Пелюстки троянди розквітають — людина стає подібною до квітки, що росте у божому саду, — всі стали миттєво вірними закону та стали любити все, що дано, бо ця любов здатна відродити у людині почуття симпатії до земного життя. Людина стала відчувати щось незнане раніше, — і тепер лишень казковий світ, котрий може перперости у щось потаємне та кольорове може дати людині розуміння свого місця у всесвіті...
Світ став ближчим — всі стали відчувати капельки дощу на своєму обличчі, — всі стали думати про вічність та про те що Бог може дати всім того чого вони хочуть, варто лишень стати відкритими душею до нових викликів, котрі тонуть у вірі людини у добро. Вже немає більше снігу та холоду — всіх зігріває тепло, що несеться вниз до людини та світло, котре долає кілометри аби дати людині відчуття прекрасного та раніше небаченого: всі стали як квіти, що омиваються водою життя та переростають у щось дивовижне, щось таке щасливе та живе, що коли ти доторкнешся до цього пелюстка, він тобі усміхнеться людсткою посмшікою.
Тепер уже не може бути місця розбрату — всі люди стали відчувати те що вони поєднуються між собою неначе весна, котра приносить нову радість для новонародженого немовляти, що бачить все вперше та все хоче відчути на дотик та полюбити аби мати життя та гордитися тим що це нове життя дає доступ до світу, котрий відкривається для всіх хто раніше прагнув мати любов та тепер він сам став любов'ю та мудрістю.
Ось і все. Життя людини зупинилося — і всі заворожено споглядають на захід сонця, що має відкрити на наступний день новий світ для всіх людей, котрі раніше не думали про вічне та тепер мають змогу переконатися, що світ таки загадка, котру можна розгадати, підібравши до неї ключі, що відкривають двері світла для всіх хто може співати «осанна» людині, котра відійшла від себе та змогла вийти зі свого тіла аби дарувати вім свою душу чарівного існування разом із всіма живими істоатми, що знаходяться в ейфорії та стали промовляти до людини аби вона підняла вище голову та йшла до своєї мрії.
