Хотів зачепити декілька срачогенних тем, але не знав був як це зробити без вибуху гуано в коментарях. А от тепер передумав і хочу перевірити свою теорію.

Теорія полягає в тому, що якщо в одному дописі міститься критика і Порошенко, і Саакашвілі&Co, то шанси мати під них змістовну дискусію зростають. Ну бо тоді ярлики "порохобот" і "зрадофіл", можливо, взаємноанігілюють.

Власне цей допис — маніфест існування політичної позиції за межами цих двох крайнощів. Необхідність такої позиції мала б бути досить очевидна, для тих, хто вболіває за Україну і бачить, як експоненційно збільшується кількість тем, здатних провокувати суспільний розкол.

Ось лише деякі з них:
- Антикорупціонери проти Державників,
- Прихильники захисту української мови проти прихильників розширення прав мов меншин,
- Адвокати "стандартів BBC" проти "Миротворця" і прихильників концепції "наші"
- Адвокати традиційних цінностей проти ЛГБТ
- Автобляховоди проти тих хто каже що закон один для всіх
- Власники валютних кредитів проти них же
- Лоукост-оптимісти проти райанейр-скептиків
- Прихильники "вища освіта не для всіх" проти "їм потрібен тупий нарід"
- Захисники тварин проти догхантерів
- ...

Цей список можна продовжувати нескінченно, бо його частиною автоматично стає практично кожне рішення, прийняте державними органами.

В книзі "Світова гібридна війна: Український фронт", упорядкованій Володимиром Павловичем Горбуліним, міститься цікавий опис стратегії послаблення громадянського суспільства шляхом мікророзколів і посилення взаємної недовіри, а як наслідок і ізоляції діячів, що займаються різними темами, але мають спільні цінності. В результаті спільних захист базових цінностей стає неможливим через розбіжності в оцінках конкретних тем.

Як це працює? Хоче приміром активіст моніторингу прав людини провести мирну акцію і стикається з проблемами, наприклад, через місцевих корумпованих чиновників, які цьому заважають. І ось ґрунт для ширшого руху за свободу мирних зібрань, цінність, яку поділяють громадські діячі багатьох різноманітних напрямків. Але зручна нагода для спільної дій йде коту під хвіст, бо активіст з моніторингу є, крім того, державником і розсварився з антикорупціонерами. Він підтримує захист прав ЛГБТ, але діячі ЛГБТ спільноти вважають його посібником корупціонкерів. Натомість на акцію прийдуть захисники української мови, але автоматично виключить підтримку тих, хто їздить на бляхах, через різницю у ставленні до догхантерів. І так далі.

Стратегію мікроконфліктів і взаємної ізоляції можна застосовувати по різному. Вона успішно застосовується Кремлем в Росії для послаблення громадянського суспільства, але в Україні та ЄС Кремль використовує її також для послаблення чинної влади. Ефективне застосування цієї стратегії не вимагає безпосереднього створення розколів та конфліктів. Ресурси радше
спрямовуються на підживлення тих проблем, непорозумінь та емоцій, які виникають об'єктивно.

Якщо простіше: стратегія мікроконфліктів та взаємної ізоляції полягає в тому, щоб знайти площину, у якій навіть найрозумнішу людину можна буде перетворити на корисного ідіота.

Можливою контр-стратегією для ворожих планів є "пріоритет компромісу". За своїм характером громадська діяльність це завжди залежність пасіонарної меншості від інертної більшості, яка надає людські і матеріальні ресурси для втілення суспільно-важливих цілей. Якщо сприймати інертну більшість не як константу, а яка множину інших пасіонарних меншостей, які є активними в своїй темі, але інертними в інших, то успіх громадської діяльності однієї пасіонарної меншості буде залежати від здатності зайняти компромісну позицію по темам, що є основними для інших груп.

