Як же так. Діди перемогли Гітлера, а внуки роблять тату зі свастикою. Погані-погані внуки, зрадили подвиг предків і уроки патріотичного виховання у школі.

В тому й діло, що насправді все якраз навпаки. Людині дуже важко вийти за рамки свого оточення. І ті внуки теж не вийшли.


Давним-давно, ще за первісних африканських часів, у людини був один страшний-престрашний ворог — великі коти. Леви та леопарди. Страх перед ними прописаний у наших генах, тому всі знаки, що попереджають про небезпеку виконані у чорному та жовтому. Бачиш їх — тікай. Одне діло — перемогти велику сильну тварину. Інше — перемогти свій страх. Але давним-давно знайшлася така людина, що зробила це і убила лева. Малюнки, що зображують цю видатну подію, були видряпані на всіх навколишніх скелях. Герой одразу був визнаний вождем племені.
Він убив лева. Він одяг його шкуру...
Він як лев...
Він — лев...
Його нащадки — як леви...

І тисячі гербів та інших родових знаків заполонили леви...

- Ми перемогли Гітлера. Це був страшний сакральний ворог. І про це ми розкажемо дітям, знімемо купу кіно і напишемо купу книг...
- Ми перемогли фашистів...
- Ми — фашисти...


Неофашизм сучасної Росії — це якраз невід'ємна частина пафосу про «велику перемогу».

І як бонус. Тепер ви розумієте, чому за ватною логікою, Львів — «логово фашизма».


P.S. Гітлер — лох!