У будь-якої сильної армії світу є одна важлива ознака – у ній достатньо військових лідерів, здатних самостійно приймати рішення, проявляти ініціативу, ризикувати в складних і непередбачуваних ситуаціях, беручи на себе відповідальність за наслідки.

Якщо «критична маса» ініціативних і відповідальних військових лідерів у військах і органах військового управління зменшується, тоді армія перетворюється на аморфну, байдужу і небоєздатну пожиральницю грошей платників податків, які наївно вірять, що вона їх начебто захистить, коли хтось на них нападе. Насправді вона неспроможна на це. Така армія переповнена посередностями, нездарами, пристосуванцями, некомпетентними «трутнями», тобто «безвідповідальними і безініціативними» токсичними воєначальниками і байдужими солдатами в найгіршому розумінні цього слова.

Як не дивно це може звучати в наш час, але у ХІХ- на початку ХХ ст. саме в прусській, а не в англо-саксонській системі підготовки виховувалися найкращі ініціативні і відповідальні військові лідери. Наприклад, фельдмаршал Фрідріх ІІІ (другий німецький імператор та восьмий прусський король), якого обожнювали німці і називали «Наш Фріц», ось що написав у своєму есе у 1860 р. про формування особистої ініціативи в молодших офіцерів прусської армії: «В загальному і в цілому… ця незвичайна стійкість духу, незалежність від думки начальства і готовність брати на себе відповідальність властиві офіцерському корпусу прусської армії так очевидно, як ніде більше. Прусські офіцери не скуті правилами і стереотипами, як це буває в Росії, Австрії або Британії… Ми обов'язково заохочуємо будь-який успіх, навіть коли засоби його досягнення протирічать намірам головнокомандувача… Молодший командир користується всіма перевагами розвитку особистої ініціативи без відома або дозволу начальства».

Цитую Фрідріха ІІІ за книгою "Race To The Swift" (“Гонка за швидкістю" (1985 р.) британського бригадного генерала, воєнного історика і бойового офіцера Річарда Сімпкіна. До речі, одного з розробників танка "Чіфтен", за що був нагороджений Орденом Британської імперії.

Фундаментальні підходи в навчанні і службі прусських офіцерів були засновані на розвитку у них ініціативи і відповідальності. Була потреба виховувати саме ініціативних і відповідальних військових лідерів, а не суто хороших управлінців-адміністраторів. Необхідність таких геніальних підходів обґрунтовували видатні німецькі воєнні теоретики і практики: Клаузевиць, Мольтке (старший), Шліффен ті ін. Підготовка ґрунтувалася на мотивації військових лідерів тактичної ланки завжди проявляти ініціативу на полі бою, ризикувати і брати на себе відповідальність як за успіх, так і за поразку. Молодші офіцери Пруссії не були закуті в шаблони мислення "приймати рішення правильно".

Старші воєначальники спонукали їх приймати "правильні рішення" і гнучко змінювати заздалегідь підготовлені плани в "тумані війни". Згодом, в середині ХХ ст., після набутого досвіду в WWII та інших війнах, виховання ініціативних і відповідальних військових лідерів також стало основою англо-саксонської системи підготовки – в США, Великій Британії, Франції.

Однак, ці підходи фактично деградували в так званій "совєцькій" системі підготовки офіцерів, яка клонувала командирів, що були спроможні "приймати рішення правильно", але в більшості безініціативних – тих, хто взагалі боявся і навіть не намагався "приймати правильні рішення" без команди старшого начальника під страхом відповідальності перед партією.

Українська армія за інерцією пожинає плоди совєцької системи підготовки командирів і начальників як хороших управлінців, фахівців і адміністраторів повсякденної діяльності мирного часу – тих, хто ініціативно і відповідально вміє перевіряти порядок в тумбочках солдатів, кабінетах і сейфах. Зараз більшістю воєначальників створено такий командний клімат, що якщо хтось і проявляє ініціативу, той відразу за неї починає відповідати, отримує нові завдання та обов'язки.

На жаль, у нас ще недостатньо справжніх військових лідерів. Змінити совєцьку філософію в підходах до прояву ініціативності та відповідальності сержантів і офіцерів і є найголовнішим завданням перетворення (або по модному – трансформації) нашої армії на сучасну. Без зміни цієї філософії стандарти НАТО залишаться тільки на паперах. Гальмування, блокування, нерозуміння і небажання цього робити – це і є ознака "совковості" та закріплення саме совєцької системи підготовки, "которая сама по себе была не плохой".

Зазвичай, в комфортних умовах мирного часу (або позиційної війни), лідерство сержантів і молодших офіцерів старшими воєначальниками не заохочується, ініціатива, як відомо за совєцьким підходом, щось робить з самим ініціатором, питання ніким не задаються але створюються умови для посилення відповідальності. Наприклад, бойові офіцери жорстко караються і не просуваються по службі за недоліки у "збереженні життя і здоров'я підлеглих", навіть коли ці підлеглі забрали життя самі в себе, або за "палки" порушень дисципліни і злочинності.

Відомо, що справжній військовий лідер проявляє себе лише у нестандартних, бойових та екстремальних ситуаціях. Лідерство – це завжди вихід із зони комфорту. І це робить, зазвичай, не найкращий сержант або офіцер "мирного часу". Російсько-українська війна створила умови для прояву ініціативної і відповідальної поведінки в багатьох військових лідерів тактичної ланки. Я назву лише тих, кого особисто знаю і мав за честь допомагати їм навчатися у військовій академії, це: Олександр Порхун, Вадим Сухаревський, Андрій Кизило, Володя Гринюк, Василь Тарасюк, Олександр Петраківський, Микита Яровий, Валерій Чибінєєв, Василь Божко, Артем Абрамович та багато інших випускників львівської Національної академії сухопутних військ, не таких відомих, але досить потужних військових лідерів.

Їх поведінка, вчинки, дії і рішення в нестандартних небезпечних ситуаціях свідчать саме про лідерську зрілість, проявом якої завжди є збалансованість ініціативності і відповідальності. Не можу категорично стверджувати, що саме ці властивості характеру були сформовані у вищеозначених офіцерів під час навчання в академії – це дискусійне питання. Однак характер лідерів в них формувався під час навчання в академії.

Загалом, ініціатива – це втілена у вчинках життєва енергія людини. Ініціатива військового лідера – це також ментальна властивість його характеру, здатність починати самостійно діяти в "тумані війни", коли немає чітких інструкцій, діяти, коли ситуація змінюється або коли план розпадається. В оперативному контексті це означає встановлення, нав'язування та диктування ворогу своїх умов і правил впродовж бою або операції.

Ініціативний військовий лідер готовий вирішувати і демонструвати незалежні дії, зазвичай тоді, коли виникає непередбачена можливість, що веде до виконання намірів (замислів) старшого воєначальника. Ініціатива спонукає військового лідера до пошуку кращого методу як треба зробити і виконувати без вказівки поставлене завдання. Коли ця риса збалансована з розсудливістю і самодисципліною, тоді вона стає найкращим атрибутом військового лідера.

Відповідальність – це ментальна властивість характеру військового лідера передбачити наслідки своїх дій або бездіяльності та сприйняття ним цих наслідків впродовж всієї служби і життя. Вона є індивідуальною або командною. Військові лідери і весь особовий склад повинні персонально відповідати за етику власної поведінки. Вони беруть на себе особисту відповідальність під час складання присяги, підзвітні за свої дії і поведінку як перед підлеглим особовим складом, колегами, старшим начальником, підрозділом чи органом військового управління, так в цілому перед Збройними Силами і українською нацією, яку захищають.

Поясню як проявляється ініціатива і відповідальність військового лідера, спираючись на модель робочої зрілості Френка Пьюселіка. Назву її "Матрицею зрілості військового лідера". На мою думку, саме ці ментальні властивості характеру і визначають його зрілість. Створимо систему координат, де вісь абсцис Х – є відповідальність, а вісь ординат У – це ініціативність. Крім того, в середині цієї системи координат розмістимо матрицю з чотирма рівними сегментами.

У сегменті, де ініціатива і відповідальність сержанта або офіцера проявляються в певних ситуаціях найменше – розмістимо, умовно кажучи, "Трутнів". У другому сегменті, де ініціативи більше, а відповідальності менше – "Генераторів". У нижньому крайньому справа сегменті, де проявляється більше відповідальності і менше ініціативи розмістимо "Виконавців". А в крайньому верхньому правому сегменті, де ініціатива і відповідальність найвищі – розмістимо "Лідерів".

"Матриця зрілості військового лідера" є динамічною. При різних умовах і обставинах, особливо в небезпечних бойових ситуаціях, командири проявлятимуть себе також по різному. В одній ситуації командир може проявити себе як "Лідер", в іншій – як "Виконавець", а в третій – може діяти як "Трутень". Однак, коли ініціатива і відповідальність сформовані як ментальні властивості характеру і з набуттям досвіду розвиваються, то вони набувають стійкої ознаки і проявлятимуться в лідерській поведінці в будь-яких умовах і ситуаціях.

Декілька слів про мотивацію. Для "Трутнів" найкращим стимулом буде загроза покарання в тій, чи іншій формі. Джерелом мотивації "Генераторів" можуть бути заохочення і винагороди. Для відповідальних "Виконавців" найкращим стимулом можуть бути виклики, кризи, екстрим, щось таке, що змушує їх нервову систему працювати більш активно і проявляти більше ініціативи.

Для "Лідерів" всі вищеозначені стимули не цікаві і не дієві. Ініціативні і відповідальні військові лідери потребують, зазвичай, більше спілкування, внутрішньої комунікації зі своїм особовим складом та авторитетними воєначальниками. По суті вони потребують зворотного зв'язку за методикою АПД – "Аналізу проведених дій" (“After Action Review") для того, щоб наступного разу досягти кращих результатів, ніж вони мають та розкрити більше можливостей для удосконалення певних процесів. Саме так вони підкріплюють свою ініціативність і відповідальність, для того, щоб приймати правильні рішення. Крім того, справжні лідери завжди імпровізують в складних ситуаціях, що є сутністю ініціативи, так само як ініціатива є зовнішнім проявом рішучості.

Вищеозначені ментальні властивості характеру в потенційних лідерів можна сформувати на досвіді, прикладах і зразках видатного лідерства українських сержантів і офіцерів, що були проявлені в бойових ситуаціях російсько-української війни, зокрема в 2014-2015 рр. Це повинно бути змістом навчальних кейсів, що є основою підготовки майбутніх сержантів і офіцерів саме як військових лідерів, а не звичайних управлінців-адміністраторів повсякденної діяльності, здатних приймати рішення правильно, але покірних і неспроможних проявляти ініціативу і відповідальність командирів — "Трутнів".