10 червня 1911-го року народився Петро Вексляров, більш відомий як «дід Панас».



З його казками я, цікавий хлопчик, підсвідомо входив у свою казковість, у своє казкарювання. І сталося диво! Я, цікавий Санько, сам став цікавим Казкарем, чия життєва філософія променіє в одній сентенції:

Казка – сім'я; душа – земля; чуття – вода; світило – надихач; зростання – дорога до Неба.

Дякувати Богові, свій казковий набуток маю чималенький!

Історію козацтва виклав для дітей, випустив збірку жартівливих віршів... та головне, що маю – власну казкову передачу на ТРК-Запоріжжя «КАЗКИ ЗАПОРОЗЬКІ ВІД САНЬКА СИТА». Два роки спілкування з вдячними глядачами. Майже сто ефірів.

Так відбувається передача від Майстра до учня, від покоління до покоління, від серця до серця...

Дякую Вам за казку, мій любий Учителю!

Дякую за Вашу щирість і любов до рідного слова і рідної землі!

Скільки стане сил свій казковий садок доглядатиму, казочки та вірші плекатиму, дітей та дорослих пригощатиму. Бо...

Творець нам, людям, дарував

Усе, щоб жити і радіти,

І щоб, як Він заповідав, –

Не руйнувати, а творити.

З дитинства я у світ казок

Ввійшов і більше не виходив.

Серед казок я віднайшов

До вічної любові сходи.

Тепер і сам я став Казкар,

Вірші й казки свої плекаю,

Природу, щедрість, щирість, мир

Щодень натхненно прославляю.

Мов промінь сонця пензель мій,

Мов літній дощик кожне слово.

Не здатен жоден буревій

Знести мій сад казковий.


Тож, Добридень, цікаві хлопчаки-соколята і зіроньки дівчатка! Вітаю і вас, татусі та матусі жвавої малечі! Доброго дня бажаю і вам, дідусі та бабусі. Як казали у Запорозькому Коші: шануймося ладом, люди хороші! Будемо знайомитись. Я запорозький казкар Санько Сито, котрий радо стрічає світанки та товче в ступці дня життєве жито, радий нашій новій зустрічі.

Я з тих, хто служить Добру цілковито.

Ніколи я не буваю сердитий,

Бо серце моє любов'ю сповите

Та радістю, мов водицею, вмите.

А ще моє серце для світу відкрите,

Воно не журливе і працьовите;

Слово вкраїнське моє соковите.

Полюбляє Санько Сито

Вільної години

На травичку сісти

І усій чесній громаді

Казку розповісти.

А знаю казки я

Про долю й недолю,

Про сонце і місяць,

Про вольную волю,

Про Великий Луг,

Про ледарів і хапуг,

Про Дике Поле і Чорне море,

Про птаха і звіра,

Про лицарів християнської віри,

Про дружбу і зраду,

Про кривду і правду,

Про вовкулак і русалок,

Про чортів і про мавок,

Про скарби і злидні…

Аж три ночі, ще й три дні

Казати казки я вам буду без втоми.

Кладіть їх у торбу

Та й несіть додому.