site.ua
sandbox

Раз на рік дивлюсь на ютюбі програму https://www.youtube.com/watch?v=RhN... про пісню “На долині туман”. Пісня дитинства, мова дитинства. Я дивлюсь цю програму навіть не заради дивовижної пісні, а заради мови. Послухайте, як говорить поет Микола Сом, родом з-під Броварів. Коли я виростав на лівобережній Черкащині, цю мову чув на кожному кроці, вона полонила моє серце назавжди. Уже в Києві я її майже не чув, земляки її здебільшого цурались. Затремтіло серце, коли прочитав у Віталія Жежери, з Яготинщини, що він спитав колись касирку, коли почув рідні інтонації, “Ви бува походите не з басейну Супою?” Цією мовою говорив ще Тарас Григорович Шевченко, він теж із тих країв.

Подивився я це відео і сьогодні. Потім став шукать інші відео про Миколу Сома, і надибав відео з його могили. Так шкода мені не було давно. Шкода світлої людини і шкода того, що зараз, якщо подивиться українське телебачення, таку мову, як у нього, майже не почуєш. А раніше вона і на телебаченні рясніла. Послухав Миколу Томенка, який працював із Сомом багато років. За всієї поваги, і Томенко говорить вже усередненою київською мовою, хоча теж черкащанин. А Сом не соромився говорить народною на камеру. Якби він соромився, у ютюбі не було б отих відео, які понесуть мову Шевченка нащадкам. Дай Бого здоров’я Анатолію Паламаренку, який і зараз несе ту мову у маси. Так, я розумію, покоління сумсько-чернігівсько-черкасько-кіровоградсько-вінницько-житомирсько-полтавських селян, з прилеглих до Києва територій, які переїхали у Київ у 1950-60-х, зараз відходить. Їхні діти або перейшли на “російську”, або на якийсь київський бюрократично-канцелярсько-політично-цифровий діалект української. А якою мовою говорить зараз молодь на селі, відомо. І якщо ніхто з нас оту нашу стару мову не нестиме в життя, то з такими Миколами Сомами жива мова Шевченка піде.

Заради спадку цих людей, давайте збережемо рідну мову такою, якою нам її передав Микола Сом. Наддніпрянці, беріть приклад із галичан і лемків, які зберегли свою прадавню лексику, фонетику, інтонації, і говорять ними хоч в себе вдома, хоч в Канаді, хоч по телевізору, хоч з трибуни. Хтось каже, що повертатись до старовинної української мови треба, відновлюючи Харківський правопис. Скажу таким людям одне. Ваша мовна батьківщина - у селі, з якого походять ваші батьки. От, наприклад, хто Центральної України - поїдьте туди, послухайте таких Микол Сомів, поки їх ще на селах багато, повчіть їхню фонетику, лексику. Це - мова, якою говорив Шевченко, він її не цурався. Відроджуйте саме цю народну мову, а не змішуйте усі діалекти докупи, видаючи це за оригінал. У цьому могла бути потреба у 1928-му, а зараз, у час несамовитої глобалізації, яка прискорилась до швидкості снепчету, треба берегти будь-яку автентику, усі та усілякі діалекти (звичано, не тільки наддніпрянський, в якого теж є багато різновидів). Бо коли помре останній Микола Сом, а його одноліткам залишилось ще максимум років 10, мови Шевченка в усій її повноті може і не залишитись, якщо нащадки її носіїв зараз будуть займаться хто-зна чим, тільки не її збереженням.

Земля пером і вічна пам’ять, Вам, Миколо Даниловичу.

https://www.facebook.com/notes/mykola-skyba/%D0%B2...

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація