Питають мене люди: «А що, дострокові вибори призначили? Ти ж там у політиці, маєш знати…» Кажу: «Ні, а з чого ви взяли? Хто їх призначить? Якраз ті, хто міг би, – виборів як вогню бояться. Зі зрозумілих причин». «А чого ж тоді реклами партійної у телевізорі як гною?» — логічно питаються люди. Пояснюю: «Усе просто. Ви, мабуть, не в курсі, що самі оту локшину собі ж на вуха і оплачуєте?»

Справа ось у чому. Це так олігархічні політпроекти «освоюють» гроші, які вони отримали відповідно до нового закону з Держбюджету країни, яка воює. Вони ж його й ухвалили у Верховній Раді ще в жовтні 2015-го. Під благородною назвою «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції». По суті ж там ідеться про державне фінансування парламентських партій. Тобто відтепер партії, які представлені в парламенті (тільки ті, що мають свої фракції), щорічно отримуватимуть певну суму. З Держбюджету.

Отут, думаю, кожен платник податків має знати, кому і скільки він дає своїх грошей. Якщо він цього не знає, то тільки тому, що жоден посередник ‒ «слуга народу», якого він обрав ‒ перед виборами про такі плани в своїй телерекламі навіть не заїкався. Та й зараз чомусь соромляться.

Отож, хто скільки дістав із вашої кишені:

«Народний Фронт» — 111 мільйонів 717 тисяч 303 гривні;

«БПП» ‒ 110 мільйонів;

«Самопоміч» ‒ 55 мільйонів 850 тисяч;

«Опозиційний блок» ‒ 47 мільйонів 600 тисяч;

«Радикальна партія Ляшка» ‒ 37 мільйонів 730 тисяч;

«Батьківщина» ‒ 28 мільйонів 569 тисяч гривень.

«І що, тепер вони витратять усе це на рекламні ролики?» — спитаєте ви. Можуть… Але не мусять. Закон цей каже, що кошти надаються «на статутну діяльність». Не думаю, що в статуті якоїсь із них є тільки один пункт: «Уся діяльність партії полягає в телевізійній рекламі».

Фокус ось у чому. Закон каже: якщо після завершення календарного року кошти, отримані на «статутну діяльність партії», не було використано, вона зобов'язана повернути залишки назад до Державного бюджету (ст. 17-6). Тобто якщо ці дармові сотні мільйонів не спустити до кінця року, вони, у їхньому розумінні, «пропадуть». А так вони підуть… у кишені тих таки олігархів, які на своїх каналах за ваші гроші втридорога пропіарять свої ж політпроекти…Класна схема, хіба ні? От де ґешефт із потрійним профітом!

Тоді дехто більш обізнаний питає: «А що ти проти державного фінансування партій? Нащо той популізм? Це ж запобігання політичній корупції! Хіба олігархи мають утримувати партії чи політиків? Дешевше ж у результаті, щоби ми їм платили. Бо як іще розірвати це коло політичної корупції?» Так, абсолютно згідний, у більшості цивілізованих країн так і є. Цим аргументом і прикриваються ті, хто за той закон голосував.

Але в нас як завжди: хотіли як краще, а вийшло якось так. Обіцяли покращення для суспільства, а вдалося хіба для себе. Тому в загалом правильний проект закону в останній момент внесли маленькі, але ключові правки. І в підсумку ми отримали не незалежні від олігархів партії, а ті ж таки олігархічні політпроекти, які ще й фінансують нашим із вами коштом. За що всі служки олігархів у парламенті радісно й проголосували. Технологія ж відкатана. Беруть гарну ідею (як у випадку з свободівським проектом закону про люстрацію) і каструють його правками доти, доки він не перестає бути для них небезпечним. Тому-то депутати-свободівці за цей правлено-кастрований закон не голосували. Не голосував навіть один зі співавторів початкової редакції проекту закону свободівець Олег Осуховський.

Бо в цивілізованих країнах, які тут начебто брали за приклад, державне фінансування партій насправді працює за зовсім іншим принципом. Воно, наприклад, передбачене не для самих лише «фаворитів», які того разу стали призерами перегонів. Передусім його місія ‒ підтримка розвитку опозиційних сил. Навіть тих, які наразі не мають жодного представника в парламенті. Там партія отримує фінансування відповідно до того, скільки виборців за неї проголосувало, і не це не залежить від подолання прохідного бар'єру. Таким чином дається можливість розвиватися всім політичним силам, за які віддають голоси громадяни. Саме так у Європі будується цивілізована багатопартійна система, а відтак демократія. В Україні ж вийшло по суті… протилежне.

Ми ж усі розуміємо, завдяки чому парламентом, як завжди, заволоділи чергові олігархічні проекти? Завдяки тій же безконечній і безсовісній телерекламі. За шалені гроші своїх господарів. А засівши там, вони скористалися «службовим становищем» – виписали самі собі щорічну «премію». Але вже коштом держави, платників податків. І тільки собі – обмеженому колу партій-членів парламентського «клубу». Таким чином, замість рівних конкурентних можливостей, створили… монополію. Замість докорінної зміни системи – консервацію і без того закритої політичної касти. Що спільного тут із Європою і її демократією?

Між іншим, там державні кошти на партійну діяльність якось не прийнято витрачати тупо на демонстрацію своїх морд у телевізорах, ще й у невиборчий!!! період. Але в цьому і є різниця між політичною силою європейського зразка і тимчасовим олігархічним політпроектом. Бо вся діяльність останніх тільки в телевізорі і є.

Так, «Свобода» як єдина реальна народна політична сила з чвертьстолітньою історією, гостро потребує коштів на забезпечення діяльності. Але партія готова публічно прозвітувати, на що витрачає власні гроші з початку московсько-української війни. Тільки голова Економічної ради об'єднання Ігор Кривецький особисто пожертвував на фронт 47 млн. грн. Думаю, це більше, ніж всі нардепи, які голосували за цей кастрований закон, дали на армію разом узяті. І точно знаю, що «Свобода» в цілому за цей час зібрала для допомоги армії вже понад 100 млн. грн. І це більше, ніж «Свобода» витратила на всі виборчі кампанії з 2014 р.

До речі, навіть цей закон дозволяє політикам витратити оті сотні державних мільйонів не конче на показ своїх морд у телевізорі. А хоча б на ту ж допомогу нашим воякам. Але це вже питання совісті. Особливо тих, хто прийшов до влади, безсовісно на воєнній темі парячись, знімаючись у павільйонах телестудій в образі «воїна», виставляючи поперед себе «комбатів» і цілі «воєнні ради».

А тепер поділюся інсайдом. Раз совісті нема, має діяти закон. На першому ж пленарному засіданні у новому році депутати-свободівці виступлять із ініціативою внести правки до закону про фінансування політичних партій. Зокрема, про заборону витрачати кошти платників податків на платну рекламу в ЗМІ. Взагалі заборона політичної реклами на телебаченні — це наша програмова засада з 2005 року. І це є нормою, наприклад, у Франції.

Отож, панове «єврооптимісти-реформатори-новіобличчя», чекаємо ваших голосів. Хіба ж ви не за «цивілізовані європейські норми» виступали перед виборами? Сподіваюся, ви не тільки підвищення депутатських зарплат собі коханим мали на увазі…