Напевно в честь 5-річної україномовності слід написати відповідний допис.

Переходити на українську мені було важко. Час адаптації до нової мови та фонетики був тривалим та складним. Книжки мало допомагали, адже все забувається, а потрібної літератури українською не знайшов (в Україні ще не переклали ті книжки, які мене могли б захопити "з головою"). Для того, щоб тримати в пам'яті суто українські слова, я завів зошит. Виписував туди все, чого до цього моменту не знав. Був здивований. Виявилося, що я майже не знаю українську. На побутовому рівні ледь слова підбирав, і дуже комплексував через це. Але зрештою я втомився комплексувати, пустив все напризволяще, і ось тоді мова сама стала вирівнюватися.

Змирився з тим фактом, що в українській мові є лакуни. Тобто в ній бувають прогалини порівняно з російською (або іншою мовою), до якої мозок мав звичку. Це зокрема спричинено тим фактом, що російська вільно розвивається в природних умовах, без утисків, навіть агресивно, чого не скажеш про українську, яка тільки бореться за виживання і мусить торувати собі шлях ось завдяки таким свідомим громадянам України, як я. Насправді лакуни є в будь-якій мові, і в російській також. Тому перейматися тим, що українською певні вирази з інших мов звучать геть інакше, або не звучать взагалі, не слід. Це нормальне явище, яке слід просто прийняти.

Україномовні з дитинства, на жаль, часто недооцінюють всі складнощі та виклики, перед якими стоїть українська мова. Вони люб'язно переходять на російську з російськомовним співрозмовником, або навіть принципово самі ж переходять на російську, аби не ганьбитися, звикнути до мови окупанта, і, звісно ж, програють. А от російськомовні, що усвідомили нездорову мовну ситуацію в Україні краще відчувають загрозу, вони ніби розуміють ворога зсередини, і таки приклади від україномовних, які розшаркуються перед мовою агресора, їх просто шокують.

Що мені полегшило перехід?
Те, що окрім мене ще одна людина почала розмовляти українською.
Те, що я перестав комплексувати через недорікуватість.)
Те, що я дізнався багато цікавого про українську фонетику, зокрема про те, що українське <и> слід вимовляти майже так само як англійське <і> в словах disk, credit, risk тощо, і точно не як російське <ы>, яке є значно глибшим. Читати <ы> замість <и> - ламати собі щелепу і засвоювати хибну уяву про українську. На жаль, десь два роки я робив так, тому що не знав, як правильно. І полегшено зітхнув, коли дізнався правду (на мене вплинуло захоплення латиницею, яка потягнула за собою більш глибоке дослідження української мови, її історії та розвитку).

В довершення хочу сказати всім, хто ще вагається. Не гайте часу, переходьте зараз, рішуче і без страху. Ну і що що не ідеально, не зважайте на тимчасовий суржик. Він краще за будь-яку москвомовність, повірте. З часом навчитеся відділяти зерна від полови. Головне почати. Мова має бути живою, а не схожою на старовинну статуетку за склом. А далі і самі здивуєтеся своїм успіхам, та ще й інших здивуєте, а можливо й надихнете,) Якщо мені, глибокому інтроверту, що виріс в російськомовному оточенні, який 33 роки був винятково російськомовним, це вдалося, вийде і у вас.)



Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація