Ми можемо скільки завгодно годувати себе сподіваннями, що збудуємо Європу в Україні, оберемо хорошу владу з чарівною паличкою й нарешті знімемо паски, затягнуті на нашій шиї. Проте без зміни самого суспільства ці сподівання розіб'ються об жорстоку реальність. Адже між європейським суспільство, що створило собі комфортні умови проживання й українським є одна принципова різниця: жителі ЄС толерантно ставляться до усього нетрадиційного й агресивні у відстоюванні своїх прав, зокрема, права на гідне життя. В українському суспільстві усе навпаки.
Мені дуже прикро спостерігати за тим як тема ЛГБТ в контексті традиційних цінностей для суспільства є актуальнішою,аніж політика держави щодо традиційних інтернатів. Адже мова йде про майбутнє країни і долю дітей, які після ліквідації інтернату нікуди не зникнуть.
Якщо Міністерство соціальної політики разом із чиновниками зараз не схаменеться, то у підсумку країна отримає величезну кількість дітей, що зростатимуть на вулиці. У результаті цього виросте показник особливо підліткової злочинності й дитячої смерті.Як показує практика, безпритульна дітвора не здатна до соціалізації.Вони або помирають від різноманітних хвороб чи алкоголю й наркотиків або гуртуються та створюють банди.
Справа у значному скороченні кількості інтернатів. Безумовно, Україні слід повністю відмовитись від традиційних інтернатів, але для цього необхідний комплексний підхід.На жаль, комплексний підхід до вирішення цієї проблеми у державі на даний час відсутній.Чиновники як мантру повторюють, що утримання інтернатів — це дороге задоволення, краще направити адресну допомогу сім'ям, що не в змозі прогодувати дітей.
Але якщо державні кошти можуть не доходити до дітей в інтернатах, то наївно сподіватиcь, що вони будуть надходити справді тим сім'ям, що їх потребують.
Як заявив міністр соціальної політики А.Рева тепер в Україні дітей при живих батька будуть брати тільки у крайньому випадку. Тобто діти змушені будуть проживати у неблагополучних сім'ях, які часто-густо позбавлені можливості їх прогодувати.У підсумку зросте дитяче жебракування.
Проте бідність — це не єдиний чинник, що зумовлює потрапляння дітей до інтернатів. Доволі часто батьків позбавлять батьківських прав через систематичне вживання наркотиків чи алкоголю.Тому необхідна ефективна державна програма щодо боротьби з наркоманією й алкоголізмом у суспільстві.
Тобто, потрібно не ліквідовувати інтернати, а вирішувати проблеми, що зумовлюють потрапляння дітей у ці заклади та паралельно створювати альтернативу таким закладам: будинки сімейного типу та підтримане проживання.Окрім цього важливою є підтримка усиновлення.
У нас усе відбувається навпаки: держава економить кошти й ліквідовує інтернати, не задумуючись над майбутніми наслідками й шляхами вирішення проблем, що зумовлюють сиріцтво при живих батьках.
Безумовно, традиційний інтернат — це велике зло, успадковане Україною від СРСР, але він кращий за вулицю.
