Деякі речі доводиться писати з року в рік, бо їх ніхто не читає. Адже вони не про зраду чи неосяжну перемогу, а про конструктив.

Я пишу россійською. Бо моя цільова аудиторія мешкає на сході країни та в РФ. Про війну я теж пишу по русськи, бо моїм товаришам не треба розповідати про вибухи або втрати з обох сторін чи путінський фашизм, а от на тому боці — навпаки.

Пости фонду переважно роблю українською. Телеефіри проваджу здебільшого мовою, якщо це не спеціальні хуліганські або іпсошні медіа продукти. У школах виступаю державною, а на міжнародних форумах чи конференціях ще й іноді своєю поганою англійською.

Питання цільової аудиторії.

І прошу ніколи не називати мене патріотом. Бо це поняття спаплюжене і замаране представниками влади різних рівнів, проросійськими чортами(на жаль слово уєбани россійське) які вдало спекулюють на національних поняттях і бігають з вилами вулицею, шатунами, представниками різних ПВК, які жодного дня не були на фронті заради перемоги, носять шеврони добровольчих батальйонів і рейдерять бізнеси.

І жити я не планую тільки в Україні.

Як тільки ми переможемо у цій війні і Україну можна буде полишити, то я одразу кинусь у мандри або переїду з родиною пожити у теплі краї.

Бо світ безмежний. І я не хочу, щоб «Все було Україною».

І людей я оцінюю по вчинках.

Бо як казав Господь:"...по справах його".

І грабіжника та брехуна я ідентифікую не по мові, бо ворог навчився маскуватися і навіть Янукович роздає інтерв'ю українською, а тітушня понатягувала майданівські стрічки. Я ідентифікую ворога чи патріота по вчинку, і в залежності від них або "стріляю", або подаю руку допомоги. Без балачок та питань про національність.

Мова це дійсно супер важливо. Колись я вже писав, що вона код. Але я бажаю Вам знати багато різних кодів, зокрема ворога, хоча б для допитів. Тільки тоді нам, українцям, відкриються різні двері.

І зрозумійте та запам'ятайте. Український прапор вже більше ніж український... Наш стяг можна побачити і на іноземних концертах, стадіонах і навіть у кіно.

Жовто-блакитний піднімають і в Сирії, і на поодиноких пікетах в Москві, і сідають за нього до Гулагу.

Прапор України став символом для воїнів, революціонерів та просто чесних людей по всьому світу, що ведуть боротьбу за свою ВОЛЮ.

І ті люди часто не знають навіть де знаходиться Київ, чи хто такий Кобзар.

І на передовій багато українців дійсно патріотів, які не є навіть громадянами України, або ніколи не знали мови, чи є представниками інших народів.

"...по справах його".

Все буде добре. Ми переможемо. Бо ми діємо і робимо вчинки.