Один фільм BBC підняв колись дуже цікаву тему. Мені захотілось дізнатись про це більше і 2 роки у цьому не зміг зупинитись.
Реальність – це одне з найпростіших, але в той же час одне з найглибших питань науки.
Всі люди без серйозних психічних відхилень без ускладнень розмежовують світ зовнішній по відношенню до себе і світ власних відчуттів. Але коли вони ж починають філософствувати, то химерна стежка роздумів часом призводить до парадоксальних висновків.[1]
Фізиків до спроб розкрити основні закони реальності привело устремління зрозуміти її суть, але коли необхідно дати їй чітке визначення, то реальність стає абсолютно невловимою.
Для розкриття суті проблеми фізики пішли логічним шляхом, вони розбили реальність на складові.
Кожен день ми розширюємо межі відомого. (Ж. Кьонінгсберг)
На найбільшому на той час прискорювачі елементарних частин (Теватроні лабораторії Фермі) в результаті зіткнень субатомних частин вчені отримали «зоопарк» елементарних частин і описали його комбінаціями базових частин (кварків). В результаті було виділено шість видів кварків: верхні, нижні, дивні, зачаровані, чарівні та істинні кварки. Останній з кварків, а саме істинний, був відкритий у 1995 році. В результаті була розроблена стандартна модель елементарних частин, що складалась з 6 кварків, 6 ліптонів та 4 частин, що переносять силу. Разом ці 16 частинок і є були тим, з чого складається все навколо нас. Таким чином наука змогла дійти до дна реальності і відповісти на питання «з чого все складається?».
Кожен раз, коли в історії з'являється складне описання реальності, хтось з'являється і об'єднює це у щось елегантне. (М.Тедмарк)[2]
Проте реальність не така проста, якою може здатись.
Експеримент з двома щілинами , вперше проведений Томасом Юнгом в 1801 р. зі світлом, відіграє важливу роль в історії фізики.[3]
Що дав нам зрозуміти цей експеримент?
У цьому експерименті частинки пропускають через дві щілини, за якими розташований чутливий елемент, що фіксує місце їх падіння. Те, що побачили фізики, було вражаюче. Частинки, що вважалися досі матеріальними, вели себе як хвилі. І поведінка їх залежала від того, спостерігають їх чи ні.
Якщо провести аналогію елементарних частинок з м'ячем, то виходить, що в бейсбольного м'яча з'являється положення в просторі тільки тоді, коли ваш розум чи свідомість визначать його, але не раніше. Цей експеримент проводили тисячі разів з частинками розміром з молекулу з 80 атомів вуглецю, і щоразу отримували однаковий результат. Реальність не існує без розуму, що визначає її. У відсутність свідомості реальність існує лише як нескінченний набір ймовірностей.
Всяка речовина існує лише завдяки силі, яка викликає коливання атомних частинок і підтримує цілісність мікроскопічної сонячної системи атома. Ми повинні припускати, що за цією силою криється свідомий розум, який є матрицею всієї матерії. (М.Планк)
Свідоме спостереження пов'язане із спостережуваною подією і фактично визначає його місце в просторі або імпульс.
Реальність створюється розумом, що її спостерігає.[4]
У світлі єдності організму та оточуючого середовища ідеї Пірогова виглядають привабливими: «Для мене не підлягає оспорюванню те, що вища світова думка, що обрала мене своїм органом Всесвіту, що проникає та групує атоми у відому форму, зробила і мій мозок органом мислення». «Моя свідомість, моя думка і притаманне моєму розуму устремління до пошуку цілей і причин не може бути чимось відірваним та одиничним, що не має зв'язку з світовим життям».[5]
Ще раз відзначимо: така поведінка матерії представляється більш загадковою, ніж те, до якої ми звикли в оточуючому нас світі. Уявіть, що у вас в руці куля, яка стає кулею для боулінгу тільки за тієї умови, що ви на неї дивитеся. Якщо посипати тальком доріжку і запустити таку «квантову» кулю у напрямку до кеглі, то вона залишатиме прямий слід тільки в тих місцях, коли ви на неї дивилися. Але коли ви моргали, тобто не дивилися на кулю, вона переставала би креслити пряму лінію і залишала би широкий хвилястий слід, на зразок зигзагоподібного сліду, який залишає змія на піску пустелі.[6]
У квантовій фізиці є поняття квантового поля. Це електромагнітне поле, з якого походить матерія. Частинки, що формуються з цього поля, не є самостійними, але є різними формами однієї системи. Тобто поле і матерія, яка виникає з цього поля, є одне і те ж.
Ми могли б розглядати речовину, як сфери простору, де поле надзвичайно сильне ... У нашій новій фізиці не було б місця і для поля, і для речовини, оскільки єдиною реальністю було б поле. (А.Ейнштейн)
Уявіть, що поле це бурхливий океан. Хвилі постійно піднімаються й опускаються. Сама верхівка гребеня хвилі і є джерелом, з якого з'являється речовина і наша реальність. Інша частина океану лежить за межами нашого сприйняття, але, тим не менш, існує як потенційне джерело речовини. Отже, речовина виникає з поля і в поле повертається. Це поле – суцільне середовище, розподілене по всьому простору і часу. Можна провести паралель між поняттям поля і ідеєю порожнечі. З цього поля з'являються не тільки всі частинки, які ми сприймаємо, але також основи всіх без винятку атомів, складових нас самих і всесвіту в цілому.[7]
Один із провідних фізиків у США Леонард Сасскінд згадує одну важливу зустріч науковців, що залишила науковий світ глухим на цілих 20 років. Зустріч проходила за участі відомого вже на той час знавця чорних дір Стівена Хокінга. Він на той момент досяг великих успіхів у дослідження цих найстрашніших місць у Всесвіті.
Чорні діри, що народжуються зі смертю великих зірок несуть у собі точку безкінечної гравітації, що ніщо не може винирнути з неї, навіть світло. Хокінг розказав про те, що згідно з його дослідженнями чорні діри не існують вічно, як вважалось раніше, а зникають, не залишаючи по собі жодних слідів, навіть інформації. Всі об'єкти містять інформацію про те якого вони кольору, маси, яке їх місцезнаходження. Збереження інформації – це один з головних фізичних законів. Та заява Хокінга йшла врозріз з наукою того часу і кинула виклик усьому тому, що знали фізики.
Фізика чорних дір настільки складна, що на вирішення цієї наукової проблеми пішло аж 12 років.[8]
Вивчаючи таємничі властивості чорних дір, фізики вивели абсолютні межі того, скільки інформації може містити сфера простору або деяка кількість речовини та енергії. Пов'язані з цим результати вказують, що наш Всесвіт, який ми сприймаємо, має три просторові виміри, насправді може бути «написаний» на двомірній поверхні, подібно голограмі. Наше повсякденне сприйняття світу як тривимірного тоді було б або ґрунтовно заплутаною ілюзією, або просто одним з двох альтернативних шляхів розгляду реальності. Піщинка, мабуть, не може охопити наш світ, але плоский екран міг би.[9]
Головними творцями цієї дивовижної ідеї є два видатних мислителя нашого часу: Девід Бом, професор Лондонського університету, улюблений учень Ейнштейна, один з найбільш видатних фахівців у галузі квантової фізики, і Карл Прибрам, нейрофізіолог при Стенфордському університеті, автор книги «Мови мозку» – класичної праці з нейропсихології. Працюючи в різних областях науки, Бом і Прибрам прийшли до схожих висновків. Бом став прихильником голографічної теорії всесвіту після розчарування в загальноприйнятих теоріях, не здатних дати задовільне пояснення явищам квантової фізики. Прибрам переконався у справедливості цієї теорії після того, як зрозумів приблизно те ж саме відносно загальноприйнятої теорії діяльності мозку, яка абсолютно так само не в змозі розкрити безліч нейрофізіологічних загадок.
Однак після того, як Бом і Прибрам переконалися в справедливості голографічної теорії всесвіту, вони побачили, що ця теорія здатна пролити світло на безліч інших загадок, які зустрічаються в природі: наприклад, пояснити здатність вгадувати напрямок звуку тим, хто чує тільки на одне вухо, або скажімо, нашу здатність моментально дізнаватися знайоме обличчя через багато років, навіть якщо зовнішність знайомого змінилася «до невпізнання».[10]
Основою для міркувань Бома став парадокс Ейнштейна-Подольського-Розена (ЕПР), коли «зчеплені» частинки поводяться строго взаємопов'язано, так що зміна стану однієї призводить до миттєвої зміни стану іншої. І найголовніше – відстань тут не грає абсолютно ніякої ролі.
Існування цього феномена – підтверджений науковий факт, який тим не менш суперечить і здоровому глузду, і ейнштейнівськії теорії відносності. Розмірковуючи над цим питанням, Бом прийшов до висновку, що елементарні частинки взаємодіють між собою не тому, що існує якийсь винятковий механізм обміну інформацією зі швидкістю, що перевищує швидкість світла, а тому, що на більш глибокому рівні реальності вони є одним об'єктом.
Значимість цього відкриття пояснюється тим, що воно усуває одне з протиріч, породжених роботами Хокінга. Поступове зникнення чорних дір з ходом часу призводило до парадоксу – вся інформація в такому випадку зникла б. Але роботи Бекенштейна довели, що вся інформація, укладена в тривимірному об'єкті, може бути збережена в двовимірних кордонах, залишених після його зникнення, точно так само, як зображення тривимірного об'єкта можна помістити в двовимірну голограму.[11]
Одне із найбільш революційних припущень Бома полягає в тому, що наша відчутна повсякденна реальність насправді – всього лише ілюзія, зразок голографічного зображення. Під нею знаходиться більш глибокий порядок буття – безмежний і початковий рівень реальності, з якого народжуються всі об'єкти і, в тому числі, видимість нашого фізичного світу аналогічно тому, як з шматочка голографічної плівки народжується голограма. Бом називає цей глибинний рівень реальності імплікативним (тобто «прихованим») порядком, у той час як наш власний рівень існування він визначає як експлікативний або розкритий порядок.
Найбільш захоплюючим є розвиток Бомом ідей про повноту або цілісності (wholeness). Оскільки все в космосі складається з безперервної голографічної тканини, просоченої імплікативним порядком, безглуздо, згідно з поглядами Бома, говорити про всесвіт, що складається з «частин»; так само безглуздо було б говорити про незалежно існуючі форми гейзера, що виходять з однієї свердловини.
Це дуже глибокий висновок. У своїй загальній теорії відносності Ейнштейн буквально приголомшив світ своєю заявою, що простір і час не роздільні, а плавно з'єднані, випливають як частини цілого, яке він назвав просторово-часовим континуумом. Бом робить ще один гігантський крок вперед. Він каже, що все у всесвіті – частина континууму.[12]
Чи можемо ми застосувати голографічний принцип до всього Всесвіту? Реальний Всесвіт є 4-мірною системою: він має об'єм і тимчасову протяжність. Якщо фізика нашого Всесвіту голографічна, тоді повинна існувати альтернативна безліч фізичних законів, чинних на тривимірному кордоні простору-часу і повністю визначати нашу звичну 4-вимірну фізику. Ми поки не знаємо жодної тривимірної теорії, яка працює подібним чином. Насправді, яку поверхню ми повинні використовувати як кордон Всесвіту? Перший крок до реалізації подібних ідей полягає в розгляді моделей, які простіші, ніж наш реальний Всесвіт.[13]
Зараз вже експериментально доведено, що голограма виникає до появи на світ цілісного організму. Саме ця хвильова образ-голограма і визначає розвиток фізичного тіла. П.П. Гаряєв стверджує, що, наприклад, «образ-голограма і диктує ділення клітинам, коли і куди повинні рости ноги, руки, голова. Хвильовий образ заповнюється матерією, подібно до того, як ливарна форма заповнюється литтям». Звідси логічно випливає твердження про те, що будь-яка жива істота будується на фізичному рівні за заздалегідь заданою хвильовою голографічною програмою.[14]
Коли формується організм з однієї-єдиної яйцеклітини, клітини, що дробляться, зберігають єдність завдяки біополю, що постійно розширюється та визначає енергетичну та біохімічну єдність зростаючого організму. Воно регулюється на основі вродженої інформації, що характерна для кожного індивіда та що відображає генетичну єдність клітин.[15]
Є історія про одного із засновників школи, вчителя Фа Цанга, що навчав премудрості імператрицю Ву. Одного разу імператриця, зневірившись у самостійному осягнення тонкощів вчення, попросила Фа Цанга дати їй наочну і просту демонстрацію загальної космічної взаємозалежності. Тоді Фа Цанг підвісив палаючий смолоскип до стелі кімнати, заставленої дзеркалами, щоб показати ставлення Єдиного до багато. Потім він помістив у центрі кімнати маленький кристал і показав Ву, як все навколишнє відбивається в кристалі, тим самим проілюструвавши, яким чином в реальності нескінченно мале містить нескінченно велике, а нескінченно велике – нескінченно мале.[16]
Якщо поділ частинок – це ілюзія, значить, на більш глибокому рівні всі предмети у світі нескінченно взаємопов'язані. Електрони в атомах вуглецю в нашому мозку пов'язані з електронами кожного лосося, який пливе, кожного серця, яке стукає, і кожної зірки, яка сяє в небі.
Все взаємопроникає з усім, і хоча людській натурі властиво все розділяти, розчленовувати, розкладати по поличках, всі явища природи, всі поділи штучні і природа в кінцевому підсумку є безрозривною павутиною.[17]
Отже, Бом вважає, що наша загальна звичка розбивати світ на частини і ігнорувати динамічний взаємозв'язок всіх речей породжує багато наших проблем, не тільки в науці, але і в особистому та суспільному житті. Наприклад, ми віримо, що можемо витягувати цінні матеріали з Землі, не впливаючи на іншу її частину. Ми віримо, що ми можемо вирішувати різні проблеми суспільства, такі як злочинність, бідність, пристрасть до наркотиків, ігноруючи суспільство в цілому і т.д. У своїх працях Бом пристрасно закликає відмовитися від існуючого способу фрагментації світу, оскільки він не тільки не працює, але навіть може виявитися фатальним.[18]
Також є науковці, що хочуть виразити всі новітні відкриття у сфері реальності мовою математики. Макс Тедмарк стверджує, що Всесвіт – це велика книга, математичний код, що з кожним відкриттям все більше розкривається перед нами. Якщо математика змогла вивести формули поведінки світла, атомів, гравітації, то це означає, що ми в силі зафіксувати найважливіші процеси у математичних формулах.[19]
Та людство, як виявляється, є єдиним не тільки з точки зору фізики елементарних частин, космології та математики.
Ми побачили, що у фундаментальній фізиці давно стався якісний зсув, що дозволяє висувати найсміливіші ідеї, все більше віддаляє фундаментальну фізику від механістичної картини світу і по суті зближає її з релігійними і містичними уявленнями. Це не всім відомо, тим більше що філософське підґрунтя нової картини фізичної реальності вчені вважають за краще не обговорювати. Тому книга фізика і філософа Фрітьофа Капра, присвячена цій проблемі, викликала у свій час досить жвавий інтерес.
Думки про єдність світу, про панування в ньому не матерії, а свідомості не є оригінальними. Вони багаторазово висловлювалися ще з часів Платона і Парменіда, і навіть раніше. Вони відповідають в основних рисах уявленням багатьох релігійних систем. В індуїзмі Крішна вчить, що всі об'єкти є різними втіленнями однієї і тієї ж вищої реальності, яка називається Брахма.[20]
Відправною точкою для веданти послугували тексти Упанішад, а своє класичне оформлення вона отримала у творчості Шанкари (7-8 ст.).
Суть його поглядів зводиться до того, що єдиною реальністю є Брахман, і суще у всіх своїх формах виходить з нього. Що стосується матеріального світу, то це не більше, ніж ілюзія, що породжена Абсолютом. Матеріальна природа нереальна, як і ілюзорне людське «я». Єдина реальність розумного створіння – це його Атман – свого роду проекція Абсолюту (Брахмана) на уявний психофізичний комплекс, що на повсякденній мові називається людською особистістю.[21]
У світі все мінливо та ілюзорно, є єдина справжня реальність – велика Пустота. У ній є Будда – абсолютне єднання сущого, невідмежоване від Пустоти. Це вищий початок всесвіту має три прояви – три тіла: дхармакая – першопочаткова вічна реальність; самбхогакая – образ Будди; нірманакая (рупакая), що пов'язана з прийняттям Буддою тіла людини.[22]
Багато людей, як Далай-Лама, розглядають науку та буддизм як такі, що взаємодоповнюють одна одну. Аналогія між доповненістю частинок і хвиль у квантовій механіці і доповненістю Інь та Янь у даосизмі може виявитися корисною для розуміння співвідношення між наукою та буддизмом.[23]
Деякі буддистські уявлення про світ на диво схожі з основними поняттями сучасної фізики, в особливості двох її найважливіших теорій: квантової механіки, або фізики нескінченно малих частинок, і теорії відносності, фізики нескінченно великих величин. Та обставина, що у буддизму та науки абсолютно різні методи дослідження природи реальності, не тільки не є приводом для їх непереборного протистояння, але навпаки, веде до гармонійного взаємодоповнення. Тому що і наука і буддизм прагнуть знайти істину, застосовуючи одні й ті ж критерії – достовірність, точність і логічність.
«Релігія майбутнього буде космічною релігією. Їй належить перевершити одноосібного Бога і відмовитися від догм і теології. Об'єднуючи природне і духовне, вона повинна буде ґрунтуватися на релігійному почутті, що виникає з досвіду всіх речей, матеріальних і духовних, які сприймаються як цілісна єдність». (А.Ейнштейн)[24]
Ці ідеї не належать виключно буддизму – їх можна знайти в більшості стародавніх східних філософських системах.
Пустота
Пустота – це те, з чого все з'являється і куди все повертається. Будда вчив, що реальність виникає з порожнечі – не двоїстого і невичерпного джерела. Наприклад, стілець, на якому ви сидите, комп'ютер, в який дивитесь, і навіть ваше тіло виникають у цей момент з порожнечі. Щоб проілюструвати цю думку, уявіть собі сон. У цьому сні є слон, і є ви. Ви думаєте: «Ось це я, а ось це слон». Здається, що це дві незалежні істоти. Але коли ви прокидаєтеся, то розумієте, що і ви самі, і слон у вашому сні були проявами вашої свідомості під час сну – джерела цього сну і нескінченного різноманіття всіляких світів сновидінь.
Порожнечу можна також представити як сторінку книги. Ми можемо сприймати сторінку книги, на якій нічого не написано, як порожню. Хоча сама по собі сторінка не несе змістовного послання, на ній можна розмістити нескінченне різноманіття слів, пропозицій та історій.
Таким чином, порожнечу можна вважати полем, що володіє необмеженим потенціалом можливостей.
Щоб наблизитися до розуміння цього, нам буде потрібно переглянути наше розуміння матеріальної реальності. І тоді ми побачимо, що порожнеча, або те, що називають Дао в даосизмі і Брахманом в індуїзмі, дуже близька до поняття квантового поля в квантовій фізиці.
Єдність
Ідея єдності або взаємозалежності в буддизмі означає, що все у всесвіті тісно взаємопов'язано.
Ейнштейн не прийняв квантову теорію. У 1935 році спільно з фізиками Подольським і Розеном він опублікував роботу, яка не тільки не розвінчала квантову теорію, але і доповнила її. Попутно Ейнштейн і його співавтори виявили ще одне дивне явище квантової фізики – квантову переплутаність.
Це явище полягає в тому, що дві частинки, які взаємодіють одна з одною, «переплутуються», між ними виникає особливий стан взаємозв'язку. Тепер, коли на одну з цих частинок чинять вплив, наприклад, шляхом вимірювання або спостереження, інша частинка моментально і в точності повторює поведінку першої незалежно від того, чи знаходяться вони в різних кінцях кімнати або всесвіту. Ейнштейну це здалося настільки дивним, що пізніше він назвав це явище «примарною дією на відстані». По суті «переплутані» частинки поводяться, як якщо б вони були одним об'єктом, а не кількома, і цим можна було б пояснити цю дивну взаємодія на відстані. Незалежно від положення в часі і просторі дві частинки завжди будуть взаємопов'язані.
Якщо тепер ми подумки повернемося до сингулярності, яка передувала Великому вибуху, коли весь наш всесвіт був стиснутий до точки розміром меншої, ніж атом, ми зрозуміємо, що вся речовина та енергія, які сприймаються нами зараз, були і завжди зостануться «переплутаними» або взаємопов'язаними. Чи не вказує квантова переплутаність на справжню єдність всього у всесвіті?
Розум і реальність
Все, що ми є, – результат наших думок. Розум – це все. (Будда)
У буддизмі і багатьох інших містичних традиціях розум є центром реальності. Він не просто частина реальності, він же і створює реальність, подібно до того, як наша свідомість в момент сну створює світи наших сновидінь. Східні традиції вважають помилковою ідею існування світу поза контекстом нашої свідомості, світу, відокремленого від розуму.
Схожу майже через два з половиною тисячоліття після Будди квантова фізика виявила те саме.
«Те, що ми спостерігаємо, – це не сама природа, а природа, яка виступає в тому вигляді, в якому вона представляється нам завдяки нашому способу постановки питань». (В.Гейзенберг)[25]
[1] Что такое реальность? — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scorcher.ru/collection/reality.php
[2] Науково-популярний фільм BBC-Horizon «Що таке реальність?» / "What is reality?" ( 2011 р.). — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://rutube.ru/video/a2b7b25034361211e2b0a6d7cf717bce/
[3] Нахмансон Р. Двухщелевой эксперимент Юнга с людьми. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.agharta.net/Young.html
[4] Пенилла Д. Буддизм и наука – точки соприкосновения. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://savetibet.ru/2009/11/01/buddhism_and_scienc...
[5] Баландин Р.К. Магия мозга, черная и белая / Рудольф Баландин. – М.: Яуза: Эксмо, 2009. – с. 21
[6] Талбот М. Голографическая Вселенная, 2004. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.rus.ec/b/126854
[7] Пенилла Д. Буддизм и наука – точки соприкосновения. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://savetibet.ru/2009/11/01/buddhism_and_scienc...
[8] Науково-популярний фільм BBC-Horizon «Що таке реальність?» / "What is reality?" ( 2011 р.). — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://rutube.ru/video/a2b7b25034361211e2b0a6d7cf717bce/
[9] Силагадзе З.К. Сколько ангелов может танцевать на булавочной головке?. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wsyachina.narod.ru/physics/physics_01.html
[10] Талбот М. Голографическая Вселенная, 2004. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.rus.ec/b/126854
[11] Люков И. Голографическая Вселенная, 2010. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chaskor.ru/article/golograficheskaya_vs...
[12] Талбот М. Голографическая Вселенная, 2004. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.rus.ec/b/126854
[13] Силагадзе З.К. Сколько ангелов может танцевать на булавочной головке?. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wsyachina.narod.ru/physics/physics_01.html
[14] Петров В.А. Голографический принцип и резонанс энергополей в космоэнергетике, 2012. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://naturalworld.ru/article_golograficheskiy-pr...
[15] Баландин Р.К. Магия мозга, черная и белая / Рудольф Баландин. – М.: Яуза: Эксмо, 2009. – с. 38
[16] Киви Б. Физики против философов. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.holoshop.ru/auxpage_golograficheskij-pr...
[17] Влахов А.Л. Голографический принцип в основе мироздания, 2003. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://anomalia.kulichki.ru/text7/084.htm
[18] Талбот М. Голографическая Вселенная, 2004. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.rus.ec/b/126854
[19] Науково-популярний фільм BBC-Horizon «Що таке реальність?» / "What is reality?" ( 2011 р.). — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://rutube.ru/video/a2b7b25034361211e2b0a6d7cf717bce/
[20] Герман В.М. Сознание и физическая реальность. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nostradam.info/theory/german.soznanie.htm
[21] Рыжов К.В. Кто есть кто в мире религий / К.В.Рыжов. – М.: Вече, 2008. – с. 137
[22] Шагинов И.Ю. Религии мира. Религии Дальнего Востока. – М.: ООО «ТД Издательство Мир книги», 2007. – с. 40-41
[23] Менсфилд В. Тибетский буддизм и современная физика: На пути к единству и любви и знания / Предисл. Далай Ламы 14 / Пер. с англ. А.В.Дюбы. – М.: Новый Акрополь, 2010. – с. 72-73
[24] Рикард М., Тхан Т.К. Квантовая частица и цветок лотоса, 2001. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.buddhism.ru/buddhru/bru5/kv.php
[25] Пенилла Д. Буддизм и наука – точки соприкосновения. — [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://savetibet.ru/2009/11/01/buddhism_and_scienc...
