Появі «холестеринової гіпотези» сприяло багато факторів, включаючи загальне покращення добробуту і ріст споживання продуктів після Другої світової. Водночас було розпочато активні пошуки причин різних захворювань. Наукові співтовариства отримали широку підтримку уряду і гроші на дослідження. Тоді ж народилась нова теорія «Фактори ризику». Застосування редукціоністських методів в науці призвело до того, що дослідники вивчали окремі факти і не звертали увагу на їх взаємодію. Народжувалась доказова медицина у якої були суцільні проблеми з доказами.

Епідеміологи зробили вагомий внесок в боротьбу з інфекційними захворюваннями. Але на жаль, епідеміологічні методи почали застосовуватись до вивченння хронічних дегенеративних хвороб. Розпочалась боротьба з уявними епідеміями. Однією з них була "епідемія" ішемічної хвороби серця (ІХС).

Не так давно на півночі Китаю глибоко з-під снігу відкопали жінку, котра жила приблизно 2500 років назад. Археологи оцінили її вік у 39 років. Найімовірніше, вона померла від обширного інфаркту міокарду внаслідок блокування лівої передньої низхідної артерії. Найбільш ранній опис стенокардії було зроблено приблизно за життя тієї жінки, в індійському аюрведичному тексті «Мадхава Нідана». Навіть сьогодні його не можна зробити більш точним. Не зважаючи на пріоритет мешканців древньої Індії, сьогодні вважають, що клінічну картину стенокардії в 1768 році вперше описав Уільям Геберден.

У 1987-му англійський медичний журнал The Lancet опублікував розвідку Стехабенса про відсутність ознак епідемії в розвитку стенокардії. За останніх 100 років розповсюдженість цього захворювання не зросла ні на відсоток. Хибні висновки відносно епідемії стенокардії пов’язані з неправильним визначенням віку населення і фіксацією смерті без встановленого діагнозу. В багатьох випадках миттєвої смерті (наприклад, від алкогольної кардіоміопатії тощо) причиною безпідставно називалася стенокардія.

Не беручи до уваги відсутність ознак епідемії, епідеміологи розвинули теорію про розповсюдженість ішемічної хвороби сердця і 240 факторів ризику. Американський епідеміолог Стівен Міллой писав у своїй книзі Science without Sense («Наука без сенсу»), що епідеміологічний підхід у вивченні хронічних захворювань являється прокляттям:

Припустимо, я констатую взаємозв’язок щоденного споживания пива з імоврністю виникнення раку молочної залози. Щоб перевірити це, знадобляться спостереження за мільйонами жінок. Але навіть в цьому випадку спростувати мою теорію буде неможливо.

Перше в світі вивчення впливу дієти на серцеві захворювання відбулося із залученням 6.000 мешканців містечка Фремінгем в 1954-59 рр. Витративши $110 млн. дол. американських платників податків, дослідники дійшли висновку, що споживання насичених жирів і розвиток серцевих захворювань ніяк не пов’язані між собою. Дані про це дослідження так і не були опубліковані. На той час вже налагодився бізнес безхолестеринових продуктів.

Водночас, від незалежних фахівців можна дізнатися, що:

В середині 30-х років багато дослідників визнавали, що високий рівень холестерину є не що інше, як показник пригніченої щитовидної залози, так само як і низький рівень цукру в крові. Були опубліковані дослідження, які показали, що після оперативного видалення щитовидної залози рівень холестерину одразу підвищувався, а з додаванням гормонів щитовидної залози – одразу знижувався. Щитовидній залозі потрібно виробляти жовчні кислоти і «гормони молодості» -- прогестерон і прегненолон. Для виробництва жовчі та цих життєво необхідних гормонів потрібні вітамін А та холестерин.
В дослідженнях 60-річної давності, холестерин знижувався майже на 100 одиниць в день з частим введенням великих доз швидкодіючих гормонів щитовидної залози. Або зменшувався на 50 один. на тиждень – з обережним додаванням Т3.
Сучасний раціон створює все серйозніші проблеми з метаболізмом холестерину та функцією щитовидної залози. В новинах розповідали про гіпотиреоз у Китаї. Принаймні 100 мільйонів китайців мають гіпотиреоз, а 25 мільйонів страждають від кретинізму, спричиненого низькою функцією щитовидної залози. Відомо, що в районах, де квасоля є основою дієти, як у регіоні Анд, чи в Китаї, де споживають багато видів бобових (соя, арахіс) – саме вони, внаслідок різних антитиреоїдних чинників, – головна причина гіпотиреозу.
У Східній Європі вживання ріпи, редьки, капусти, гірчиці (родина хрестоцвітих) були основними причинами хронічного зобу та кретинізму.
(з інтервю Рея Піта 1996 року)

Згодом, дослідники переконались, що смертність у людей похилого віку з низьким рівнем холестерину у 5 разів вища. Захитався бізнес препаратів для зниження рівня холестерину. Довелося згортати перспективні розробки статинів і вигадувати ще вагоміші аргументи для впарювання вже існуючих.

В дослідженні MRFIT (1976-80) за участі 560 тис. американців, було вивчено біля 12.000 факторів на предмет взаємозв’язку з розвитком ішемічної хвороби. Всього 250 дослідників в 22 наукових центрах вісімнадцяти міст, витратили біля $150.000 000, щоб заявити:

Ми встановили, що застосування довгострокової програми втручання в розвиток факторів ризику ішемічної хвороби серця є можливе. Результати дослідження не виявили взаємозв’язку між використанням цієї програми і більш сприятливим розвитком ІХС чи загальною смертністю.

Рендомізовані контрольовані дослідження (RCT, randomized controlled trials) вважаються «золотим стандартом» сучасної доказової медицини. Їх суть полягає в тому, що участники діляться на дві і більше груп випадковим чином (рендомізовано) і вчені контролюють фактор, що відрізняє експериментальну групу (групи) від контрольної. Наприклад, нові ліки і плацебо, в нашому випадку – споживання насичених і поліненасичених жирів.

Як і золото різної проби з різною кількістю домішок, дослідження також можуть бути різної якості. Основним питанням тут являється наскільки адекватно контролюється фактор, що відрізняє експериментальну групу від контрольної і чи немає впливу супутніх факторів?

Аналізуючи RCT, що порівнювали насичені і ненасичени жири можна зауважити, що різниця між експериментальною та контрольною групами полягала й у низці додаткових чинників:

1. Учасники експериментальних груп (тих, що споживали менше насичених жирів, англ. SFA – saturated fat acid) споживали і значно менше транс-жирів.

2. Учасники контрольної групи (що споживала більше SFA) мали дієту з дефіцитом вітаміну Е. Ще в одному дослідженні вони приймали ліки, які були пізніше визнані «кардіо-токсичними».

3. Учасники експериментальних груп були проінструктовані не тільки замінити частину тваринних жирів оліями. Їм рекомендували споживати більше овочів, риби, морепродуктів та іншої цільної необробленої їжі, а також серйозно обмежувати споживання випічки та солодощів.

4. Не всі дослідження були адекватно рендомізовані. Тобто учасники були розподілені між групами не зовсім випадковим чином, що створювало різні умови на старті.

В загальному підсумку, заміна SFA на омега-6 ПНЖК дійсно привела до зменшення кількості серцево-судинних подій, хоча й не зменшила смертність – ні загальну, ні від хвороб серця. Коли ж аналізувати результати тільки «адекватно-контрольованих» досліджень, то позитивні ефекти сходять нанівець.

Загалом, доказова медицина шукає універсальні (one size fits all) рішення і, як бачимо, навіть RCT дають можливість отримувати результати, що збігаються з ідеологією замовників досліджень. І як би не хотілося мати прості рішення складних проблем, в цьому випадку якісні дослідження не можуть переконливо підтвердити гіпотезу про шкідливість насичених жирів. Але ж в цій ідеї, безсумнівно, щось є. Невже мільйони здорових прихильників низькожирових дієт та лактовегетаріанців можуть помилятися?

Можливо не такий страшний жир, як те з чим його їдять?

В журналі «Клітинний метаболізм» 14.07.2018 вийшла публікація «Аддиктивний вплив комбінованої вуглеводно-жирної їжі на центр винагороди». Група дослідників Йєльського університету під керівництвом Дани Смал намагалася зрозуміти причини переїдання і зосередилась на ціннісних аспектах різного роду їжі.

Адаптивним фактором виживання тварини є оцінка поживної вартості їстивного: заради низькокалорійного продукту звіря не буде наражатися на ризик. Виявилось, що люди схильні недооцінювати калорійність вуглеводної їжі, адекватно оцінювати жирну їжу і переоцінювати комбіновану солодко-борошняно-жирну їжу.

Наші предки, що займалися мисливством і збиральництвом, здебільшого мали справу з вуглеводними продуктами рослинного, або жирними продуктами тваринного походження. У невеликій частці комбінованих продуктів на кшталт сої, маку й мигдалю, клітковина та рослинні ненасичені олії сповільнюють обмін речовин, а деякі нутрієнти (їх називають антинутрієнтами) є відверто отруйними. На противагу цьому, кулінарно оброблена їжа, як правило, має збільшений вміст легкозасвоюваних жирів та вуглеводів.

Після одомашнення тварин та з розвитком рільництва 12.000 років тому назад люди отримали змогу відчути смак комбінацій хліб/каша + сало/масло. Однак, типовий пампух (11 г жиру + 17 г вуглеводів) з’явився в раціоні людини заледве 150 років назад, що явно замало для утворення нейронних шляхів адекватної оцінки такої їжі мозком.

Науковці теоретизують, що одночасна активація жирового та вуглеводного сигнального шляхів запускає поки що невідомі механізми, які еволюійно не передбачені фізіологією людини. Досліди підтримують ці міркування.

Гризуни, яким надано доступ окремо до жиру або вуглеводів, мають нормальне (по калоріям) їх щоденне споживання та масу тіла. Але, отримавши необмежений доступ до жиру з вуглеводами, вони швидко набирають вагу.

На прикладі раціону американців ця тортоподібна діаграма свідчить, що більшість насичених (твердих) жирів цивілізована людина отримує в комбінації з вуглеводами (зернові, цукор).

Отже, уникнути небезпеки переїдання можна обравши низькожирову (low fat) або низьковуглеводну (low carb) дієтичну стратегію.

Перша, завдяки харизмі Енселя Кіса стала загальновизнаною і досі пропагується державними інституціями. До другої, на перший погляд екзотично-екстремальної стратегії, закономірно приходять після того коли дотримання загальновизнаних рекомендацій не покращує, а лише погіршує стан здоров’я.

Півстоліття низькожирового тренду суттєво не покращало здоров’я 300 млн. американців, тому маятник хитнувся в протилежний бік. Ентузіазм і підтримка ідеологів шкідливості вуглеводів взагалі (Таубс, Тайшольц), і цукру зокрема (Ластіг), зростає, але як доводить наукова блогерка Деніс Мінгер:

МИ НЕ МОЖЕМО ІГНОРУВАТИ ФАКТИ, НАВІТЬ ЯКЩО ВОНИ СУПЕРЕЧАТЬ НАШІЙ ІДЕОЛОГІЇ

Саме цим принципом керувалася молода вегетаріанка коли почала аналізувати «Китайське дослідження» Джона Кемпбела. Вивівши його на чисту воду і зрозумівши, що вегетаріанство (по-суті, більш жорстка форма низькожирової дієти) особисто їй не підходить, вона закономірно стала прихильницею ідеології low carb. Що не завадило їй виступити на захист конкуруючої ідеології. Ось головні тези лонгріду пані Мінгер.

1. Універсальний спосіб доведення будь-якої ідеї це:

А. Ігнорування того, що їй суперечить.

Б. Вибіркова презентація родзинок або «вишеньок з торту», що її підтверджує. Коли якісь вишеньки доводять іншу ідею – див. пункт А.

Саме така доля спіткала високожирову інуітську вишеньку, криваво-молочну вишеньку масаїв, кокосову вишеньку тропічних островів, вишню саамів-оленьоводів і, навіть, масляно-паштетну вишню французьського розливу. На ці незручні винятки неклеєні стікери з написом «Парадокс!» і вони мають лише підтверджувати єдино правильний Дієтичний Закон.

2. Сучасні низькожирові рекомендації такими не являються: 30% калорійності раціону з жирів перебувають у зоні ризику, що знаходиться у межах від 10% до 65%. Не маючи проблем з інсуліном та не перегинаючи палицю з калоріями, дехто у цій зоні почуває себе досить комфортно.

Обабіч, поза цією зоною (болотом) лежать магічні землі, де творяться чудесні зцілення і знімаються вроки ожиріння. Дивлячись на малюнок справа (>65) бачимо чарівну країну «Кетоз». Зліва – (<10%) не менш дивовижну країну з умовною назвою «Карбоз».

3. Енсель Кіс не був першим low fat «промоутером». Папірус Еберса чи праці Авіцени вже згадують про цей підхід. Для багатьох буде новиною, що колись діабет успішно лікували... цукром. У ХХ сторіччі першим «низько-жировим високо-вуглеводником» був Вальтер Кемпнер.

Його запросили до Сполучених Штатів у 1938 році для викладання біохімії у новоствореному університеті Дюка. В Берліні Кемпнер вивчав метаболічні процеси і патологічні стани нирок (в тому числі у лабораторії Отто Варбурга) глибоко осмислюючи їх причини. Американські студенти підбили перевірити його міркування на практиці на пацієнтах з гломерулонефритом. Сталося чудо, смертники жили ще десятки років, позбуваючись гіпер-високого артеріального тиску, зайвої ваги, діабету і багатьох супутніх болячок.


Кемпнер вважав, що відсутність жирів і солі в раціоні хворих дасть змогу нормалізувати їх розбалансований обмін речовин. Основою дієти він обрав рис, керуючись його доступністю та амінокислотним складом. Дотримуватись такої дієти, що згодом назвали «рисовою», могли лише дуже мотивовані хворі, оскільки пісний несолоний рис урізноманітнювали лише фрукти, соки з них, та звичайнісінький цукор. Все це можна було їсти досхочу, але протягом десятиліть були випадки примусового (з боку Кемпнера) застосування такої дієти, зрозуміло, для блага хворих.

Наукові результати предсталені громадськості у 1946 році, викликали підозру у фахівців, але при ближчому знайомстві німецький педантизм розвіяв всі сумніви. Неймовірна ефективніість цієї дієти і початок справжньої епідемії ожиріння спричинили масову дієтоманію та інтерес державних інституцій до визначення принципів здорового харчування. Також вона була вагомим аргументом у полеміці, що розгорілася з приводу визначення шкідливого продукту №1. Ним став не цукор, а холестерин. Окрім успіхів Кемпнера та інших low fat-дослідників у 50-ті роки, проти холестерину свідчила і очевидна статистика двох світових воєн, в якій, за обмеження раціону (передусім жирів), захворювання властиві ситому життю майже не дошкуляли.


В мережі повно кумедних зразків машинного перекладу як от:

Жир накопичується на стінках судин нерівномірно, він поступово обростає фіброзною тканиною — це освіта і носить назву холестериновая бляшка. Кров по судинах йде з натиском, з часом вона може відірвати деяку частину від освіти і понести її в дрібний посуд, закупоривши його.

Так от, щодо бляшок існує така думка. Вони складаються із полеглих в бою макрофагів, холестеролу і тригліцеридів. Причина атеросклерозу не в ожирінні чи надлишку жирів в раціоні, а в запальних процесах. Асоціація з жирною їжею виникла через те, що при споживанні жирів зростає запалення бо в кровообіг потрапляють бактеріальні токсини з кишківника (на хіломікронах). Але не жири винні, а бактерії, й все те, що викликає і підтримує запалення.


Високо-, низько- жирове/вуглеводне харчування, чи суперечки щодо будь-яких інших ЗОЖ підходів не мають сенсу без усвідомлення того факту, що ВСІ ЛЮДИ РІЗНІ.

Вроджена фізіологічна фундаментальна річ – швидкість обміну речовин. Переважно вона більша/менша якоїсь умовно середньої величини, визначаючи різні стратегії виживання індивідума (тікати або зачаїтися). Швидкість обміну речовин модулює вегетативну та вищу нервову діяльність, розділяючи людей на тих, що мають схильність до альтруїстичного колективізму або до економного індивідуалізму. Матеріальний світ належить останнім. Альтруїсти-чахлики (люди серця) врівноважують прагматичних гальм етично-релігійними нормами, але атлант вже давно розправив плечі і людей мозку стримує лише сила (закон).

1. Істини бувають абсолютні (їх небагато) та відносні. Суперечки стосовно останніх, поза контекстом – безглузді. Бо не в кожної Насті однакове щастя і що німцеві добре – росіянину зле. Поради щодо здорового образу життя можуть бути лише адресними, але активна більшість традиційно не зважає на тих, хто погано вписується в загальну середньостатистичну «норму».

Діалог в басейні:
– Ви часом не знаєте, для чого сестричка щовечора робить забір води?
– Напевно, щоб мати загальний аналіз сечі по санаторію.

То ж не будьте фанатиками – звертайтесь по розум до голови та незалежних джерел знань, пізнавайте себе – прислуховуйтесь та аналізуйте сигнали тіла, щоб не стати жертвою універсальних порад.

2. Всі хвороби від нервів. Тобто, хронічний стрес спалює ресурс і призводить до енергодефіциту. В першу чергу його не витримують люди з полярними проявами вегетативної нервової системи. Симпатикотонія, ваготонія або їх часта зміна (дистонія) лікується немедикаментозно: підвищенням адаптивних можливостей (стратегічно) та свідомим врівноваженням крайнощів (тактично). Гіперзбудливі метаболічні чахлики, особливо у стресогенному середовищі, найкраще почуватимуть себе у країні «Кетоз». Жирні кислоти не дадуть зупинитись їх «полум’яному мотору». Жартівливу пораду для чахликів, потенційних жертв "синдрому вигоряння", сформулював Степан Руданський:

Я б по шию в салі жив, в сало б одягався,
Сало б їв, на салі спав, салом укривався.

Для «людей мозку» – метаболічних гальм, доступним і швидким пальним, вочевидь, буде глюкоза, але в скрутні часи мозок непогано метаболізує похідні жирних кислот – кетонові тіла, тобто знаходячись в країні «Кетоз». Декотрі гальма можуть не втратити можливість повертатися за зціленням у цю країну дитинства. Та доросле життя супроводжується незворотніми процесами (наприклад, нездатністю печінки здійснювати глюконеогенез) і може залишитися відкритим лише аскетичний шлях до країни «Карбоз». Однак без провідника – сили волі, дістатися до неї практично неможливо. Здоров’я кується. Найтиповіша помилка природньо лінивих гальм – сподіватися, що хтось щось зробить за них, – хитрі технології чи люди, яким вони делегують свою турботу про нього.

А ось чахлики (далеко не за умов неквапного життя десь на лоні природи) схильні захоплюватись ідеями та порадами (сироїдіння, вегетаріанство) призначених для обмеження апетитів метаболічних гальм. Передчасні смерті Савелія Крамарова, Стіва Джобса, Лінди Маккартні та інших, повинні застерігати від подібних помилок. Не врівноваженим чахликам варто вчитися у не врівноважених гальм: не перейматися, делегувати обов'язки, відпочивати, добре їсти і солодко спати. Тип метаболізму врівноваженої особистості можна визначити лише по тривалості "контрольної паузи" (часу затримки вдоху після видоху) та частоті серцевих скорочень.

Природа дає метаболічним гальмам ресурс для героїчних звершень або довгого творчого життя. Холоднокровно зачаївшись, не дихаючи на повні груди, вони пришвидшують свою зустріч з усіма принадами метаболічного синдрому. Лікарі порадять препарати для зниження тиску і холестерину. Але їх проблема не медична. Іван Франко виписав рецепт у вірші "Пам'ятай, що живеш":

...Всюди чую любий глас, клик життя могучий…
Весно, вітре, люблю вас, гори, ріки, тучі!
Люди, люди! Я ваш брат, я для вас рад жити,
Серця свого кров’ю рад ваше горе змити.
А що кров не зможе змить, спалимо огнем то!
Лиш боротись значить жить…
Vivere memento

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація