Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Так декларує Конституція України-Основний закон у статті 3.

Пандемія коронавірусу ще раз доводить те, що держава як організація влади вже неефективна, і нижче я спробую пояснити свою думку.

1. Недорозвиненість системи охорони здоров’я, а відтак неможливість забезпечити базові (життєві) потреби.

Користь коронавірусу, як би це не звучало, полягає у тому, що вона дала змогу виявити на всесвітньому рівні недостатню увагу до медичних установ. Ми можемо говорити про специфіку вірусу, про пандемічний характер явища, яке ніхто не міг передбачати.

Проте, мене як громадянина соціальної держави, яка частково взяла відповідальність на себе за моє здоров’я, це не повинно турбувати. Я повинен би бути спокійним, що мої батьки забезпечені масками, антисептиками, апаратами швл у достатній кількості, як мінімум.

В цей момент Ви подумаєте: “Таке коїться по всьому світу.” Дозвольте не погодитись.

Що ми маємо на сьогодні в Україні: 1) мінімальні заробітні плати лікарям, підхід до формування яких може змінитись лише у випадку лиха, 2) абсолютна відсутність засобів виявлення небезпечного захворювання, підтримки стану хворого, або ж лікування. Це якщо не підіймати теми недореформи і повного збою в комунікаціях та контролю за поширенням коронавірусу.

В той час, як розвинені країни забезпечують себе ефективними можливостями раптового виявлення хворих (тести, виявлення контактних осіб), в Україні сьогодні виявляють окремо “підозри”, кількість яких майже в 10 разів перевищує кількість офіційно хворих. Рівень довіри такий низький, а паніки такий високий, що впевнений, до лікарів звертаються вже у випадку коли самолікування не допомагає.

Знову ж таки, не будемо підіймати питання базових засобів у боротьбі із іншими видами захворювань, - держава у жоден період існування не забезпечувала ними.

Я дуже сподіваюсь, що найгірший сценарій омине наших співвітчизників, але знову держава перекладає все на плечі волонтерів. Громадяни та бізнес організовують пошиття масок закупівлю техніки, доїзд медиків, які вже (а ще не почалось) стали на захист нашого здоров’я, тощо.

Дозвольте запитати: “Це ми вже робили, зробимо ще раз, і ще раз, і ще… для чого в такому випадку держава?”.

Коронавірус (така несимпатична бульбашка- РНК у капсулі) приєднується до Вашої клітини, проникає у неї, продукуючи білок для створення багатьох собі подібних. Їх армія заповнює клітину, руйнує мембрану і переміщується до нових клітин, щоб зруйнувати і їх. Сам по собі вірус не вважається живим-він потребує Вас.

2. Самоізоляція, що призводить до переосмислення.

Соціальне дистанціювання дозволило по-іншому поглянути на життя в майбутньому. Не в найближчому, але з перспективою кількох декад. Світовий устрій, як і економіка зміняться. Бізнеси, яких не зачепила ера доткомів, примусово були затягнуті в онлайн, і тепер повинні або пристосовуватись до нової реальності, або зникнути.

За умов коли з дому потрібно виходити все менше, самоорганізація груп людей на місцях удосконалююється. А тому відчутність чи вплив держави, якщо вимкнути телевізор, буде зменшуватись. Хочемо ми цього, чи ні.

Закриттям кордонів світ став ще глобалізованіший, адже кожен (і) зрозумів необхідність об’єднувати зусилля, (іі) є речі, які спільні незалежно від територій, рас, і т.д. Після туристичного голоду кордони розчиняться і перед урядами країн стоятимуть нові виклики винайдення системи стримувань-противаг.

Та і зрештою, ситуація з пандемією доводить наступне – світ змінюється, на певні речі ми вже не будемо дивитись так, як раніше.

3. Неефективність регуляторів.

Продовження карантину, швидше за все, призведе до тисяч звільнень та закриття бізнесів, і держава штрафами за заборону звільнень лише посилить ці процеси. Тимчасова зупинка перевірок десятка контролюючих органів не означає зменшення тиску на бізнес, а відстрочення, а не скасування обов’язкових платежів не дуже помічне. Зрештою, бюджет для утримання цієї ж держави потрібно буде чимось наповнювати.

Економічна криза ще не вдарила, а НБУ губиться у показниках валютних резервів. За відсутності вливання коштів МВФ нас чекає шалене послаблення гривні, що радикально вплине на якість життя кожного. Я не економіст, тому не буду втручатись у питання обігів валюти, обмежень експорту-імпорту.

Під час пандемії у гру мав би вступати Антимонопольний комітет, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах пріоритету прав споживачів і повинен реагувати на невиправдане зростання цін та недостовірну інформацію в рекламі лікарських засобів. Ви скажете, що недобросовісних буде страшно покарано згодом, бо на все потрібно час. Авжеж! Як кажуть англійці: “Been there, done that”.

Річ не у помилках чи некомпетенції відповідних держорганів. Йдеться про те, що ймовірна користь їх відсутності могла би переважити користь їх існування. І гострота цієї проблеми найгостріше виявляється саме зараз.

4. Ризик обмеження основних прав людини.

Неефективна держава в особі неефективних управлінців може обмежити моє право на вільне пересування, право власності, право на працю тощо, у випадку введення надзвичайного стану. Ми живемо за реалій, в яких будь-яке обмеження і без того ніким не гарантованих прав, може призвести до найгіршого.

Правоохоронні органи вже навіть не жонглюють показниками ефективності, але в тому ж темпі продовжують неефективно працювати.

Хто останній раз почував себе у безпеці на вулицях міста, розраховуючи на швидке реагування, або на дійсно справедливе і адекватне обвинувачення?

Збочена система сама мала би вже давно характеризуватись як загроза життю та здоров’ю громадян. Ми не можемо дозволити їй поширюватись, тим паче в умовах пандемії.

5. Зрештою, якщо підняти теми суверенності, незалежності чи недоторканності кордонів – тут держава (як інститут) нас зрадила ще шість років тому, показавши повну недолугість як у руслі внутрішньої, так і зовнішньої боротьби. При цьому, обмежила нас у праві достатнього самозахисту зброєю. Тому залишу це без коментарів. Віра у наших людей – те, що не дозволяє втратити оптимізм.

Якщо не шанувати мудрих, то в народі не буде чвар. Якщо не цінувати рідкісних предметів, то не буде злодіїв серед народу. Якщо не показувати того, що може будити заздрість, то не будуть хвилюватися серця людей. Тому, керуючи країною, мудрець робить серця підданців порожніми, а шлунки — повними. Його правління послаблює їхню волю і зміцнює їхні кістки. Його влада постійно прагне, щоб у народу не було знань і пристрастей, а ті, що мають знання, не зважувались діяти.
Лао Дзи “Книга про дао і де”

Так, ми можемо дискутувати, що багато в чому є політика, ми можемо навіть користуватись політичними гаслами і казати, що реформу за рік не здійсниш, а стільки років країна розкрадалась і т.д.

Як правник, я стверджую, що держава — це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами.

Політика, непрофесіоналізм менеджменту, економічна ситуація у світі не можуть слугувати виправданням неефективної держави, яка обіцяє мені належне життя. І пандемія коронавірусу дозволяє виявити цю неефективність без будь-яких методик. Це природний лакмусовий папірець неприродного інституту держави.

Настав час зізнатись собі: кожного дня ми платимо податки. Так, можливо, багато хто навіть про це не знає. Але навіть якщо ви не платите прямі податки, за вас у значному розмірі платить роботодавець, є пдв, акцизи, імпортні мита, тощо. Можете знайти онлайн-калькулятор «Рахунок від держави» та порахувати скільки ви мимоволі віддаєте. То чи маємо ми моральне право вимагати у держави дотримання базових речей? А за умови такого недотримання – для чого така організація влади?

Є інструменти, які придумані десятки років тому, виправдовують свою ефективність і використовуються й досі, але є інструменти, які вже застарілі і неефективні, але незручні та ніколи не на часі.

Мета викладення цих думок не у виявленні “зради”, чи “ой, як все погано”. Впевнений, ми пройдемо ці часи, як і проходили вже не раз (вже навіть за мого життя ми прожили кілька епідемій та революцій). При цьому, цінуватимемо спадщину нашого народу і будемо (а хто не встиг-стануть) патріотами України. І якщо поглянути ширше- йдеться не лише про нас. Пандемія підняла дуже болісне питання по всьому світу, про яке завжди бояться говорити, особливо, у розвинутих державах.

У нас немає імунної відповіді на коронавірус, як і немає відповіді на питання: “Чи варто (вкотре) сподіватись на державу (як інститут), та й чи потрібна вона?”.

Ця думка не претендує на науковий рівень та не може вважатись обгрунтованим дослідженням. Це абсолютно відмежований від професійної діяльності погляд, радше вранішній потік думок про майбутнє, заклик до дискусій. Висновок для себе зробить кожен.

nazar.tanasishin
Назар Танасишин

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації