Росія намагається вирватися із капакану, — світ хапає злочинця аби засудити його до страти та росіяни все ще мріють про світ в якому ніколи зло не буде покаране: росіяни це вірус, котрий загрожує зараженням добру, котре має сили повстати проти несправедливості...

Все це лишень мрії, — люди стали шукати для себе якогось стану спокою та витримки для подальшої боротьби із пітьмою, що огортає душу сумом та болями. Та це лишень гра: людина може подолати себе аби стати богом та обернутися в птаха, що літає по небу аби космос відкрився їй та став частиною світла душі, котре блукає далекими далями аби всі могли побачити цей світ, котрий став таким далеким та незрозумілим, — просто всі померли: немає вже життя, котре могло би дивувати та давати любов, життя поглинуло пісок, що впадав у воду та полетіло до зірок аби запалити вогонь бажання на інших планетах та впустити до людини цього дивака, Бога, котрий ще мріє про якесь воскресіння та гру проти смерті та всі вже вирішили що слід ставати такими як Ісус — рятувати людей та бути героєм, що може пожертвувати собою заради інших — та це лишень сон, котрий грається із розумом, бо немає ніякого розуму — є лишень світло, котре може давати силу аби людина могла працювати та жити повноцінним життям, котре тікає від душі людини, бо вона не здатна повстати проти цього світу, що прийшов до темноти аби продати душу дияволу та стати таким самим яким був Фауст, — далеким від життя та близьким до ночі, що пожертвувала собою аби відчути щастя на мить та віідйти від цього світу для того щоби потрапити у світ душ, що омиває береги матерії та вкидає людину до дороги, котра обривається на половині слова.