Я багато чого в своєму житті бачив. И мало чому дивуюсь. Особливо в останні часи. Коли пiсля піднесення, після хвилі гордісті за свою батьківщину, яка не відступила перед підступним та могутнім агресором, довелося визнати, що пишатися насправді ще немає чим. Що кількість тих, хто не злякався та захистив країну, хоч i виявилася достатньою для критичної ситуацiї, але є дуже далекою від бажаної більшості.

Було гидко та соромно бачити, як країна бездумно купилася на дешеві казочки цинічних зе-клоунів. И в суспільстві пішла, набираючи темп, ланцюгова реакція катастроф, як політичних, так і моральних. І тим не менш, все ще існували деякі, так би мовити, сталі, які навіть в совкові часи виконували роль національних символів.

Одним з таких символів був знаменитий хор імені Верьовки. Про який знали навіть ті, хто взагалі народними піснями не цікавився. Але вчора здійснилася чергова національна катастрофа — моральний суіцид цього символа. Який з величезним задоволенням прийняв участь в ганебному та брудному дійстві — виконання безмежно цинічної пародії на народну пісню «Горіла хата, палала...», в якій радісно обігрувалася тема недавньої пожежи в домі Гонтаревой. Пісня, де мова йде про трагедію, яка є добре зрозумілою саме під час війни. І саме ця пісня береться для цинічного висміювання когось... Абсолютно не має ніякого значення, хто така Гонтарева і хто та як до неї відноситься, просто є червоні моральні лінії, які неможливо переходити.

Мене аж ніяк не здивувала ця демонстрація відсутності честі та моралі ведучими «95-го кварталу». Тут немає ніяких питань. Але хор, який під час найважливіших подій виконує гімн держави?! Який гордо носить звання національного?! Чи то тільки здається, що мусить гордо носити, а насправді все там вже так, як і в «95-му кварталі»? Зрозуміло, що хор не бескоштовно це робив, їм заплатили і напевно немало. Але я вдивлявся в їхні обличчя, намагаючись хоч у кого-небудь збентеження або тінь сорому побачити — ні, лише весела радість. Ці жінки-співачки, судячи з усього, навіть мліли від усвідомлення, що їх, якийсь там всіма забутий Національний хор ім. Верьовки, аж в самий «95-й квартал» запросили виступити...

Я вдивлявся також в обличчя людей в залі, яких теж часто показували. Але й там було лише щастя від глибини тієї моральної прірви, в яку їх окунали ведучі «95-го кварталу»... Не знайшлося в залі нікого, хто відчув би всю мерзотність того, що відбувалося. Хоча, це не дивно: це шоу розраховано зовсім не на тих, хто пам'ятає про честь і совість.

Висміювання таких подій, як чиясь пожежа — це у всі часи було аморальним. Але за всім цим святом пошлого та ядовитого цинізму відчувається закономерність. Ці шоу, які свідомо зорієнтовані на людей не дуже високої культури, легко і свідомо руйнують їхню мораль. А також і їхню інстинктивну повагу до держави, до національних символів, і взагалі до своєї нації. І тут враховано, що таких легковірних людей, які з задоволенням цю духовну отруту приймають — їх більшість. І навіть грошей на цю обробку багато не треба — люди самі прийдуть, заплатять за процедуру їх отруєння, та ще й чималий прибуток буде. І після обробки їх цими шоу, хто завгодно може заполучити місце улюбленця більшості і найвищій пост держави. Навіть хамуватий блазень, вершиною сценічної кар'єри якого було незабутнє соло членом на роялі... Народ все з'їсть, і навіть любити за такі соло буде — свій в доску хлопець...

Вертаючись до «хору 95-го кварталу». (Це не помилка — я дійсно вважаю, що хор не має більше права носити ім'я Верьовки.) Щодо ведучих та авторів, то тут все ясно: вони заслуговують лише смачного плювка в морду. Хоча не за цинічну пісню (нічого іншого від них і не очікується), а за активну участь в публічному руйнуванні іміджа хора ім. Верьовки, в катастрофічному зведенні його до рівня «95-го кварталу».

А що до самого хору, то очікується, що керівництво зробить публічну заяву відносно цього ганебного виступу. Щоб пояснили, як вони самі оцінюють те, що сталося. Вважаю також, що керівництво повинно розкрити комерційну тайну та оголосити — за яку суму було продано славетне ім'я знаменитого хору. Хоча б для полегшення совісті. Щоб доказати, що зовсім не за якісь там 30 серебреників. Тим більш, що розуміючі завжди знайдуться. З тієї самої більшості...