Попалася мені на очі стаття, де письменник лає своїх колег за те, що вони результат своєї творчості називають романами.

- Роман — це твір, який описує певну ідею, і на цьому закінчується, — говорить він. — А ваші книжки з пригодами героїв, хай які завгодно грубі, не романи. І не тому, що там нема ідеї. А тому що вона не закінчена, щоб можна було написати ще безліч епізодів. Не кажіть «У мене вже вийшло три романи». Бо ви пишете не романи. Цей жанр називається «епос».

Так, подумала я, ясно ж звідки вітер віє — ці автори копіюють США. Тому що от оці — «безліч епізодів» — це якраз та комерційна модель за якою там не тільки серіали роблять, а й книжки пишуть, комікси малюють і...

Е, стоп, «епос»... Тобто той епос, про який нам в школі на уроках літератури розказували, що це така старовинна, дуже крута і важлива штука, з якої починається література і культура народу. Артефакт стародавніх часів, практично живий динозавр і летюча тарілочка, яка прям у тебе на очах будує піраміду фараону, в одному флаконі :)

Ілліада-Одисея-Махабхарата-Калевала-Гільгамеш...

Нібелунги, Беовульф, Пісня про Роланда, Божественна комедія...

Ксена, Баффи, Чіп і Дейл... Та навіть любовні романи так пишуть...

От так все життя живеш біля стіни, а потім дізнаєшся що то — підошва черевика...

*** Перерва на побігати навколо стола з криками «Очманіти! Здуріти можна! Еврика!» ***

Ну, хоча, в принципі, в людей то і вибору не було.

Але як вони вирішили проблему.

Або, може, ніхто нічого не вирішував свідомо, просто закони розвитку народів не надуриш. А форма та об'єм залежить від технічного розвитку. І сюжети теж. Просто тисячу років тому єдиними, хто міг заплати співцю, були воїни. А зараз — всі.

Хоча, народ любить епос. Демократія — влада народу. Мистецтво дає народу те, що він любить і розуміє.

Все таки в інших народів теж з'являється це явище, значить діло в демократії.

А письменники заплуталися через складнощі перекладу. Англійське novel перекладають як роман, а novelist — письменник-романіст. Але, судячи зі структури творчості тих, кого так називають, та інших варіантів перекладу (додаток, зерно нового урожаю), виходить, що ця назва більше про періодичність та серійність. Хоч і у великих об'ємах.

Саме тому Нью-Йорк Таймс у свій список бестселерів 2009 включають книжку, написану аж у 1993 році. Справа не в тому, що там дуже повільно мислять чи все дуже старанно перевіряють. А в тому, що це перша книга серії. Нова книга виходить раз на рік. І зрозуміти, приблизно, що там за головна ідея, можна десь в районі 10-ої книги. Але ніхто ж не дає

гарантій, що автор не передумає чи не буде ще якоїсь деталі, яка переверне всі уявлення та висновки. Роман, строго кажучи, досі не завершено. І ніколи не буде завершено: автор же не ідіот різати курочку, що несе золоті яйця...

Ба більше — інколи вдала серія продовжується і після смерті автора. Видавництво запрошує нового письменника писати про цих персонажів.

А ще про політику, демократію та мистецтво. Без Франції там точно не обійшлося. Рокамболь Понсона дю Терайля, наприклад.