Грунтом для компромісу підтримка спільних базових цінностей, таких як свобода мирних зібрань, свобода самовираження, верховенство права, національна ідея, свобода віросповідання. Громадські діячі, між якими є ціннісні конфлікти, природно, або не зможуть об'єднуватись задля спільної мети, або будуть здатні створювати дуже короткострокові союзи (прикладом одного з таких союзів є склад активних учасників Революції Гідності), і це не має бентежити.

Контрстратегія "пріоритет компромісу" буде успішною коли громадські діячі, що не мають суттєвих ціннісних розбіжностей, зможуть координувати свої дії і працювати над досягненням цілей власних активних груп у взаємовигідний спосіб. Для цього "пріорітет компромісу" має стати частиною нового суспільного договору (вибачте за цей термін), окремою цінністю, яка усвідомлено захищається як громадським суспільством, так і державою.

Світлі голови серед українських громадських активістів напевно будуть в стані, при бажанні, сформувати такий собі "Декалог Компромісу", який дозволив би перевести абстрактну тему в площину конкретних правил. Наприклад: "критикуючи, пропонуй вихід" або "вказуючі на невдачі визнавай успіхи" або "в протиборстві двох сторін вказуй обом на їх сильні і слабкі місця".

Загалом це може нагадувати позицію "ні нашим, ні вашим" яку там люблять займати у зовнішній політиці країни ЄС, зокрема Німеччина. Різниця в тому, що "пріоритет компромісу", передбачає таку позицію по відношенню лише до тих, хто великою мірою поділяє ваші базові цінності.

Навіщо? В час глобалізованого цифрового інформаційного простору, спільність базові цінності часто розмиваються відмінностями по тактичним нюансам. Це домінування тактичних розбіжностей над спільною метою і є тим постійним негативним фактором, який вимагає від демократичних суспільств такої ж постійно протидії по захисту базових спільних цінностей в часи гібридних загроз.

Завершую вступну частину, яка трохи розтягнулась, і перехожу до критики.

----

Промова Порошенко.
В минулий четвер Президент Порошенко виголосив у Верховній Раді промову, з якої почався новий політичний рік в Україні. Цю промову в моїй фб стрічці сприйняли або категорично позитивно, або різко негативно. Збалансований погляд був майже відсутнім, що добре пояснюється з одного боку, радикалізацією суспільства, яка природно примушує займати екстремальні позиції, з іншого — ефективним застосування проти України стратегії мікроконфліктів, яка стимулює до екстремальної позицій збільшуючи у штучний спосіб кількість відповідного контенту. За цих обставин дуже важливою була стаття від VOXCheck "Фактчек президента. Скільки правди та брехні було у посланні Порошенка парламенту". http://www.pravda.com.ua/articles/2017/09/8/7154426/ Не можна сказати, що вона було про-президентською чи анти-президентською, оскільки вказує як на правду так і на брехню в словах Порошенко. З іншого боку ця стаття, напевно було подразником для прихильників обох таборів, оскільки не відповідала інтересам жодного з них. Саме тому такі і подібні матеріали заслуговують на найбільшу підтримку в рамках контрстратегії "пріоритет компромісу".

З огляду на те, що загальне враження від промови Президента було радше позитивним, якщо говорити про форму, хочу сфокусуватись негативі по окремим тезам, а саме ті теми, по яким фактчекери знайшли брехню в словах Порошенко.

Такі випадки можна умовно розбити на чотири категорії:

1. Приватизація -> заохочення до приватизації, на підтримку якого наводились неправдиві факти

2. Верховний Суд -> відбілювання репутації держоргану відповідального за суди, також підкпіплене неправдивими фактами

3. Російська Загроза -> наведені факти можна трактувати як перебільшення розміру російської загрози з метою залякування українців

4. е-декларування для антикорупційних ГО -> введення в оману стосовно змісту ряду законопроектів, що могло переслідувати дві мети: по-перше відбілення власної репутації в першу черегу перед західними політичними партнерами; по-друге продовжегння тиску на ту активну меншість, яку Президент вважає загрозою для себе.

Всі чотири теми на диво добре ілюструють найпопулярніші претензії, що висловлюються на адресу Президента: бізнес інтереси, ручний контроль через суди, використання російської загрози в політичних інтересах і захист корупційних практик системи державного управління. Спічрайтери Порошенко спрацювали цього разу дуже добре мінімізувавши кількість тез, які могли б сприйнятись як контроверсійні. Це трохи вихолостило промову, але загалом, справило позитивне враження, як крок до політичного примирення в середині країни. Втім точніші дані по темам №1, №3, та уникнення тем №2 і №4 дало б ще кращі результати і майже не залишило б простору для спекуляцій політичним противникам Президента

----

"Прорив" Саакашвілі
Говорячи про Саакашвілі сьогодні, треба не забувати його досягнення по реформуванню пост-радянської Грузії. І авторство реформ належить команді де провідну роль грали такі діячі, як Каха Бендукідзе, в тій команді кожне чітко грав відведену йому роль, в тому числі в Міхеіл. І саме чітке розуміння ролі Саакашвілі в тих реформах Грузії може пролити світло на його невдачі в Україні, принаймні для тих, хто вважає його діяльність невдалою.

Хоча навіть по результатам роботи в Україні є речі які можна поставити в актив Саакашвілі та його команді. В першу чергу це напевно справа "діамантових прокурорів", співавтором якої є Скаварелідзе.

Можливо робота в Україні більше передбачала індивідуальну силу лідера, а той час як в Грузії більше йшлося про командну роботу. Як би там не було, але коли йдеться про відмінності Саакашвілі грузинського і українського періодів, йдеться про тонку грань між вмінням ризикувати, красномовством, працьовитістю та авантюризмом, популізмом, гіперактивністю, які поставлені на службу вузькоплітичним цілям. В цьому сенс Саакашвілі проявляє ознаки радше спритного політика ніж державного діяча.

Навіть якщо припустити, що дії Порошенко з позбавлення громадянства були безпідставними, а діяльність Саакашвілі на посаді обласного голови - винятково успішною. Навіть тоді, важко зрозуміти як користь від його повернення зможе перекрити шкоду від незаконного перетину кордону та дестабілізації політичної ситуації. Зрозумілою є мета використати падіння рейтингу Президента та його партії для проведення дострокових парламентських виборів, однак навряд чи прихильники такого сценарію оцінили усі негативні наслідки.

Якщо попередні парламентські вибори проходили в умовах початку військової агресії і мобілізації суспільства, в тому числі для протидії інформаційним провокаціям Росії, то нині повальне розчарування дає прекрасний грунт для інформаційних диверсії так провокацій (Росія вже набила собі руку в цьому і під час виборів в США, і отримавши урок під час виборів Франції). Але навіть якщо вибори пройдуть спокійно, зникнення підтримуваної Президентом більшості з Парламенту дає сприятливі умови для конфлікту по лінії Уряд-Президент, подібного тому, який був між Ющенко і Тимошенко. А це вже матиме однозначно негативний вплив як на економічний розвиток так і на обороноздатність України.

Отже, навіть попри вкрай негативну оцінку рішення президента про позбавлення Саакашвілі українського громадянства, навряд чи можна знайти більшу внутрішню загрозу для стабільності, і без того непростої ситуації в Україні, ніж повернення ображеного грузинського політика. А це означає, що ті, хто підтримують Саакашвілі сьогодні, завтра нестимуть тягар політичної відповідальності за ескалацію напруги. В цьому контексті особливо прикро бачити серед прихильників екс-губернатора молодих єврооптимістів на зразок Мустафи Найєма та інших. Цей факт тільки поглиблює протистояння між різними групами громадських активістів в Україні, дискредитуючи як владу так і парламентську опозицію і рухаючи ситуацію в бік взаємних ізоляцій, які так вигідні Кремлю.

---

На прев'ю зображено план битви під Мотовилівкою, що відбувся 18 листопада 1918 року між Директорією УНР та військами гетьмана Скоропадського. Ця битва була одною з найганебніших сторінок української боротьби за незалежність.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація