Подивилася я серіал "BrainDead". Але річ не про нього, а дещо інше.

От дивишся цей серіал. І, на відміну від персонажів, точно знаєш з самого початку, що загроза реальна. Але все одно сприймаєш головного героя як дивака і міського божевільного. Аж поки у фіналі не з’ясовується, що він - агент АНБ.

І от на цьому місці я зловила катарсис: Чому саме можливий такий сюжетний поворот? Бо обидві категорії перебувають у стані психічного напруження. А чим відрізняється "міський божевільний" від агента спецслужб? Тим, що проблеми, над якими працює агент - реальні. І, в принципі, агент часто "повернутий" на роботі. Типу, "поки я я ганявся за цим маніяком, від мене пішла дружина".

О! - подумала я. - То коли при ссср дисидентів називали божевільними, виходить, що то було визнання: ці люди - агенти спецслужб. Тільки не "японской разведки", а привида нереалізованого, оксиморона - такої собі "нормальної Росії".

Так, "їх держави" зараз не існує.

Тут починаються роздуми. Чи існувала ця держава хоч коли небудь? В 90-х, наприклад. І що виникає спочатку: держава чи її спецслужби? І наскільки це все схоже на ситуацію, коли якась країна була окупована. Наприклад, УНР. Чи Польща. Їх уряди, тобто держава, евакуювалися на Захід. І намагалися звідти впливати на ситуацію в рідній країні. Ну і агенти цих урядів знали про те, що вони агенти, навіть коли так себе не називали.

А навіть, якщо її ніколи не було. Хай які юридичні правила чи реальні обставини розуміти під цим.

Набагато важливіше, що це законна держава. Ну правильно: якщо говорити, що сучасна російська влада незаконна, бандити і узурпатори ще з початку 20 століття, то десь має ж бути й істинна влада. Механізми функціонування суспільств такі, що інститути влади самозароджуються.

Тобто - люди, які їх створюють, свідомо приймають рішення. Але навряд чи в 20 років думають "Зараз я зроблю оце й оце, щоб у 50 стати *** (назва державної посади в новостворених державних органах)". Це як у фентезі Елеонори Раткевич. Патріарх - це не старий дід в оточенні дітей-внуків-правнуків. Бо щоб так в старості сидіти, то в молодості треба багато постаратися. Патріарх - це оцей молодий "енерджайзер".

Або як в романі Ольги Громико "Цветок камалейника".

Але ресурсів настільки мало, все так покалічене, що це явище ніяк не може реалізуватись до кінця.

Ну і все це стосується також і сучасності.

І чомусь всі ці роздуми про агентів спецслужб примарної держави асоціювалися з Аркадієм Бабченко. Хтозна, може я на той момент просто перечитала його постів на фейсбуку :)

Але коли оприлюднили дані про всім відому операцію СБУ, у мене було легке відчуття... як би це правильно назвати...

Воно ще час від часу виникає при перегляді серіалу "Флеш". Наприклад, коли з’являється ровесниця головного героя і "Я твоя дочка з майбутнього". Чи коли у першому сезоні головного негідника стерли з реальності, і ти думаєш, що актор пішов з серіалу, але дзуськи - він ще гратиме кількох персонажів - двійників першого з паралельних світів.

Тобто одночасно думаєш "Якого дзена?" і "Але все ж 100% в рамках тих умов цього світу, про які йшлося раніше."

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація