Псевдонауковість вигадок Теслі про «несилову взаємодію» або маячні про «квантову культурологію» очевидна майже кожному більш-менш освіченому. А от що робити с псевдонаукою, яка виглядає як фізика, пишеться зі складними формулами, описує начебто міждисціплинарні явища, де дуже мало фахівців, і абсурдність якої стає ясною лише тоді, коли добре занурюєшься в зміст?

І, мабудь, головне: чи потрібно на всіх таких псевдонауковців звертати увагу? Чи, може, тільки на тих обертатися, які самі намагаються стати відомими, які не задовольняються тихенькими публікаціями в місцевих «мурзилках» та лізуть далі? Не знаю... Але розумію, що писати про всіх — неможливо. Та, навіть, шкідливо для науки. Бо ніхто, окрім науковців, не зможе оцінити глибину псевдонауковості. А це потребує часу, забраного від науки...

Випадково натрапивши декілька років тому на публікацію в «Віснику Хмельницького Нац. Універсітету», присвячену теорії відносності Ейнштейна, я вже наводив посилання на неї тут, в ФБ, але не можу знайти той свій пост (бо архіви в ФБ практично ніяк не структуровані). Я вже забув назву роботи, але вже початок роботи виглядав досить зухвало: щось там про те, що давно вже настав час позбавитися путів ейнштейнівської концепції. А далі типова маячня «борця з мафією певної нації» в фізиці...

І я вже й забув про нього. Але коли побачив тут позов про нові факти псевдонауки, я вирішив поцікавитися, що нового зробив за останній час доц. Заспа Ю.П. І виявилося багато цікавого...

Ось одна із останніх його публікацій, де автор, відчуваючи вочевидь необмежену освітою свободу в висновках, пов'язує загадковою логікою процеси в ядрах атомів та макроскопічні гідродінамічні явища типу бафтингу. Пов'язує через припущення, що щось там в процесах на ядерних масштабах настільки сильно змінює просторо-часову топологію, що це навіть криша реактора відчуває; від того і вибух. Він пише, що «детонація активувала більш потужний механізм колапсного удару на ультрахолодних нейтронах, що захоплювались субмікронними частинками зрідженого графіту з розмірами, відповідними дебройлівській довжині хвилі нейтронів. При колапсі нейтронізованих крапель графіту генерувались протони та нейтрони з енергіями порядку 10–100 PeV <...>. Ефективна температура згорання графіту у локально термодинамічно-рівноважній підсистемі динамічного кооперативу складала 18000–19000°К.»

Пробачте ті, хто не фізики, але казати про якісь частинки графіту з розмірами порядка дебройлевської довжині ультрахолодного нейтрона, це, мабуть, тільки для 95-го кварталу. Про температуру горіння (18-19 тис.град) — повний абсурд. І ще більший абсурд — енергія нейтронів, які там начебто генеруються — аж до 100 PeV (пояснюю: 1 PeV = 1000 000 000 000 000 eV, a 1 eV — це десь 11 000 град град. Тобто неймовірні 19000 град., про які каже автор — це десь 2 еВ, але ніяк не 1 з п'ятнадцатью нулями; причому максимальні енергії нейтронів, помічені досі в природі, не перевищують сотню МеВ, тобто нулів вдвічи менше).

Це ще не все. Саме цікаве далі. Виявляється, що все це породжує такий собі «енергетичний каскад, характерний для такого роду динамічних кооперативів, [що] обумовив еренесення енергії з епіцентру колапсного удару (в центральному залі над шахтою реактора на висоті 5–10 м над рівнем підлоги) на периферію, що сформувало комірчасту спіново-детонаційну структуру руйнацій.»

Від цієї «комірчастої спіново-детонаційної труктури руйнацій» я був просто в захваті.

Все це опубліковано тут: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cg...

І це публікація останнього року. А раніше у нього був цілий цикл публікацій в прямому сенсі на теми космічних масштабів, про «контактну динаміку хвильових структур в гіперкомплексному спіральному часі та в комплексному евклідовому просторі», яка забеспечує і геодинаміку, і зміну потеплінь та леднікових періодів. І навіть міжгалактичних явищ... Початок циклу тут: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cg...

Вже вступ обіцяє багато цікавого:

«Однак, лишень в таких „темних кутках“ і лежать ключі від найбільших таємниць, ілюзій та міфів сучасної фізики. Серед останніх слід відзначити гідромагнітне динамо як джерело планетарного, сонячного і галактичного магнетизму [5-10], уявлення про газоподібний (або ж рідкий) плазмовий стан ядра Сонця та інших зірок головної послідовності на діаграмі Герцшпрута – Рессела [10], твердження про відносність інерції та відсутність постульованої Ньютоном абсолютної інерційної системи відліку, які в поєднанні з презумпцією однорідності та ізотропності Всесвіту є основою загальної теорії відносності Ейнштейна [11] та класичних Фрідманових, а також сучасних стандартних космологічних моделей [11-12].»

І дійсно: він, не дуже заморочуючись проблемами суперсіметрій та Великого об'єднання, з легкістю «об'єднує» електромагнітну взаємодію з гравітаційною. Які відрізняються, на його думку, лише знаком рішення :-) А саме рішення (рівнянь Максвелла з засунутою туди якимсь чином гравітаційною константою) він конструює за допомогою... 3-вимірного гіперкомплексного часу (з трьома комплексними одиницями.) Існування якого просто постулює, ніяк не заморочуючись фізичним змістом і ніяк не мотивуючи цей вибір. Просто повна свобода... :-)

Цікаво, що головні свої висновки про начебто абсурдність ідеї Лармора про можливість генерації магнітного поля конвективними рухами плазми (він пише навіть про «старанну культивацію» в останній час цієї ідеі :-) ) автор робить на основі... — чого б ви думали? — спостережень за кулькою в підшипнику...

Так що це дуже цікаве чтиво для тих, чия кваліфікація з фізики дозволяє йому відчувати себе спокійно при зануренні в цей шизофреничний морок. Але в цілому, я не знаю, як до цього відноситися. Зараз, тобто сьогодні, це дійсно повна маячня, це повна необізнаність з предмету, це безглузда гра з формулами без розуміння їх фізичного змісту. Але я знаю, що іноді, так бувало і не раз, чийсь повний абсурд підштовхував якогось генія до відкриття нових горизонтів. Тобто я не вважаю, що маячню потрібно заборонити. Я навіть проти заборони. Але що дійсно потрібно — це уважне відношення до публікацій, які стають відомими. Щоб вчасно стати на захист розуму з публічною критикою.

Я нічого не знаю про роботу Ю.П. Заспи в якості викладача. Можливо навіть, що він просто не має часу або можливостей розказувати студентам про свої «великі відкриття». Або викладає фізику лише майбутнім інженерам. Тоді, враховуючи реалії сьогодення, він нешкідливий псевдонауковець і хай далі працює. Друге діло, якщо йому чогось більшого хочеться...