Є така популярна думка про окуповані території, як про баласт, якого треба позбутися. Типу, те, що ми відвоювали на Донбасі лишити, а «молоді республіки» відпустити у вільне плавання. Бо там і населення тотально «ватне», вороже, і демографія обтяжлива для бюджету, та і економіка регіону дотаційна. Аргументи логічні. Але проблема в тому, що після умовного визнання нової лінії державного кордону історія не закінчиться. А що ж буде?

Отже, Київ визнає суверинітет Донецька та Луганська, чи то ЛНР\ДНР, чи якоїсь Новоросії, неважливо. Це означає, що після цього Москва зможе грати в дипломатію з цими злоякісними новоутвореннями. Як то — підписувати «міждержавні» договори, наприклад. Ну, от і підписують вони першим договором якусь там писульку «Про стратегічне партнертсво РФ і Новоросії». А другим — «Про спільну систему ППО». А третім — «Про військові бази РФ на території Новоросії». Це вже можна спостерігати на окупованих грузинських територіях. А четвертим і п'ятим «Новоросія» вступає в ЄврАзЕС і... ОДКБ. Ну, якщо Казахстан і Білорусь сильно упиратимуться, то просто РФ оформить гарантії військової безпеки цим квазідержавкам, які вже з моменту визнання ніби й не зовсім квазі будуть з точки зору міжнародного права. А як Косово, наприклад.

Моделюємо далі. Звісно що першу лінію оборони ніхто не прибирає і ми далі тримаємо десятки тисяч на «передку» на кордоні з по суті ворожими державами. І нас все одно періодично починають обстрілювати якісь «народні міліціонери» калібрами від 5,45 до 152 мм. За інерцією, ніхто в світі не дивується, як ми не дивуємся обстрілу Ізраіля Палестиною. Ми відповідаємо. І тут одного дня виявиться, що відповідаючи ми потрапили вже не у «відпускників» на товарах з «воєнторга», а накрили пакетом града новобранців-строковиків з російської військової бази. Бази, яка там, типу, згідно з «міждержавною угодою». Що далі? Ну ви зрозуміли. Або збиваємо літак, який залетів звідти на нашу територію. Аналогічна реакція.

Коротше кажучи, це все нас тільки наблизить до втілення концепції «примусу до миру» за грузинським сценарієм. Те, що ніхто не заступиться за нас мілітарно вже ясно. А РФ зможе тоді «легально» піти «примушувати агресора до миру» з Криму, на Чернігів,Київ та на Харків.

Тому яким би привабливим рішенням не видавлося просто «позбутися головняка» відпустивши ОРДІЛО, але це буде ілюзія полегшення. Росія просто отримає плацдарм і генератор приводів для виграшного для неї військового вирішення «проблеми України».

Тому оптимальним залишається нинішня концепція «ні миру, ні війни». А в нашому випадку «ні повне виконання Мінських домовленостей, ні остаточна відмова від них». Маємо декларувати відданість цьому мертвонародженому документу і вимагати повного виконання з боку РФ і ОРДІЛО. Спостерігати і демонструвати світу, як вони уникають виконання своїх зобов'язань. Тим часом розбудовувати армію. І дочекатися коли Росію покарають так, що їй вже буде не до «новоросій». Тоді вже можна буде подумати і про фінальну стадію АТО, яка триватиме «години».