Хелоу, еврі баді! Хочу відволікти вас від подій нагальних, і трохи помудрувати разом з вами про події глобальні. То ж, як каже один вусатий дядько, вйо до новин, а точніше до мудрувань.

Зараз вересень, 2019 рік, вісімдесята річниця початку Другої світової війни. Війни продуманої, страшної, уроки якої людство потроху почало забувати.

Ця війна планувалась давно, і повірте мені, планував її зовсім не Гітлер. Бо коли її почали планувати, Гітлер взагалі був ніким, він навіть тоді Гітлером не був. Але менше з тим…

Я мабуть не буду дуже заглиблюватись в історію, бо тоді б довелось писати цілу книгу, але скажу так, що СРСР на чолі спочатку з Леніним, а потім зі Сталіним плекав мрії про світову революцію, яку на багнетах спочатку в Європу, а потім і в інші країни світу принесе робітничо-селянська червона армія. Перша спроба була в 1919 році, коли червона армія на чолі з Тухачевським напала на Польщу, але поляки турнули червоноармійців. Тоді турнули.

Після смерті Леніна, СРСР очолив Сталін. От Сталін як раз і спланував Другу світову. Другу світову, або світову революцію. Перевірити це не складно, бо і радянські фільми, і радянська література формувала свідомість хомо совєтікус таким чином, що світова революція має відбутися, і про те, що війна невідворотна. Тому система існування СРСР була максимально мілітаризована.

Але постійна мілітаризація - то великі гроші, і для звичайної економіки річ непідйомна. Тому і створювались колгоспи, по великому рахунку - кріпосне право, де селяни гарували фактично за їжу. Також будувалась величезна мережа концтаборів де знищували всіх, хто становив хоч якусь загрозу для системи, але також це була сила силенна робочих рук, які застосовували і на будовах, і на видобутку різноманітної сировини. Це одна сторона радянської економіки, інша - індустріалізація, постійні соціалістичні змагання: перевиконання норм, п’ятирічки за три роки і тому подібне. Масове залучення жінок на виробництва важкого машинобудування, в шахти, в механізацію. Хто старший, той пам’ятає, мабуть, так звані подвиги Паші Ангеліної.

Фактично кожне велике підприємство мало окремі відгалуження, які виробляли продукцію військового призначення. І як результат - СРСР в 1939 мав найсучаснішу та найбільшу в світі армію.

Але їдемо далі. Давайте помудруємо, чому ж Сталін підтримав Гітлера в 1939, а не домовився з Францією та Великобританією про те, аби не дати Гітлеру після окупації Чехословаччини піти далі. Адже в СРСР культивувалась думка, що нацисти - вороги. Та цим ворогам совєти допомагали і хлібом, і рудою, і ще багато чим. А все просто - Сталін руками Гітлера створював хаос в Європі. Адже коли взяти і радянську історію, і світову, то там висновки одностайні - розпочав Другу світову війну Гітлер, і Німеччина - агресор. Але чи це об’єктивний і однозначний висновок? Ні!

Бо так званий пакт Молотова-Ріббентропа доводить, що СРСР так само винен у Другій світовій, як і Німеччина. Просто Сталін вчинив хитріше. Коли Гітлер напав на Польщу, Сталін не став вводити війська на ті території, які згідно секретних протоколів мали відійти до СРСР при окупації Польщі. Сталін почекав 17 днів. Цього було достатньо, аби світова спільнота стала волати, що Гітлер - агресор, а Сталін миротворець, який ввів війська на територію Західної України та Західної Білорусі, аби врятувати братні народи: українців та білорусів, від німецьких фашистів… Нічого вам не нагадує? Гітлер Сталіну розв’язав руки. Тепер Сталін міг захоплювати території, не боячись осуду, бо він миротворець. Достатньо було відповідно підготовленим людям, які, типу, представляли народ якоїсь країни, попросити у СРСР допомоги, і - вуаля - червона армія переможно крокує вулицями цієї країни. Таким чином країни Прибалтики “увійшли” до складу СРСР.

Отака вийшла преамбула. Як бачите, політика сучасної Росії на чолі з Путіним мало чим відрізняється від політики колишнього СРСР. Методи дуже схожі. Спровокувати і напасти. З Молдовою вийшло, з Грузією вийшло. У випадку цих країн Росію ніхто ні в чому особливо не звинуватив, бо РФ там була миротворцем. А от з Україною так не вийшло. Я не буду стверджувати, що цього не сталось через те, що ми такі розумні, і змогли прорахувати можливі наслідки. Ми просто не змогли нормально відреагувати на провокації РФ та її агресію в 2014 році. Ні дипломатично, ні військовим чином. Бо так званого повноцінного Уряду ще не було, а що стосується армії, то на той час в Україні армія була в стані глибокого анабіозу, і почати стріляти в росіян, які вважались нашим стратегічним партнером, та що там - братським, мать його, народом було просто якимось нонсенсом. І вийшло так, що Путін переграв сам себе., бо стріляти першим почав він, а відповіді будь якої не було взагалі. І лише після президентських виборів, після колосальної дипломатичної роботи ЄС та США, притиснута доказами російської агресії, спромоглася на санкції. І я дякую богу, чорту лисому чи можливо тимчасовій адекватності українського народу за те, що президентом тоді вибрали Порошенка, а не якогось довбойоба типу Саакашвілі. Бо з такими президентами України уже б не було.

Та що я хочу зауважити, яку основну думку я хочу донести до вас… Запам’ятайте, Росія завжди знаходиться в стані війни, або в підготовці до війни. Росія планувала окупацію України з того часу, як Україна вийшла з совка. Вже в 1999 році я стикався з натяками про визволення російськомовного населення. З 1992 року в Росії було зареєстровано близько півтори сотні організацій правої ідеології, основний месседж яких було об’єднання Росії, України та Білорусі. Тому Путін на чолі РФ - цілком логічне явище. Іншої людини там бути не може. І повірте, коли піде, або підуть цього Путіна, прийде інший. І він теж або буде воювати, або готувати РФ до наступної війни.

Отака вийшла казочка. Але як би там не було, та ми дружно скажем:

Слава Україні!

mihaylo.maryanich
Михайло Мар'янич

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація