Перший обов’язок медика – навчити людей не приймати ліки.

Хворому, після вживання ліків, доведеться оклИгувати двічі: один раз від хвороби, і другий – від ліків.

Вільям Озлер, (1849 – 1919)


Сер Вільям, якого за внесок у реформування медичної освіти вважають батьком сучасної медицини, був затятим бібліофілом та автором підручників, що перекладаються і видаються дотепер. Головним у буремній професії лікаря він вважав незворушний спокій. Його фундамент – знання і багаторічний практичний досвід. Неперевершений канадійський клініцист закликав уважно слухати пацієнта, оскільки він сам розповідає про свій діагноз. Треба знати хворого, а не назву хвороби і лікувати не діагноз, а пацієнта. Тому досвідчений лікар не призначає 20 препаратів для однієї хвороби, а один-два – для двадцяти хворіб. Чотири наріжних каменя здоров’я – це спокій, їжа (більше метаболічним чахликам),свіже повітря та фізичні вправи (більше метаболічним гАльмам). А найкращі дезінфектори – мило, вода і здоровий глузд.

Якось Озлер напівжартома висловився на користь евтаназії після шестидесяти, оскільки найбільш "ефективна і потрібна людству робота здійснюється у віці від двадцати п’яти до сорока років". Можливо в цьому жарті є суть, уваги варта?

Один китаєць питає іншого:
– Ти не міг би порекомендувати хорошого лікаря?
– Авжеж. Це Лі Шань. Він врятував мене від смерті.
– Як це сталося?
– Спочатку я лікувався у знаменитого Лі Ханя. Він дав мені такого зілля, що стало ще гірше. Тоді я поперся до відомого Лі Чаня. Від його ліків я взагалі мало не вмер. Після цього я ледь доповз до Лі Шаня, а його дома не було.

Чому люди хворіють? Хронічні хвороби – це неминуча халепа, чи закономірний результат помилок, що робить людина протягом життя, зрозумівши які вже можна буде не перейматись перебігом медичної реформи?

Більшість сприймає хвороби як щось невідворотне й не залежне від людини – мовляв, в кого яке щастя. Це дає привід нічого не робити. Ще б пак, трапиться зненацька інсульт або рак – ніхто не вбережеться, – інакше, хоча б лікарі не хворіли!

Організм є досконалою, динамічною, саморегульованою системою, що тонко реагує на навколишні зміни. На здоров'я, якщо розуміти від чого воно залежить, можна і потрібно впливати. Профілактика й лікування важких хвороб та радикальне подовження життя людини – це складові одного цілого.

Сучасна медицина перетворилася в сферу, що забезпечує надання медичних послуг. У випадку невиліковних хвороб вони зводяться до створення комфортних умов "вічному клієнту". Ціну послуги визначає степінь комфорту або якість життя (дожиття) хворого. Лікування зводиться до зняття симптомів, які дуже різні і методів їх придушення можна придумати безліч, але вони мало впливають на першопричини.

Попри сподівання на нові технології, важко створити щось краще природних механізмів виправлення будь-яких порушень в роботі організму. Народжені еволюцією, ці механізми перевірені часом і розумніше збагнути їх принцип дії та максимально їм сприяти (чи, принаймні, не заважати). Звичайно, при гострих станах і для діагностики потрібно використовувати всі засоби сучасної медицини. Але навіть при дуже вдалих операціях "останнє слово" залишається за організмом. Як кажуть медики: "зробили все що в наших силах, тепер лиш чекати й сподіватися".

– Пані доктор, що мене тепер чекає? Операція? Ампутація?
– Я не можу вам всього розповісти. Вам потім буде не цікаво.
– Хоч скажіть чи операція пройде вдало?
– Не турбуйтесь, якщо погано, то ви про це не дізнаєтесь. Все повідрізати ми, на жаль, не зможемо. Дещо доведеться-таки лікувати ...

Причиною всіх набутих хронічних хвороб є порушення обміну речовин. Єдина панацея "хроніків" – нормалізувати його, наскільки це ще можливо. Медикаментозно це зробити нереально, бо маскуючи симптоми хвороби, препарати поступово ще більше його порушують. Фармацевтичні засоби часто-густо токсичні для організму, що намагається їх знешкодити витрачаючи при цьому ресурс, потрібний для підтримки гомеостазу – нормального обміну речовин.


Одного разу в Америці, юнак на ймення Едвін Мозес виступив на змаганнях у незнайомому для нього бігу з перешкодами на 400 метрів і виграв його, залишивши всіх суперників далеко позаду. В 1976-му 21-річний легкоатлет здобув золоту медаль і встановив світовий рекорд. Якби він брав участь в Олімпіаді-80 то теж мав би «золото», так само як він мав його у 1984-му. Пальму першості Мозес посідав 122 рази поспіль, а його останній рекорд протримався десять років. Та не зважаючи на всі зусилля, досвід, та дотримання вегетаріанської дієти, на олімпіаді 1988 року тридцятитрьохрічний спортсмен здобув лише «бронзу».

Ця історія ілюструє той прикрий факт, що життєва сила людини досягає максимума у 28, зберігається ще кілька років (чотирирічне плато) після чого починається повільний спуск назустріч смерті. В дегенеративних умовах сучасного цивілізованого світу не тільки спуск, але й сходження на плато життя – нелегке випробування. Окрім неприродньої їжі існує безліч інших патогених факторів, з якими організму доводиться постійно мати справу. Ось лише найнебезпечніші з них:

  • Соціально-економічний тиск і негативні емоції, що викликають гострий нейро-ендокринний стрес.
  • Прийом аптечних отрут, техногенні випромінювання, пліснява, побутова хімія, засоби гігієни та косметика.

"Все наше життя – спорт" і, ближче до фінішу, причиною багатьох захворювань являються не стільки порушення в роботі симпатичного чи парасимпатичного відділу нервової системи (периферичні невропатії, дистонії, вегетативні бурі чи панічні атаки), а генералізований збій, тобто загальна дисфункція вегетативної нервової системи.

Всі хворі, по суті, хворі лиш тому, що витратили ресурс, що дозволяв їм захищатися від стресів. Отже тим «кому за...» потрібно займатися не стільки корекцією метаболічних відхилень, що обумовлюють патологічну симптоматику, скільки відновлювати свій життєвий ресурс чи, принаймні, ощадливо його витрачати. У людей старше 53 років він практично вичерпаний.

– Яша, ти сильний, ти впораєшся!
– Міша, я розумний, я навіть не візьмусь.

Хвороби поширюються швидше ніж будуються і обладнуються клініки. Медицина безпорадна проти хронічних хвороб. Не розуміючи добре їх причин, не вміючи їх лікувати, медики все ж закликають регулярно проходити медогляд і починати процес якомога раніше. Але ж метою охорони здоров'я не може бути масове лікування все більшої кількості все більш хворих людей?

Гадаєте, що справи в медицині не такі вже й кепські? Оптимісти радіють, що тривалість життя невпинно росте. Так, середня тривалість життя зростає, але ще швидше скорочується період повноцінного, активного життя, – бо все більше людей, все молодшого віку можуть підримувати його лише за рахунок медикаментів. Чи це нормально?


Доповнення.

Спробую відповісти на коментарі (дякую за підтримку і поширення), цитуючи нев’янучу мудрість Вільяма Озлера:

«Веселощі і здоровий гумор значно сприяють вивченню медицини».

«Філософія одного покоління стала абсурдом для наступного, а вчорашня маячня стала мудрістю завтрашнього дня».

«Бажання приймати ліки являється, можливо, найбільшою особливістю, яка відрізняє людину від тварин».

«Медицина – наука непевності і мистецтво імовірності. Єдина думка в медицині зустрічається рідко і вона, зазвичай, зворотньо пропорційна рівню освіти».

Так, я не маю медичної чи біологічної освіти, але:

«Освіта є шлях довжиною в життя, студент лише робить на ньому перші кроки на час проходження університетського курсу».

«Як би не пригнічувало визнання невігластва, воно все ж більш моральне, ніж безапеляційна впевненість, що грунтується на тонкому нальоті знань».

«Набагато простіше купити книги, ніж їх прочитати, і легше їх прочитати, ніж збагнути суть».

«Однією з особливих переваг скептичного розуму є те, що його ніколи не збентежить визнання, що зрештою він помилявся».

Щодо 53 років, то цифра умовна, для таких випадків сер Вільям радив:

"Ніколи не ставте однозначних діагнозів".

І наостанок мовою оригіналу, щоб усунути суб’єктивність перекладу:

„The doctor who treats himself has a fool for a patient.“

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація