. Усі міжнародні партнери на стороні проросійського сценарію, бо за 5 років Україна так і не «народила» власних пропозицій, і так не стала «історією успіху». Тому, окрім того, як пручатися тиску і тягнути час мало що залишається. «Замороження-затягування» швидко стають мрією, яку швидко хочуть «обрубати», бо ніхто у «Нормандському форматі» не хоче, щоб Зеленський «зіскочив». І, напевно, ніхто вже цього не дозволить. Тому, побоююсь, Путін знову спробує переконати Україну черговим кривавим нападом.
https://site.ua/oleksii.rohovyk/22715-zelenskiy-postav-pered-bezvihiddyu-minskogo-kapkanu/
Як не парадоксально, але вітаю рішення Зеленського заветувати Виборчий кодекс і відправити його на доопрацювання з зауваженнями.
У попередній Верховній Раді склалась цікава ситуація. З однієї сторони – однозначною перемогою було голосування за Виборчий кодекс, проти якого так довго впирались провладні фракції. Це був один з ключових боргів попереднього скликання і коли «зірки зійшлись» — це була надзвичайна для політичної системи подія. З іншої сторони – депутати проголосували за цю «бочку меду», але з «ложкою дьогтю». Мова про декілька принципових правок проти ідеології Кодексу і, найважливіше, фактичне відстрочення його дії на 10 років в контексті виборів. Тому ветування Зеленським документу і його перегляд може створити шанс для ліквідації токсичних відхидень і негайного запуску Кодексу в дію.
Зеленський після президентських і парламентських виборів міг активно вступити одразу у 3 війни. Першу – з російським агресором. Другу – з опозиційним альянсом Порошенко-Медведчук. Третю – з іншими українськими олігархами, або хоча б частиною олігархів.Поки що Зеленський не воює.
У першій війні йде спроба замінити реальний воєнний спротив політикою попередньої влади, тобто Мінським замиренням у стилі Порошенка. Та й можливості діяти по-іншому вже майже нема. Навіть якби бажання було.
У другій війни, то з Медведчуком є декілька реальних кроків. Щодо зменшення політичного та економічного впливу. Наступ тут поки лише готується. Щодо Порошенко – то поки маємо лише «холодну війну». Йде позиційна конкуренція на рівні політичних заяв, тиску через ДБР, зачистки його еліт у різних кабінетах. Хоча і підготовка до «гарячої фази», як кажуть, теж очікується.
А от з традиційними олігархами поки що йдуть шляхом «пряника», а не «кнута». Деолігархізація як реформа не позначається, хоча і очікується перерозподіл олігархічних активів у сферах енергетики, аграрному, авіа та металургії. Більшість економічних ініціатив поки вигідні олігархічному та міжнародному бізнесу, а не українському малому та середньому. Новий голова уряду прямо на YES олігарха Пінчука заявляє, що олігархи можуть спати спокійно і робити бізнес. YES сам по собі став олігархічним бенефісом не тільки Пінчука, але й Коломойського. Таке загравання з олігархами означає або сигнал збереження оновленого олігархічного консенсусу, або «заспокоєння майбутньої жертви». Хотілось би вірити, що це питання часу і неможливість «воювати на усі фронти».
У будь-якій детінізації чи фіскалізації має діяти логіка: спочатку олігархи, великий бізнес та чиновники, а потім менший бізнес та населення. Тобто спочатку демонополізація, подолання ТОП-корупції, реформа ДФС. По-перше, тому що така справедлива логіка зменшує ризики соціальних коливань. По-друге, тому що така логіка не руйнує середній клас, що є основою будь-якої здорової економічної системи. Якщо ж ця логіка порушена, або взагалі олігархи залишаються недоторканними, а малий і середній бізнес «затискається», то виникає ризик «міграції бізнесу в Польщу, …», або «податкових Майданів».
Мотиви Зеленського та його уряду зрозумілі. Збільшити надходження до державного бюджету задля підвищення соціальних виплат. Методи? Тотальна фіскалізація та створення додаткових інструментів перевірок, ускладнення адміністрування податків. В загальному це частково корисно, адже негативні наслідки від «економіки в тіні» та уникнення оподаткування для економічної конкуренції очевидні. Але питання в деталях. Бо замість ліберальних реформ і дерегуляції може вийти посилення податкових репресій. А таке обмеження економічних свобод в результаті призведе до зворотнього економічного ефекту.
Вже прийняті у першому читанні податкові законопроекти 1053-1 та 1073 містять серйозні корупційні ризики та порушують згадану логіку. Але на підході ще більш серйозні «гетьманцевські» проблемні для бізнесу ініціативи, наприклад 1209 та 1210, з підозрою на лоббістські, які так хотіли впроваджувати Янукович та Порошенко, але яким так це і не вдалося. І мова не лише про додаткове декларування усіх громадян з сумнівною амністією капіталів, але й про посилення податкового тягара, збільшення штрафів за найменші помилки, введення категорій «підозрілої поведінки», «споживачів-викривачів» та скасування відповідальності податкового інспектора за «напрацьовані» ним «папірці». А перед виборами, у тому числі, і щодо ФОПів була геть інша риторика.
Олег Сенцов: «Змін за 5 років не так уже й багато, як я очікував».
На жаль, думку Сенцова поділяє абсолютна більшість українців, які також не помітили «144 псевдореформ» попередньої влади. Саме цим і пояснюється результат президентських і парламентських виборів. Люди настільки голодні до хоч якихось змін і кроків, що навіть мале видається тепер проривом.
Пішло використання підпалу будинку Гонтаревої у політичних цілях. «Інформаційна бульбашка» швидко і штучно надувається.
Задаю собі питання: а хто від цього може щось виграти? Може виграти російський агресор. Щоб посіяти внутрішній розбрат та підірвати співпрацю України з МВФ. Може виграти Гонтарєва, щоб остаточно отримати усі підстави для політичного притулку і уникнення екстрадиції по карних справах. Можуть виграти деякі опозиційні до Зеленського сили, щоб розвести критичний хайп щодо «Приватбанку», а також нагадати про зв'язки Коломойського з Зеленським.
Хто від цього програє? Зеленський, бо це удар по ньому перед західними партнерами. Коломойський, бо багато хто подумає на нього, а, отже, його претензії на компенсацію щодо «Приватбанку» стають менш реальними.
Замість загальнонаціональних дострокових місцевих виборів поки матимемо локальні спроби «зеленого» перезавантаження влади у окремих містах. Ходять чутки про Київ, Харків, Одесу, Луцьк, можливо Дніпро та інші міста.
Цілями перезавантаження обрані найбільші міста з найбільш нелояльними міськими головами. Мерами, що на президентських виборах підтримували або Порошенка, або відверто проросійські сили. У тому числі, ніби і через це змінюється склад ЦВК. З однієї сторони дуже добре, що не видно ризиків для блокування реформи децентралізації. З іншої сторони, у гонитві за владою у окремих містах можна перегнути з обмеженням місцевого самоврядування. Хоч і Кличко в повній мірі заслуговує на відставку, а Київ на новий і якісний закон про столицю, у підсумку міське самоврядування обране киянами не має стати заручником виконавчої вертикалі у вигляді КМДА. Посади мера Києва і голови КМДА мають бути розділені, перевірка мерства Кличка має бути проведена, а корупція виявлена, але голова КМДА не має отримати можливість безконтрольного скасування будь-яких рішень на сумнівних підставах. Тому поданий проект закону про столицю від «слуг народу» потрібно доопрацювати.
Цікаве соцопитування щодо довіри до державних та соціальних інститутів.
По-перше, президент Зеленський має найвищий і рекордний рівень довіри серед усіх інститутів (78%). Особистий рейтинг Зеленського поки витягує і дискредитовані раніше уряд та парламент, що вперше за останні роки мають позитивний, хоч і делегований рівень довіри (57 та 51% відповідно).
По-друге, цікаво, що рівень довіри до Зеленського є вищим за традиційних лідерів за цим показником, зокрема, армії (74%), волонтерів (69%) та церкви (63%). Президентські вибори вплинули на рівень довіри до громадських активістів, який впав і залишається на одному рівні з довірою до Нацполіції (52%). Наближаються за рівнем довіри до них і ЗМІ, у тому числі, і завдяки заявам Зе-команди. Позитивні очікування вивищують владу над інститутами контролю. Тимчасово.
По-третє, серед лідерів недовіри традиційно залишаються російські ЗМІ, суди та прокуратура. Враження, що навіть радикальне очищення судів та прокуратури ситуацію з недовірою до них не змінить. До них долучились банки і, як не парадоксально, політичні партії (і «Слуга народу» так само?). Дуже високий рівень недовіри зберігається і щодо усіх антикорупційних органів, що означає, що їх перезавантаження та зміну керівників буде сприйнято позитивно.
По-четверте, важливими для парламентських партій є оцінка їх перших кроків у Верховній Раді. В «Слуги народу» єдиної домінування позитивних оцінок (+39%). В інших партій оцінки йдуть у мінус: «Голос» -12%, «Батьківщина» -21%, в «ОПЗЖ» -37%, «ЄС» -45%. Цікаво, що виборці не помітили близькість поведінки «Голосу» та «ЄС» у парламенті, а «Батьківщина» не виграла від лояльності до Зе.
Зеленському пора серйозно провести аудит заяв та кроків своєї команди. Перш за все, це стосується призначених ним міністрів та чиновників, що активно співпрацювали з Порошенком, або підтримували його на президентських виборах. Бо є усі підстави вважати, що деякі з них продовжують цю співпрацю і займаються саботажем та диверсіями зсередини.Мова, зокрема, про економічно-податковий блок в контексті останніх токсичних законопроектів. А також про деяких спікерів у зовнішньополітичний сфері, зокрема, міністра закордонних справ Пристайка, який робить взаємозаперечливі та дискредитуючі команду чинного президента заяви. І щодо Донбасу, і щодо обміну, і щодо Авакова.
Команда Зеленського намагається загнати Росію у «дипломатичну пастку» по «формулі Штайнмаєра». Небезпечна гра і певно наш останній шанс.
У своїй великій статті «Зеленський постав перед „безвихіддю Мінського капкану“ вже писав, що у створених за попередні роки міжнародних умовах в Зеленського фактично відсутні можливості для маневру щодо Донбасу. Не додавали оптимізму і взаємозаперечливі та контроверсійні заяви від різних представників команди Зеленського. Та як виявилось ці заяви мали за собою конкретну мету, а саме „надути бульбашку очікувань“ для Росії, щоб їй перед міжнародними учасниками переговорів було складніше „дати задню“ щодо пропозицій України.
Як відомо, нема єдиного бачення так званої „формули Штайнмаєра“, хоч і є уявлення про її складові елементи. Та коли Україна почала хаотично комунікувати підтримку цієї формули стало зрозуміло, що Україна пропонуватиме свою інтерпретацію цієї формули. Саме це вчора і зробили у рамках Мінської контактної групи, коли Кучма висунув 6 вимог щодо втілення формули, зокрема: „повне припинення вогню; забезпечення ефективного моніторингу СММ ОБСЄ на всій території України; виведення з території України збройних формувань іноземних військ і військової техніки; розведення сил та засобів вздовж всієї лінії зіткнення; забезпечення роботи Центральної Виборчої Комісії України, українських політичних партій, ЗМІ та іноземних спостерігачів; встановлення контролю за непідконтрольною Україні ділянкою українсько-російського кордону та виконання інших пунктів, передбачених українським і міжнародним законодавством та Мінськими угодами“.
Таким чином, українська сторона не лише намагається кардинально виправити „формулу Штайнмаєра“, але й логіку усіх Мінських домовленостей, підписаних та лобійованих Порошенком. Окрім того, наближений до Суркова політолог Чеснаков вже висловив обурення, що Україна вчора відмовилась підписувати „формулу Штайнмаєра“ на папері, що ніби-то ставить під загрозу усі переговори щодо Донбасу. У Кремлі такого ходу явно не очікували. І залишається лише з острахом очікувати як відреагує на цю ситуацію совковий російський диктатор. Та ще більш цікаво зрозуміти позицію наших європейських та американських партнерів. І чи погоджено це було з ними. Вперше за 5 років Україна виступила з проактивною позицією щодо Донбасу. З пропозицією проти капітуляції.
P.S. Як і в ситуації з Цемахом та багатьма іншими подіями деяким потрібно навчитись витримки. Щоб не сіяти зайвої паніки і не робити поспішних висновків. І не шкодити деяким процесам. Та це не означає, що підстав для тривоги нема. Шанси на позитивний компроміс по Донбасу як і раніше є мізерними.
Перспективи потенційного успіху Зеленського щодо реформ, економіки, посадок „шоколадних“ та проросійських корупціонерів і втілення більш-менш прийнятного сценарію на Донбасі змушують Порошенка та Медведчука штучно підігрівати „протестні акції“. Нагнітання відбувається в інформаційній та реальній площинах як щодо подій у парламенті, так і щодо подій поза ним (згадати лише маніпуляції навколо підпалу будинку Гонтаревої).Хоча на справді їх найбільше турбує зняття недоторканності, обшуки і допити.„Путч», який так багато хто висміював, поступово перетворюється у можливі заворушення під гаслом «Імпічмент Коломойському» з натяком на Зеленського.І якщо поки що команда Зеленського не дала реальних підстав для масової підтримки такого сценарію, то у разі втілення скандальних податкових ініціатив чи неприйнятного компромісу на Донбасі олігархічно-опозиційні сили отримують декілька важливих козирів до власного «дестабілізаційного пакету». Принаймні для здобуття індульгенції від карного переслідування.У випадку ж реальних успіхів Зеленського «путч» ставатиме все більш суспільно неможливим.
Соціологи виявили перші пропозиції Зеленського, які не користуються підтримкою населення, або які лише частково підтримуються. Тобто це перші випадки, коли Зеленський невластиво собі не використовує соціологічні опитування і не враховує непопулярність тих чи інших рішень.
По-перше, мова про запровадження ринку землі. Яке підтримує лише 31% населення і проти якого виступають більше 49% українців. Варто відзначити, що позиція Зеленського вже зменшила кількість противників цього рішення майже вдвічі. Сьогодні Зеленський почав публічно агітувати за ринок землі. Незважаючи на шалені рівні довіри в цьому питанні «перетиснути» українців поки не вдається.
По-друге, майже 67% не погоджуються з рішенням уряду про закриття засідань уряду від трансляцій та журналістів. Теж вважаю це рішення помилковим.
По-третє, ідею перепідпорядкування Національної гвардії президенту підтримують лише 46%. Проти виступають майже 26%. Це рішення, що спрямоване на зменшення впливу Авакова, досі не прийняте. Йде дискусія. Такий же рівень підтримки мають ідеї про детінізацію та легалізацію грального бізнесу.
P.S. Більшість українців підтримують легалізацію видобутку бурштину (66%).
За два дні Верховна Рада прийняла багато позитивних законопроектів. Розблокувала підписання закону про імпічмент, розблокувала роботу Антикорупційного суду, декриміналізувала інструмент тиску на бізнес, врегулювала питання з призначенням до Нацради з питань телебачення, запустила радикальну реформу прокуратури, добила революційний закон про закупівлі з збереженням міжнародним закупівель ліків, спростила сплату ЄСВ та ПДФО, запустила радикальну реформу держслужби та міністерств…
… але на останньому законопроекті, 1009, «зелений принтер» вперше серйозно «зламався». Цього разу 44 депутати від «Слуги народу» не підтримали законодавчу ініціативу президента Зеленського. Вона завершувала скасування депутатської недоторканності через ліквідацію депутатських імунітетів від обшуків та прослуховування, ліквідовувала токсичні «правки Лозового» та надавала НАБУ та ДБР право на автономне прослуховування.
Це не просто «завал» важливої політичної та антикорупційної реформи. Це зрада суспільних очікувань, Зеленського та передвиборчої програми партії «Слуга народу». Це не випадок, коли на депутатів тиснули заради ухвалення сумнівного законопроекту. Це проявлення «квоти старих сил» у новоствореній монобільшості. До речі, всі партії, «ЄС», «Батьківщина», «ОПЗЖ», позафракційні, до цього саботажу долучитись, включно з половиною «Голосу». Політичні лицеміри спочатку голосували за скасування депутатської недоторканності, а тепер заблокували її практичне втілення на рівні закону.
Верховна Рада проголосувала скандальні закони 1053-1 та 1073 щодо так званих РРО (касових апаратів) та кешбеку (споживачів-викривачів). Перший – виключно голосами «Слуги народу», другий – на 98% голосами «Слуги народу». Партія влади почала наступ на малий і середній бізнес. В інтересах бізнесу олігархічного та транснаціонального. На жаль, це лише початок.
Ще один неоднозначний законопроект 1231 витягнули «з-під тумбочки». Маю надію, що він передбачає «кінець епохи бідності», а не війну з бідними. Бо поки видається, що законопроект спрямований на тотальну перевірку 12 мільйонів українців, які отримують будь-які державні виплати, включно з пенсіями, субсидіями та стипендіями. Перевірку з метою виявлення підстав для позбавлення цих виплат. Перевірку з порушення конституційних та персональних прав громадян. З потенційним порушенням банківської та інших таємниць. З опитуванням сусідів і іншими втручаннями в приватне та особисте життя.
Головну позитивну зміни закону 1059 про скасування пайової участі у будівництво відтермінували до 2021 року. Такий от «компроміс».
Парламентський день не без позитиву. Прийняли правильні закони про план оборони держави (1011) та про дозвіл на використання ЗСУ в особливий період, що знімає питання переслідування наших Захисників (1224).
