Стратегія тих, хто хоче собі заволодіти частиною Української території, полягає у дискредитації України та створенні з неї образу ворога, якого слід звинуватити у найгірших гріхах, щоб потім виправдати свої агресивні дії.
Показово, що масштабні інформаційні атаки поляків та угорців на Україну почалися саме в період слабкості нашої держави : у 2014-2015 роках, коли від України відірвали два регіони, коли засобами гібридної війни росіяни валили Українську владу в південно-східних областях, а Українська армія відчайдушно стримувала атаки російських та сепаратистських військ.
Хто чув на рівні президента та прем'єр-міністра про претензії поляків щодо Української історії до 2014 року ?
А хто чув до російської агресії про проблеми з угорцями на Закарпатті ?
Всі ці інформаційні війни почалися синхронно з російською агресією, а пропозиція віце-спікера держдуми Росії Жириновського Польщі забрати собі Галичину, а Угорщині – Закарпаття не виглядає такою фантастичною. «Падаючого – підштовхни !» – говорив відомий філософ Фрідріх Ніцше, якого називають натхненником фашизму. То ж зовсім не дивно, що Польща та Угорщина, які в 1938 році виступали як перші союзники Гітлера у розчленуванні Чехословаччини, негласно керуються цією порадою у своїй Українській політиці.
Саме тому на Україну раптом посипалися звинувачення як не в історичних провинах, то в політичних огріхах. Чи не щотижня з Варшави та Будапешта лунають все нові та нові закиди в бік України : то польський президент заявляє, що «люди з антипольськими поглядами не повинні займати державні посади в Україні», то угорці на рівні міжнародної спільноти блокують зустрічі України з НАТО, то поляки приймають закон про засудження Українського Націоналізму як «злочинної ідеології», то в Польщі відкривають черговий пам'ятник «польським жертвам», нібито вбитим Українцями, чи польські священики висувають претензії до Української церкви.
Протягом останніх двох років жодного тижня інформаційний простір Польщі та Угорщини не обходився без звинувачень України та Українців з подальшою трансляцією цих звинувачень для європейської та міжнародної спільноти. Щоб і свої громадяни, і закордонні партнери запам'ятали, що Україна – держава, де ображають поляків та угорців, що там забороняють угорські школи та відбирають польські церкви, що угорським дітям не дозволяють вчитися рідною мовою і взагалі вчиняють підпали та напади на мирних угорців.
Несподівані «підпали» угорських культурних установ на Закарпатті, один з яких вчинили етнічні поляки, а другий – силовики з контрольованого московію Придністров'я, додали повноти образу країни, в якій нападають на нацменшини. І одразу після цих підозрілих «підпалів» глава МЗС Угорщини Петер Сійярто стверджує, що ОБСЄ повинна ввести спостережну місію на Закарпаття, щоб «угорська спільнота на Закарпатті не піддавалася нападам». Тему введення місії ОБСЄ у Закарпатську область офіційний Будапешт піднімав неодноразово, що мало б продемонструвати, що нібито ця частина Української території потребує уваги міжнародних спостерігачів, що там треба контролювати діяльність Української влади, захищати міжнародним правом угорської меншину, та й загалом демонструвати світовій спільноті, що в цьому регіоні України не все гаразд.
Розуміємо, що поляки та угорці намагаються ліпити з України образ «покидька».
