site.ua
oleksandr.snidalov
Олександр Снідалов
новачок

Все чіткіше стає поділ на "до Майдану" і "після Майдану". Те що політика і політики, держслужбовці, закони і злочинці чітко діляться на до і після - це очікувано. Цікавіше спостерігати як розділова лінія проходить крізь знайомих, друзів, пісні, вірші, картини, тексти. Особливо тексти. Читаю деякі власні тексти домайданного періоду і дивуюсь: "як так, жодного натяку на політику? ну ось же можна було тут натякнути на прокурорських, а тут на гречку, а тут на.." Були такі часи коли українська політика розчаровувала настільки, що хотілось витиснути її до останньої краплі з себе і з власних текстів. Майдан зцементував свідомість проблемами державотворення і абстрагуватись від них не вже виходить. Мабуть тому що не дуже хочеться. І це не біда, це скоріше позитив. Читаючи власні домайданні тексти (такі як цей, дворічної давнини) добре відчуваю як добре, що в Україні відбулись зміни. А ще відчуваю як бракуватиме вміння абстрагуватись від політики українським текстам і читачам у найближчі роки.


"Мав щойно стрес. Хоча стрес це не те слово.

Зупинився наш автобус, який оце зараз слідує маршрутом Варшава-Львів, біля корчми, при дорозі. Стоїмо пів години - значить можна трохи попоїсти.

Йду на бар замовляти.

Місце незнайоме, тому беру те що швидше, небагато: супчик, м'ясо і каву з пиріжком. Вертаюсь до столика, помічаю, що величезний гриль, обкладений цеглою, який стоїть посеред зали і в якому ароматно тріскотять дрова, він виявляється зовсім не декоративний. Бачу - вправний чолов'яга починає смажити на тому грилі шматок свинини неймовірних розмірів, не дай Боже мій.

Не встиг я насторожитись, як жвавенька офіціантка піднесла зупи і домашню картоплю, яку я не замовляв. Про суп окремо. Суп в цій корчмі це таке маленьке відерце, в якому плещеться літра чогось смачного і куди легко вміститься ще пів літри.

Ошалілий від розмірів і обмеження по часу я пішов на зупу у кавалерійську атаку. Але віддавши п'ять хвилин нерівній боротьбі мусив відступити. Можна навіть сказати втік з поля бою. Дружина ж, маючи такий самий жбан, хоч і відступила спершу, так само, але перегрупувалась і вчинила зупі розгром. Правда її не чекала попереду безкрайня, запашна, смажена свинина.

Перед тим як приступити до м'яса я мав необачність спробувати трохи тієї картоплі, якої не замовляв. Це була тактична помилка. Картопля виявилась домашня, з шкварками, з сальцем. Коли свідомість повернулась виявилось, що з'їв аж половину.

Тим часом м'ясо зійшло з гриля, вклалось на тарілку і матеріалізувалось на нашому столі. І, наче аромату вогнища було замало, зверху на м'ясі лежав і тихо млів шматочок масла з запашними травами. Намагаючись не панікувати і не дивитись на все м'ясо зразу, я почав скраю. Бо ж відомо, що головне почати. А там вже якось воно буде. Битва з м'ясом була запеклою, гірше ніж під Берестечком, гірше ніж піж Конотопом, правда не така тяжка як під Жовтими Водами.

Telling long story short - я його таки подужав. Навіть встиг запити кавою. Навіть встиг заїсти півпундиком (а пундики там, я вам скажу, як два мої кулака), коли в корчму вбіг водій нашого буса. З його очей сипали блискавки, носом йшов дим, з рота виривалось полум'я і глухе рокотання грому: "Відправляємось!..."

Судомно стиснувши півпундика я миттю вилетів з корчми. І тільки сидячи в кріслі, кинувши прощальний погляд на вивіску, я пригадав, що за все те багатство - два жбани супу, дві кави, суперпундик, аркуш м'яса і тацю домашньої картоплі - ми заплатили 60 злотих (150 гривень на ті часи). Причому десь третина цієї кулінарної розкоші лишилась недоторканою. Корчма досконало втілювала свою назву, це була справжня Біда."

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація