Під час другої світової війни на острова Океанії в промислових масштабах скидався вантаж із промисловими товарами, які були необхідна солдатам ВМС США для боротьби з японцями. Тони білизни, консервів та палаток від дощу наповнили остова. І місцеві аборигени дуже раділи літакам, які скидали на їх темні голови тони халяви. Ще більше вони раділи, коли такі літаки із людьми у формі робили вузлову товарну базу на їх острівці. Адже тоді все населення острову жило від марадьорки.

Але війна закінчилась. Японія капітулювала, і літаки перестали прилітали. Але папуаси не знітились. Вони вирішили, що якщо «боги» пропали, то потрібно максимально відтворити те, як вони себе вели і тоді ті повернуться. Аборигени островів Океанії робили макети літаків із бамбуку, обладнували злітні смуги із папороті, і натягнувши копію навушників із кокосу, і смиренно чекали, коли ж «боги» повернуться із-за океану.

Щось подібне на страждання папуасів мені нагадують бездумні повторення в деталях певних речей, але без розуміння контексту. У протестах в Парижі «жовті жилети» намагались мавпувати український Майдан граючи на піаніно і проголошуючи палкі промови на тему боротьбу за свободу. Хоча де свобода, а де протест проти підвищення цін на паливо?

Теж саме стосується і протестів в Росії, де основною формою спротиву стало запалення ліхтариків на телефонах. Що знову ж таки мавпує український Майдан з його мільйонами ліхтарів на концерті «Океану Ельзи». Та одна справа запалювати ліхтарі в центрі міста, яке ти відвоював в силовиків своєю кров'ю, а інша тулитись по підворотням в обісцяних провулках Москви, боючись власної тіні.

Українські протестувальники полюбляють брати на озброєння тактику Майдану, щодо перекриття доріг. Я нагадаю, що в далекому 2014му суспільство таким чином натякало Януковичу, що йому пора іти в дупу. Потім цю тактику взяли на озброєння протестувальники всіх штибів і різної форми оплати. І якщо протести мешканців Лубен проти «Лубнигаз» я ще можу зрозуміти, то протести тих же «євробляхерів» чи моряків не дуже. Адже що перші, що другі лише мавпують ті засоби, які мали позитивний суспільний резонанс в конкретному історичному проміжку і не розуміючи контексту намагаються нав'язати свої проблеми суспільству.

Зрозумійте вірно. Я за будь який кіпіш, навіть якщо він не завжди в межах закону. Але від дій протестувальників влада має нести збитки: фінансові, економічні, репутаційні; інакше це самопіар.

От скажіть, хто не став вважати мудаками «євробляхерів» після того, як постояв в годинному короку на трасі Київ-Львів. Ну де спільність інтересів більшості, яка розмитнила свої машини, і хітрожопими громадянами, які ці податки хочуть не платити?

Так само і з моряками, які вирішили перекрити дороги 12го лютого. Їх боротьба із секторальною корупцією занадто елітарна для пересічного українця, а відповідно перекриття дороги буде сприйматись, як щось далеке, не зрозуміле і дратуюче. Тим більш, в умовах війни, українці не розділяють турбот VIP-заробітчан та дуже нервово сприймають перекриття доріг в південно-східному регіоні.

Тим хто стоїть за моряками, можна сказати одне. Не подобається вам міністр – вперед в Київ, блокуйте Міністерство, урядовий квартал, от що хочете. Хай від вашого карго-культу страждають посадовці, а не прості громадяни.

У зворотному випадку всі фанати карго-культу перекриття доріг ризикують зайняти нішу невизнаних геніїв на узбіччі історії та кримінальні справи за перекриття доріг.