Знаковою подією поточного тижня є актуалізація законопроекту про обмеження депутатського спаму (зловживання депутатами правом на подання поправок до законопроектів).

Цей законопроект не просто констатував, що ми обираємо до парламенту значну кількість шкідників і паразитів (цей факт і так є очевидним), а потім вимушені приймати сумнівної якості законопроекти про обмеження парламентаризму (антивандальні закони, закони проти дурнів, закони – запобіжники). Ні, вказаний законопроект відкрито каже нам про формування повністю відокремленої від суспільства касти представників влади, яка не несе перед суспільством жодної відповідальності.

Законопроект про обмеження законодавчого спаму актуальний тільки в такій ситуації, коли представники влади не несуть жодної політичної, моральної, або будь-якої іншої відповідальності перед суспільством; каста представників влади відокремлена від суспільства і ніяк від нього не залежить; у суспільства є право обрати частину представників влади і обов’язок прийняти усі наслідки свого вибору, а у касти представників влади ніяких обов’язків перед суспільством не існує взагалі.

Тільки у такому патологічному стані можлива явна, відкрита, очевидно шкідлива, меркантильна і своєкорисна діяльність представників влади всупереч інтересам суспільства. Причому патологічний стан має свою специфіку – шкідливими є і поправки, які перешкоджають прийняттю законів, але шкідливими часто є й самі закони. Пояснюється цей парадокс дуже просто – завдання і мета діяльності касти представників влади не співпадають з цілями суспільства. Погодьтеся, було б дивно, якби суспільство ставило перед собою мету збереження та збагачення владної касти, збільшення її впливу і повноважень. Тому в умовах сепарації владної касти від суспільства та повної відсутності відповідальності представників влади перед суспільством (навіть кримінальна відповідальність набула ознак внутрішньовидової конкуренції і зовсім не слугує невідворотності покарання), завдання і мета діяльності цієї касти стають антисуспільними. Прийняття законів і перешкоджання їх прийняттю стають конкурентними процесами всередині владної касти, які не мають жодного відношення до захисту інтересів суспільства.

Не можна казати, що сказане стосується тільки парламентської гілки влади. Негативна реакція Ради суддів України на тимчасове обмеження суддівських зарплат чітко показує, що представники жодної з гілок влади не несуть навіть моральної відповідальності перед суспільством. На мій погляд, вищій орган суддівського самоврядування переміг у номінації на найбільш невдалий, неадекватний і аморальний спосіб реагування на заходи подолання пандемії. Хоча ні, брешу, церква теж лідер у цій номінації.

Нескладно бачити, що владна каста - це такий собі незалежний анклав всередині суспільства, убезпечений від зовнішнього впливу, а крім того, він не піддається самореформуванню. Простіше кажучи, ані суспільство не може нічого змінити у цій ситуації, ані сама владна каста не може змінитись на краще. «Точкові» реформи в окремих сферах вже нічого не змінять.

Ліміт революцій, ми, скоріш за все, вичерпали: девальвація цінностей суспільства і тотальне розчарування громадян вкупі із необхідністю банального виживання унеможливлюють перспективу революційних змін (якщо, звісно, не приймати до уваги можливість голодних бунтів).

Можливо, рано чи пізно ми повернемось до обговорення нового суспільного договору і докорінної зміни відносин в державі.

Можливо, технологічна сингулярність «за вуха» втягне нас у майбутнє з іншими правилами державного управління і відносин в суспільстві.

Можливо, ми припинимо існування, як незалежна українська держава – ліміт міцності вже доходить кінця.

Нам залишається тільки зберігати спокій, бути собою і не зраджувати принципам.

mikhail.slobodin
Михайло Слободін

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації