site.ua
sandbox

https://www.facebook.com/notes/mykola-skyba/%D0%B2...

Приєднуйтесь до групи у фейсбуці "Збережемо канівсько-полтавську говірку": https://www.facebook.com/groups/1619011934799674/

Слова і вислови, які тут наведені, - з моїх спостережень та від друзів у фейсбуці. Відтворюймо живу народну мову з полтавсько-черкаських країв! Приєднуйтесь, давайте свої слова, вислови, приказки, вигуки - без матюків, прокльонів і суржику (чого доброго, а для цього вже з’явилось багато фейсбук-сторінок), тільки найкраще.

Слова:

Торік; Сейгод (цього року, наголос на е); Сюніч (цієї ночі, наголос на ю); О-гля; Дві відрі; Кобеняк (капюшон); Ґаврі (галки); Рундучок (поріг); Призьба (навколо хати); Марелі (абрикоси); Пакіл (шкворінь); Не кури (не піднімай пилюку); Пиляка (пилюка); Ножиці (наголос на и); Обценьки (щипці); Берег (берег річки або луг, який залишився від неї після осушення); Човгають; Торшник (сарайчик для реманенту і матеріалів); Сарай (не хлів); Явір (аїр); Ходьом; Погрібник; Маслечко; Куди твоє діло; Куди там; От уже; Оно (коли вказують кудись); Клечіння (зелень - прикраси на День Святої Трійці); Шулики (коржі на свято Першого Спаса або ж Маковія); Га; Тю(у-у-у); Та шо ти кажеш; Спасибі (переважає над дякую); Дурно (задарма або даремне); Ловкий (звучить - льовкий) - про дітей; Лукаві (хитрі, звучить - люкаві); Замурзаний, замурзяка; Вмочать (руки) у відрі; Совгиря - так моя бабуся називала дідуся, коли він щось робив не те чи не так, до речі, Тарас Григорович навчався в дяка Совгирі; Дрібненький – маленький; Маненький; Забрьоханий (брудний); "Як линок" - вгодований, але не товстий; Мармиза (мурмиза); Коліща - колесо; Глядіти (в розумінні нянчити) дітей; Перевести (зіпсувати); Збити з пантелику; Так, та не так; Ковезка - палиця для ходьби; Чотирі (не чотири); Маленьке радіо – радівце; Пантрувать - опікуватись чимось, клопотатись, або ж вистежувать, полювать; До завтрього (не до завтра); Неділля (замість неділя); Перегодом, перегодя; Запацьорить, запацьорений; На курча, якщо бойове, кажуть бідове; Шкіра, коли нагрілася, пашіє; Зразу у значенні зараз - "я зразу не буду їсти, а поїм перегодом"; Брачна лопата - для гною;

Брижі. Чи так говорять на Полтавщині? - Говорять, але не часто. Здебільшого старше покоління;

Помідори – пщ-українськи насправді називаються "баклажани"! Через те українці на баклажани кажуть "синенькі", бо справжні баклажани - червоні. М. Стельмах: На колгоспному баштані Червоніють баклажани, Проти сонця гріють спини Жовтобокі спілі дині На Канівщині старі люди говорили на помідори - бОклажани (навіть не бАклажани).

З Миргородсько-Сорочинського краю - швендяти (ходити), пика (лице), ковганка (наголос на "о", деревяна ступка для затовкування сала при приготуванні борщу), повітка (сарай), як до Києва рачки (далека відстань), солонина (начинка для пиріжків з сала), панірувати (наголос на "І", виводити з себе), поночі ( наголос на перше "о", темна година доби), поратись (наголос на "о", виконувати щоденні роботи по господарству), як віл по дорозі посцяв (криво, нерівно), вдосвіта (зранку), ослінчик (низенький стілець).

Вислови, приказки:

"Асфальт репає, кури хекають" - так описують спеку на Полтавщині, варіант: "така спека, аж мухи хекають", "Асфальт рєпає, мухі хєкають, спєка нєможлівая" - так сміються з тих, хто прожив два місяці "в городі" і намагається виставити себе "городським";

Ну, копачі, беріть свої копаниці;

І не кажи, і не балакай;

Таки так;

Здорові були;

От лиха година;

Ой, леле; Ой, матінко;

Людей, як у Києві на вокзалі;

Далеко, звідси не видно;

Ще коні воду не пили (рано);

Лягає з курями;

Не перцюй;

Німця рижого на вас з нагайкою;

Не все того світу, що у вікні;

Не кляни Панька і не гуди Оришку;

Надувся, як сич на погоду;

Розкричався, як хтознай шо;

Ох і добре ж (на страву чи пиття);

Якби ж знаття, яке в кого пиття;

Що ж його робить?;

Та шо там казать;

Поза Уманню - в невідомому напрямку;

Маленький, як рукавичка - про немовля; на Кіровоградщині ще чув "маленький, як ложка", на Полтавщині так не скажуть;

"А я стою, як у сливах" - про незручну ситуацію;

Уже й сонце граблями не дістанеш, а він ще спить;

"Про Химині кури, що були та здохли" - розмови ні про що;

Не прийшов кум, то й борщ цілий; "Борщ" вимовляється як "борьщ" - "борьщу їстимеш?"; Насипати борщу (не налити); Під'їсти (трохи поїсти);

Туди по ремінці, як собаки й лико поїли - безрезультатні пошуки;

Отак сліпих причащають - тарілкою по зубах! – розчарування;

Огудина - стебла огірків, кавунів, гарбузів; десь чув огудина, де, не пам'ятаю, може читав, у нас казали гудина, гичка, бадилля; Гичка - на буряках, бадилля - у картоплі;

В дорозі і голка важка; "Важкий" переважає над "тяжкий";

Наївся, як дурний мила, набрався як жаба мулу; допався, як дурний до мила;

Жаба цицьки дасть;

Не чув, щоб "та так!" висловлювало незгоду. Хіба якесь роздратування. - Тут інтонація важить багато;

Хай буде гречка, аби не суперечка; Звідки вислів знов за рибу гроші?; (Встигли) З козами на торг;

А ти з оцього кухля пив? - до носа противника підноситься кулак; на Канівщині кажуть кухоль, далі на південний захід – кварта;

Полатав бабі хижку, то тільки коти лазили, а тепер і собаки;

Коли рак на горі свисне;

Коли щось швидко робиш чи їси, кажуть "трьома нападами";

Оце тобі! На тобі! - реакція на щось неочікуване;

Синій, як пуп! – коли замерз у воді;

Сидить тихо, як миша за віником;

Дурне теля хвостом меля - про пустобрехів;

Обговорення слів, які здаються русизмами, але якими вони, цілком можливо, не є:

  • "Я тебе не познала" - у сенсі не впізнала. Раніше я думав, що це суржик, а тепер вважаю, що це стародавня форма.;
  • Кажен - раніше думав, що це русизм, але так говорять нащадки полтавців в Канаді, які практично не були під впливом русифікації;
  • Іначе (в розумінні інакше) - тут іначе тре робить – так теж ці люди в Канаді кажуть;
  • Хто знає, скажіть, чи по (на) поличкі це суржик, чи нормальна стара українська форма? Зустрічав її багато разів - наприклад "бігла мишка по поличкі, хвать кусочок палянички", і окремо у старих людей - Нормально. "По поличЦі" - спробуйте промовити, язик зачіпається на Ч-Ц. Це суржик, чи стара легітимна форма? - Я вважаю, що стара. - Язик вимовляє на полиЦЦі...;
  • Город (місто), оставатись (залишатись) – це теж старі українські форми, а не суржик;
  • "У ті года", це суржик? - Года це точно суржик. - Хоча, чому. "Як не згину, то вернуся через три года". У ті года ще й суржику не було. - Контакти з Москвою вже були. Не забувайте, що Сагайдачний Москву брав!))) - Росіяни, як молодша нація, запозичували українські слова, а не навпаки, принаймні у той період. Та й просто, будь яке слово з пісні "Їхав козак за Дунай" - це класика української мови. Принаймні вважати суржиком пісню "Їхав козак за Дунай", мені здається, не можна;
  • Канахвет, канахвета - домашнього виробу "канахвети" (в паперових обгортках з аркушів шкільного зошита, прикрашені паперовими кольоровими китицями) аж ніяк не могли бути "цукерками". Тільки КАНАХВЕТИ!; У Ноя було три сини. Яхвет купив батькові канхвет. Сім сказав: "Із'їм!". А Хам узяв та й гам!; - Значить канахвет, це не суржик, тому що в радянські часи таку приказку б не створили. Або суржик, освячений століттями народного вжитку - На мою думку воно прийшло з Європи: італ. confetti - «виріб з цукру»; Поясніть мені, чому канахвет, а не «канафет», але фате, а не хвате.

Інше:

Мені завжди чується, що у центральних областях і на Полтавщині зокрема кажуть курі. Але в одного з читачів слово курі і вислів "з курями" викликали подив. Його варіант - "з курьми". Інший читач підтвердив - можуть казати й "з курями" - Скоріше "КУРьИ" ("ьИ" - м'яке И), а також "курями, курьми" (центральна Полтавщина). Особисто сам так вимовляю. Полтавщина - частіше курІ, Харківщина - курИ - Треба провести опитування, де як говорять, кури чи курі. По-моєму курі все таки домінують. Оголошую конкурс на найкращу назву замітки. Наприклад, "Курі домінують над курами". Або "Курі-домінаторки".

Ну і, звичайно, найм’якше у світі «л» та інтонації і мелодії, які не передаються на письмі. Таке «л» домінує на Полтавщині і Канівщині, а, за моїми спостереженнями, на центральній і західній Черкащині його нема. Хотілося би почути мовознавців і просто жителів тих районів, яка вимова і які словечка характерні для них.

За місяці, які пройшли після публікації цього списку, надійшли такі доповнення і зауваження з інших регіонів:

  • Зі списку знаю відсотків 90, я з Харківської області. - А що Вам було невідоме? - Відрі, рундучок, морелі, пакіл, торшник, ходьом. Сарай для інструменту в нас на Слобожанщині називався суткИ, а не торшник, сапачка – сапа.
  • На моїй батьківщині (центральна Чернігівщина) майже всі ці вирази вживаються й зараз. Чернігівщина дуже ромаїта в діалектах. Поліські мотиви притаманні Придесенню та всьому правобережжю Десни. А південь області - це та ж Полтавщина, адже Прилуки, Варва. Талалаївка, та й частина моєї рідної Ічнянщини, колись були частиною Полтавської губернії (пізніше області).

Наостанок

Отже, пропоную нам усім разом складать словник наших рідних слів і приказок за категоріями - рослини, реманент, горшки, предмети, назви членів сім"ї та родичів і тп. Хтось сказав під час обговорення у фейсбуці, що буде важко все це зібрать докупи, бо такого матеріалу дуже багато. Справді, українська мова дуже багата, недурно кажуть – "народ скаже, як зав'яже", та "на кожне сільце - своє слівце". Головне цей матеріал зібрать, бо покоління, яке передало нам все це багатство у практично недоторканому, незіпсованому суржиком вигляді, доживає останні роки. Все це великою мірою вже зібране філологами і музикознавцями, але треба це доповнювать і, головне, поширювать, пропагувать серед молоді, особливо на тих самих територіях. Щоб молодь відходила від російсько-англійсько-хуліганського суржику і продовжувала мову своїх батьків.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація