Ми достигли точки розвитку, коли капіталізм дійшов до свого завершального циклу. Далі господарська система зможе розвиватись тільки у двох основних напрямках паралельно: перший варіант негативний напрямок капіталізму, який спрямований на розвиток привілейованих еліт — елітарний капіталізм, або свооєрідний неофеодалізм, коли засобами виробництва буде володіти вузьке коло привілейованої еліти, а всі інші тільки, як обслуга їх справи, залишаться тільки – тільки феодали і слуги; другий варіант позитивний капіталізм він же народний, або громадський капіталізм коли засоби виробництва знаходяться у збірній громадській власності ( є суттєва різниця спільного – значить нічійного це комуністична модель, або крайня соціалістична, а є поняття збірного – складеного з приватного кожного (акції, паї, права оренди…) з якого отримується девідендна частина з прибутку). Тому громадський капіталізм це переважно кооперативно корпоративна власність народу на засоби виробництва, а комунізм це державна власність на засоби виробництва, яку всерівно рано чи пізно розвалять та розкрадуть еліти, подібний процес ми з вами спостерігали при становленні та розвалі комуністичної системи з відповідним висновком повної недієздатності системи. В свою чергу класичний капіталізм, наситивши повністю ринки збуту світу втратив активний простір для розвитку, а далі, або війна за нові ринки та сфери впливу, або перетворення на жорстку форму неофеодалізму. Хтось скаже, а як же націонал-соціалізм, але щоб його втілити необхідно розпочати експансію та завойовувати тим чи іншим способом інші народи, щоб за рахунок них підтримувати дану соціальну систему; цей урок також проходили. Неофеодалізм нам також не подобається; це і відкат назад у розвитку людства і припинення розвитку людства, як такого априорі, тобто неофеодалізм це поступове згасання людства з усіма його системами цінностей і досягненнями, що в свою чергу приведе до його повного занепаду.
Причина послідніх двох світових війн якраз полягала в гострі кризі капіталістичної системи, яка доходила до своєї максимально можливої точки розвитку і немала вже простору для власного росту. Тому війна це природне завершення чергового капіталістичного циклу, своєрідний розряд після якого відбувався тотальний перерозподіл сфер впливу та ринків. З горем пополам можна було так жити і далі, але чи переживе людство третю світову, щоб зберегти класичний капіталізм, чи все ж таки заради життя людей потрібно пожертвувати ним. І чесно кажучи чергова пандемія зірвала напругу третьої світової, яка вже мала увійти в активну фазу 2020 року у зв'язку з піком світової кризи. Війни, які ініційовані по інерції класичною капіталістичною системою це ще пів біди, а от руйнування екологічної системи в результаті зросту рівня споживання та розширення виробництва, достигнувши сталої величини активної руйнації життєвого середовища екосистеми подальший ріст споживання і виробництва призведе до повного знищення екосистеми, а від так нашого з вами життєвого середовища. Класичний капіталізм життєспосібний тільки при сталому розширенні , а от коли розширення припиняється, то далі він може продовжити власне життя виключно через війну, яка виникає як його природня необхідність. В результаті чого країна, яка слабка стає жертвою сильнішої, або перетворюється на феодальну та поступово занепадає по всіх показниках.
Класичну капіталістичну кризу може розв'язати тільки, війна, пандемія, катаклізм, або банальне зниження споживання. Але зменшивши споживання, зростуть на половину виробничі затрати на виготовлення будь якої товарної одиниці, що в свою чергу приведе до її здорожчання, що в наслідку приведе до порушення економічного балансу окремої країни чи світу в цілому. Тому тут також не все в порядку. Але ви скажете, що для економічного балансу існують уряди країн . Правельно, але будь який уряд, грубо кажучи, користується трьома основними джерела наповнення б'ютжету; з природніх багатств, природна рента, яку конвертують у валюту, або з виробництв в середині країні, які генерують добавлену вартість, або з військово- політичної експансії за допомогою якої перше і друге забирається у слабших країн. Минула і теперішня влада в Україні по своїй суті являється представниками чистого класичного капіталізму, тому її розвиток по інерції направлений до створення режиму неофеодалізму, що в кінцевому результаті призведе до загального занепаду народу і вона змінитись не може, бо її привела до влади та держить в «желізних лапах» група представників класичної капіталістичної системи.
Але не зважаючи на негативні якості капіталізм та його грошова система являються досить корисним винаходом людства і не все так погано, якщо йому надати людське обличчя та розумно обмежити згубні крайності. І тут формула успіху альтернативного явища зрозуміла, як для розвитку держави так і для світової економіки в цілому і назва цьому явищу – Громадський, або Народний Капіталізм та золота середина між соціалізмом і капіталізмом. Та позиція яка згенерує новий зміст та форму життя, той простий алгоритм щастя, де не важливо бути багатим, а важливо бути щасливим в межах розумного достатку. Тому багатим всіх громадський капіталізм не зробить, але він здатен дати той розумний достаток, стабільність і спокій кожному із нас, зробивши всіх щасливішими, бо щастя і достаток кожного громадянина набагато важливіший показник за будь який ріст такого далекого від нас «міфічного ВВП».
