У нас є всі можливості, аби забезпечити повноту надходжень до бюджету у грудні і по року в цілому, Сергій Верланов

У січні – листопаді до загального фонду державного бюджету надійшло 410,7 млрд грн податків та платежів, що на 53 млрд грн більше, ніж за аналогічний період минулого року. В тому числі у листопаді бюджет отримав 51,6 млрд грн, що на 6,4 млрд грн більше, ніж у листопаді 2018 року.

Про це повідомив Голова Державної податкової служби України Сергій Верланов під час апаратної наради з керівниками структурних підрозділів та територіальних органів ДПС. Зокрема, за 11 місяців платники перерахували до бюджету 101 млрд грн податку на прибуток, що на 6,48 млрд грн більше, ніж очікувалося (індикатив виконаний на 106,9 %).

«За результатами 11 місяців порівняно з результатами 8 місяців значно покращилася динаміка податкових надходжень, у тому числі в розрізі регіонів», – зазначив Сергій Верланов.

Разом із тим об’єктивні фактори вплинули на погіршення динаміки сплати окремих податків. У жовтні спостерігалася активізація експортно-імпортних операцій, що прямо вплинуло на показники сплати ПДВ. Також у цей період окремі виробники цигарок скорочували або призупиняли виробництво. Зокрема, в жовтні обсяги реалізації сигарет на внутрішній ринок скоротилися на 44,8 %. Це негативно позначилося на динаміці сплати як акцизного податку, так і інших податків, зокрема ПДВ.

«Зараз дія факторів, на які ДПС не має впливу, йде на спад. Але разом з тим ми маємо усвідомити, що у нас є резерви, з якими потрібно ефективно працювати», – підкреслив Сергій Верланов.

Очільник ДПС наголосив на необхідності посилити роботу з державними підприємствами щодо повноти сплати частини чистого прибутку. Станом на 1 грудня 612 державних підприємств мають заборгованість перед бюджетом з цього платежу більше 4 млрд гривень.

«Сплачувати податки мають всі, в тому числі і державні підприємства – це їх прямий конституційний обов’язок. І ми маємо окремо попрацювати з керівниками держпідприємств і донести до них цей меседж. Я особисто доповім Прем’єру, хто відмовився цей обов’язок виконувати, щоб по відношенню до них ухвалювалися відповідні оргвисновки. Загалом, я бачу непогану перспективу: у нас є всі можливості, аби забезпечити повноту надходжень до бюджету у грудні і по року в цілому», – сказав Сергій Верланов.

Інформацію розміщено на офіційному вебпорталі ДПС України за посиланням https://tax.gov.ua/media-tsentr/novini/400062.html

Щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг) у мережі Інтернет

ДПС України на офіційному вебпорталі за посиланням https://tax.gov.ua/nove-pro-podatki--novini-/399951.html повідомила, що правовідносини у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) регулюються Податковим кодексом України (далі – Кодекс) та Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 265).

Законом № 265 визначено правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

Відповідно до статті 2 Закону № 265 розрахункова операція – приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Місце проведення розрахунків – місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо (стаття 2 Закону № 265).

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону № 265 суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі, зобов’язані видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Форму та зміст розрахункового документа визначено Положенням про форму та зміст розрахункових документів, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, затвердженим у Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350, із змінами.

Разом з тим пунктом 12 статті 9 Закону № 265 визначено, що РРО та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).

Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електрону комерцію» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 675) визначає засади діяльності у сфері електронної комерції, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов’язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, підпунктом 14 пункту 1 статті 3 Закону № 675 встановлено, що реалізація товару дистанційним способом – укладення електронного договору на підставі ознайомлення покупця з описом товару, наданим продавцем у порядку, визначеному Законом № 675, шляхом забезпечення доступу до каталогів, проспектів, буклетів, фотографій тощо з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, телевізійним, поштовим, радіозв’язком або в інший спосіб, що виключає можливість безпосереднього ознайомлення покупця з товаром або із зразками товару під час укладення такого договору.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 статті 13 Закону № 675 розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися, зокрема шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Разом з тим, продавець, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку (пункт 3 статті 13 Закону № 675).

Розділом VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів i здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, встановлено, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів (тобто банківська картка, далі – ЕПЗ) та інші документи, що застосовуються в платіжних системах для платіжних операцій з використанням ЕПЗ, можуть бути в паперовій та/або електронній формі.

Під час здійснення операцій з використанням ЕПЗ у сфері електронної комерції та системах дистанційного обслуговування дозволяється формування в електронній формі документа за операцією з використанням ЕПЗ за умови доставки його користувачу.

Документи за операціями з використанням ЕПЗ мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

Водночас, згідно з роз’ясненням Національного банку України (лист від 28.11.2019 № 57-0007/62082) квитанція, отримана при здійсненні розрахунку за допомогою ЕПЗ, не є розрахунковим документом у розумінні Закону № 265 та не підтверджує факт продажу товару (отримання послуг), а лише підтверджує ініціювання переказу коштів з рахунку держателя ЕПЗ.

Враховуючи викладене, якщо споживач, використовуючи мережу Інтернет, замовив товар (послугу), і розрахунок за товар (послугу) було здійснено із застосуванням ЕПЗ за допомогою платіжних систем (інтернет-еквайринг) чи платіжних терміналів, такі операції здійснюються із обов’язковим застосуванням РРО продавцем товару (надавачем послуги) та видачею споживачу розрахункового документу встановленої форми (чек з РРО).

Зауважуємо, що при визначенні відносин суб’єкта господарювання з отримувачем товару (послуги) в обов’язковому порядку слід визначати місце здійснення розрахунків. Тобто, якщо місце здійснення розрахунків визначити неможливо (наприклад, отримання споживачем комп’ютерних програм, електронних книжок, довідок, висновків, експертних оцінок тощо виключно в електронній формі), то у такому випадку застосування є необов’язковим. У інших випадках (тобто безпосереднє отримання споживачем товарів чи послуг) суб’єкт господарювання зобов’язаний застосовувати РРО на загальних підставах.

При цьому розрахунковий документ повинен бути сформований та надрукований у момент здійснення розрахункової операції. Також у даному випадку у суб’єкта господарювання виникає обов’язок щодо видачі отримувачу товару (послуги) розрахункового документу (чек з РРО) або безпосередньо, або у будь-який інший зручний спосіб, зокрема за допомогою кур’єрської служби, поштової служби тощо, яка може бути як сторонньою організацією, так і структурною одиницею продавця товару (надавача послуги).

Водночас, у разі здійснення розрахунків виключно у безготівковій формі (шляхом переказу коштів із розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок через установу банку або шляхом внесення коштів через касу банку) застосування РРО є не обов’язковим.

У випадках повернення товарів (послуг), які було реалізовано через мережу Інтернет, такі операції відображаються у звітності відповідно до встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку та звітності.

Щодо можливого «касового розриву» повідомляємо, що у випадку проведення розрахункових операцій з відстроченням платежу або у кредит необхідно, відповідно до вимог чинного законодавства при відпуску товару (послуги), видати покупцеві розрахунковий документ встановленої форми із зазначенням у ньому форми оплати «У КРЕДИТ/ПІСЛЯПЛАТА/ВІДСТРОЧКА ПЛАТЕЖУ». Таким чином, фіскальний чек, оформлений належним чином, повинен бути виданий покупцю при продажу товарів.

При цьому отримання коштів, які надходять у рахунок продажу товару у кредит, слід оприбутковувати у касі підприємства з оформленням прибуткових касових ордерів, або сума готівкових коштів, отримана від покупця, що відповідає сумі, зазначеній у фіскальному чеку з формою оплати «кредит/післяплата/відстрочка платежу», вноситься до скриньки РРО та пам’яті відповідного РРО шляхом виконання на цьому РРО операції «службове внесення» із наступним зазначенням на службовому документі номера фіскального чеку, за яким здійснено реалізацію товару в кредит.

Просимо суб’єктів господарювання взяти зазначену інформацію до відома та використовувати при здійсненні господарської діяльності з метою недопущення порушень вимог чинного законодавства і уникнення непорозумінь з контролюючими органами під час проведення перевірок.

Норми законодавства про працю поширюються на всі випадки, коли працівник виконує роботу на умовах трудового договору

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок повідомлення Державній податковій службі України та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 (далі – Постанова № 413).

Зокрема, Постановою № 413 визначено, що Повідомлення про прийняття працівника на роботу (далі – Повідомлення) подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою – підприємцем до територіальних органів ДПС за місцем обліку їх як платника єдиного внеску за формою згідно з додатком до Постанови № 413 до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Норми ст. 24 Кодекса законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII із змінами та доповненнями (далі – КЗпП) та Постанови № 413 поширюються на всі випадки, коли працівник виконує роботу на умовах трудового договору. При цьому працівник не може бути допущений до роботи без Повідомлення до органів ДПС, оскільки в вищеназваних законодавчих актах чітко визначено, що повідомлення до ДПС подається до початку роботи працівника.

У графах № 8 і № 9 форми Повідомлення зазначається інформація про дату видання наказу і дату виходу на роботу та зазначається дата формування Повідомлення.

Тож Повідомлення є частиною укладання трудового договору.

Воно подається до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів:

► засобами електронного зв’язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису;

► на паперових носіях разом з копією в електронній формі;

► на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше, аніж із п’ятьма особами.

Якщо ж Повідомлення не було направлено до органів ДПС, то має місце порушення вимог ст. 24 КЗпП у частині допуску працівника до роботи без оформлення трудових відносин, що тягне за собою відповідальність, передбачену ст. 265 КЗпП.

Одноосібно обробляєте земельні ділянки понад 2 га – не забудьте задекларувати доходи!

Порядок декларування доходів, одержаних фізичними особами, регулюється нормами Податкового кодексу України (далі – ПКУ), відповідно до норм якого подавати податкові декларації про майновий стан і доходи (далі – Декларація) повинні і одноосібники, які самостійно обробляють власні земельні ділянки (паї) загальною площею понад 2 гектари та отримують доходи від продажу сільськогосподарської продукції (п.п. 165.1.24 п. 165.1 ст. 165 ПКУ).

Крім того, при отриманні у 2018 році доходів від здавання в оренду (суборенду, емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю іншій фізичній особі – орендарю, яка не є податковим агентом (самозайнятою особою), орендодавець (громадянин-одноосібник) визначає свої податкові зобов’язання за результатами такого року у річній Декларації та сплачує податок на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) з таких доходів за своєю податковою адресою.

Доходи від продажу сільськогосподарської продукції, вирощеної на власних земельних ділянках площею понад 2 гектари, та доходи від надання власних земельних ділянок в оренду іншій фізичній особі, підлягають оподаткуванню ПДФО за ставкою 18 % та військовим збором за ставкою 1,5 %.

Додатково повідомляємо, що фізичні особи, які одноосібно обробляють земельні ділянки (паї) та отримують доходи від продажу власної сільськогосподарської продукції, мають можливість здійснювати таку діяльність з вирощування сільськогосподарських культур, зареєструвавшись суб’єктами господарювання – фізичними особами підприємцями, зі сплатою відповідних податків і зборів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування – до відповідних цільових фондів, згідно з вимогами чинного законодавства.

ПДФО за відокремлений підрозділ сплачується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого підрозділу

Порядок сплати податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) передбачений ст. 168 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата військового збору до бюджету також здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ, за ставкою, визначеною п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» ПКУ (п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» ПКУ).

Такий порядок застосовується всіма юридичними особами, у тому числі такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку (далі – відокремлений підрозділ) (п.п. 168.4.2 п. 168.4 ст. 168 ПКУ).

Відповідно до ст. 64 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI із змінами та доповненнями ПДФО, який сплачується податковим агентом – юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента – юридичної особи, зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах ПДФО, нарахованого на доходи, що сплачуються фізичній особі.

Згідно з п.п. 168.4.3 п. 168.4 ст. 168 ПКУ суми ПДФО, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) ПДФО за такий відокремлений підрозділ, усі обов’язки податкового агента виконує юридична особа. ПДФО, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

Звертаємо увагу, що відповідно до п. 63.3 ст. 63 ПКУ з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

Платник податків зобов’язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про уci об’єкти оподаткування i об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

У контролюючому органі за неосновним місцем обліку платник податків сплачує уci податки та збори, які згідно з законодавством мають сплачуватись на території адміністративно-територіальної одиниці, що відповідає неосновному місцю обліку, щодо таких податків подає податкові декларації (розрахунки, звіти) та виконує інші обов’язки платника податків, а контролюючий орган стосовно платника податків здійснює адміністрування таких податків, зборів.

Отже, якщо юрособа створює виробничі структурні підрозділи із використанням праці найманих осіб за місцезнаходженням (розташуванням) на іншій території, ніж така юрособа і не уповноважені нею нараховувати (сплачувати) ПДФО, то такий платник податків зобов’язаний стати на облік за неосновним місцем обліку у відповідних контролюючих органах за місцезнаходженням таких об’єктів та перераховувати ПДФО до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого підрозділу.

З 01.01.2020 змінюються реквізити бюджетних рахунків

З 01 січня 2020 року у зв’язку з тим, що Державною казначейською службою України (далі – Казначейство) з початку 2020 року рахунки для сплати податків і зборів будуть відкриті відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2013 № 1203 (із змінами та доповненнями) (далі – План рахунків № 1203), змінюються реквізити бюджетних рахунків.

Тобто, з 01 січня 2020 року будуть введені в дію рахунки для зарахування податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, рахунки у системі електронного адміністрування ПДВ, реалізації пального і спирту етилового, рахунки для зарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відкриті відповідно до Плану рахунків № 1203.

Інформація щодо реквізитів бюджетних рахунків, які будуть введені в дію з 01 січня 2020 року, після її отримання від Казначейства буде розміщена на вебпорталах органів ДПС у рубриці «Бюджетні рахунки».

Комісіонер – резидент надав послуги комітенту – нерезиденту з придбання товару на території України: оподаткування ПДВ

Об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників ПДВ:

► з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ;

► з вивезення товарів за межі митної території України.

Норми встановлені підпунктами «б» та «г» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Пунктом 186.4 ст. 186 ПКУ визначено, що місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 ст. 186 ПКУ.

Відповідно до п.п. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПКУ операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою.

При цьому товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Оскільки місце постачання комісіонером – резидентом послуги комітенту – нерезиденту з придбання товару на митній території України розташоване на митній території України, то операція з надання такої послуги комісіонером оподатковується ПДВ у загальному порядку.

Нульова ставка з ПДВ у зв’язку із здійсненням операції з вивезення товару за межі митної території України буде застосовуватись особою, яка є власником товару, що експортується.

Про форми фінансової звітності, які подають платники податку на прибуток підприємств за національними стандартами

Платник податку на прибуток підприємств подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог ст. 137 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Норми визначені п. 46.2 ст. 46 ПКУ.

Фінансова звітність, що складається та подається відповідно до п. 46.2 ст. 46 ПКУ платниками податку на прибуток є додатком до податкової декларації з податку на прибуток підприємств та її невід’ємною частиною.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 996).

Принципи складання, форма і склад статей фінансової звітності, вимоги до визнання і розкриття її елементів визначені Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 із змінами (далі – НП(С)БО 1).

Норми НП(С)БО 1 застосовуються до фінансової звітності і консолідованої фінансової звітності юридичних осіб (далі – підприємства) усіх форм власності (крім банків та бюджетних установ), які зобов’язані подавати фінансову звітність згідно із законодавством (п. 2 розділу І НП(С)БО 1).

Згідно з п. 1 розділу ІІ НП(С)БО 1 фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі – звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності (форми №№ 1 – 5).

Форма № 5 «Примітки до річної фінансової звітності» затверджена наказом Міністерства фінансів України від 29.11.2000 № 302 зі змінами.

Пунктом 2 розділу ІІ НП(С)БО 1 передбачено, що для мікропідприємств, малих підприємств, які визнані такими відповідно до Закону № 996, непідприємницьких товариств, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та підприємств, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат відповідно до податкового законодавства, встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати, форма і порядок складання яких визначаються Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 25 «Спрощена фінансова звітність», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 № 39 зі змінами та доповненнями (далі – НП(С)БО № 25). Зазначені підприємства можуть самостійно визначати доцільність складання фінансової звітності за формами, наведеними у НП(С)БО № 25.

Статтею 2 Закону № 996 визначені підприємства (крім бюджетних установ), які можуть належати до мікропідприємств, малих, середніх або великих підприємств, а також критерії, за якими підприємства відносяться до відповідної категорії.

Норми НП(С)БО № 25 застосовуються мікропідприємствами, малими підприємствами, непідприємницькими товариствами, представництвами іноземних суб’єктів господарської діяльності та підприємствами, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат відповідно до податкового законодавства (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) (п. 2 розділу 1 НП(С)БО 25):

1) для складання Фінансової звітності малого підприємства (ф. № 1-м, ф. № 2-м):

● малими підприємствами – юридичними особами, які визнані такими відповідно до Закону № 996 (крім тих, яким відповідно до податкового законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів та витрат);

● представництвами іноземних суб’єктів господарської діяльності;

2) для складання Фінансової звітності мікропідприємства (ф. № 1-мс, ф. № 2-мс):

● мікропідприємствами – юридичними особами, які визнані такими відповідно до Закону № 996;

● підприємствами, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат відповідно до податкового законодавства;

● непідприємницькими товариствами.

Статтею 13 Закону № 996 визначено, що звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна фінансова звітність складається за результатами першого кварталу, першого півріччя, дев’яти місяців. Крім того, відповідно до облікової політики підприємства фінансова звітність може складатися за інші періоди.

Порядок подання фінансової звітності затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року № 419 із змінами та доповненнями (далі – Порядок № 419).

Згідно з п. 2 Порядку № 419 платники податку на прибуток у визначених законом випадках подають органам ДПС у порядку, передбаченому ПКУ для подання податкової декларації, проміжну (I квартал, перше півріччя, дев’ять місяців) та річну фінансову звітність.

Підприємства, які складають фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі, складають проміжну фінансову звітність, яка охоплює відповідний період (I квартал, перше півріччя, дев’ять місяців), наростаючим підсумком з початку звітного року у складі балансу та звіту про фінансові результати.

Проміжна (I квартал, перше півріччя, дев’ять місяців) або річна фінансова звітність подається підприємствами органам ДПС у строки, передбачені для подання декларації з податку на прибуток підприємств (п. 5 Порядку № 419).

Відповідно до п. 137.4 ст. 137 ПКУ податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. Водночас п. 137.5 ст. 137 ПКУ для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), за попередній річний звітний (податковий) період не перевищує 20 мільйонів гривень, встановлено річний податковий (звітний) період.

Формою податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 зі змінами та доповненнями (далі – Декларація), передбачено подання форм фінансової звітності як додатка ФЗ до Декларації.

У формі Декларації передбачено відображення поданих до Декларації форм фінансової звітності.

Враховуючи вищезазначене, платниками податку на прибуток (крім неприбуткових установ та організацій) разом з відповідною Декларацією за календарний квартал, півріччя, три квартали подається проміжна фінансова звітність, складена за національними стандартами, яка включає баланс та звіт про фінансові результати. До річної податкової декларації такі платники подають відповідну річну фінансову звітність, яка включає Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал та Примітки до річної фінансової звітності (форми № 1 – №5).

Платниками податку на прибуток – мікропідприємствами, малими підприємствами, непідприємницькими товариствами, представництвами іноземних суб’єктів господарської діяльності та підприємствами, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат відповідно до податкового законодавства (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності), подається разом з квартальною або річною податковою декларацією скорочена за показниками фінансова звітність у складі Балансу і Звіту про фінансові результати (за формами № 1-м, № 2-м або № 1-мс, № 2-мс).

Підтвердженням подання фінансової звітності разом з Декларацією є позначка «+» в Декларації у клітинці «ФЗ» таблиці «Наявність додатків» та у таблиці «Наявність поданих до Декларації додатків – форм фінансової звітності».

Платником податку проставляється позначка у тих графах таблиці, що відповідають назвам форм фінансової звітності, поданої разом з Декларацією.

У платіжному дорученні як «Платник» зазначено підприємство, а у полі «Призначення платежу» – прізвище працівника: чи має право на податкову знижку працівник?

Платник податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника ПДФО за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), суму коштів, сплачених таким платником ПДФО на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти такого платника ПДФО та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення.

Норми встановлені п.п. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 ПКУ.

До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником ПДФО витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема, квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання) (п.п. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 ПКУ).

У випадку, коли у платіжному дорученні як «Платник» вказано підприємство, а у полі «Призначенні платежу» – прізвище працівника, для підтвердження понесених витрат на навчання, платнику необхідно отримати довідку від працедавця, який за його дорученням здійснював перерахування сум коштів із одержуваного ним доходу та копії платіжних доручень, якими здійснювалось перерахування.

Відповідно до вимог п. 3.7 глави 3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 із змінами та доповненнями, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, довідка від працедавця, який за дорученням платника ПДФО здійснював перерахування сум коштів із одержуваного ним доходу до навчальних закладів, для оплати його навчання чи навчання інших членів його сім’ї першого ступеня споріднення, є підставою для отримання платником ПДФО податкової знижки за навчання.

Послуги з формування кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів у Кваліфікованого надавача ЕДП ІДД ДПС надаються безкоштовно

Відповідно до положень Регламенту Кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг ІДД ДПС (далі – КН ЕДП ІДД ДПС) кваліфіковані сертифікати відкритих ключів надаються виключно в електронному вигляді шляхом їх розміщення на офіційному інформаційному ресурсі КН ЕДП ІДД ДПС (http://acskidd.gov.ua).

Пунктом 2.2 Регламенту КН ЕДП ІДД ДПС встановлено, що КН ЕДП ІДД ДПС здійснює свою діяльність у сфері надання електронних довірчих послуг (далі – ЕДП) органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям всіх форм власності, іншим суб’єктам господарської діяльності та фізичним особам, з можливістю безоплатної видачі кваліфікованих сертифікатів електронного підпису чи печатки.

Водночас, згідно з п. 5.1 розділу 5 Договору про надання ЕДП, форма якого затверджена наказом Інформаційно-довідкового департаменту ДПС від 26.09.2019 № 30, ЕДП надаються на безоплатній основі.

Отже, КН ЕДП ІДД ДПС здійснює формування кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів на безоплатній основі.

Про новації у застосуванні РРО на хвилях радіо

Днями, відбувся радіоефір у студії Дніпровської філії ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Дніпровська регіональна дирекція», на якій йшлося про новації у застосуванні реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО), які набудуть чинності у 2020 році.

У заході прийняла участь фахівець управління комунікацій Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Вона акцентувала увагу на нововведеннях, які запроваджено законами України від 20 вересня 2019 року № 128-IX «Про внесення змін до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг» та № 129-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі і послуг», зокрема:

- про можливість використовувати замість традиційних спеціальні програми, призначені для реєстрації розрахункових операцій – програмні РРО.

Таку програму можна буде встановити на будь-який «гаджет», у тому числі на смартфони, перетворивши його таким чином у касовий апарат. Законом визначено, що контролюючий орган забезпечує безкоштовне програмне рішення для використання суб’єктами господарювання, тобто безкоштовним буде не тільки програмне забезпечення, а і його обслуговування;

- про розширення к

novokodatska.podatkova
Правобережне управління

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації