На окраине села, распластавшись во всю непомерную величину, лежит издыхающее чудіщє. Вокруг чудіща собралась группа селян и селянок с детьми.
1-й селянин: Ну все, зараз ґеґнеться, гадіна така.
2-й селянин: Я от в одній дуже вченій кніжкє читав, що всі чудіща рано чи пізно здихають...
1-й селянин: Досить брехати, куме. Книжки він читав...
3-й селянин: Бач, як його раздуло. Чого б це?
1-й селянин: Від газу. Воно ж, дурне, мало що в наш огород занадилось, так ще ж гороху налупилося.
2-й: І багато зжерло?
1-й: Та небагато. Весь.
3-й: І що тепер?
1-й: Та нічого. Пузо трісне, і все з нього полетить.
Селянка: І куди ж воно полетить?
1-й. А це вже, кума, куди Бог пошльот.
Селянка: Воно ж до нас полетіти може!
2-й (философски): Може. Я от в другой кніжкє читав...
1-й: Куме, ото язик у вас не відсохне так брехати? Нічого ви не читали.
Селянка: Ви б його відтягли куди подальш. А то ж воно як трісне, так його ошмаття по всіх наших хатах полетить.
3-й: Ага, відтягнеш його. Воно ж тонну важить або, може, мільйон тонн.
Мальчик: Мамо, а мені жалко чудіщє!
Селянка: От дурна дитина, знайшов, кого жаліти. Воно ж батька твого зжерло.
Мальчик: Так батько у нього всередені?
1-й: Нема у нього всередені твого батька. У нього всередені мільйон маленьких чудіщ.
2-й: Ага, і як воно трісне, так усі ці маленькі чудіща в нас і полетять.
Чудіщє (открывая один глаз): Піть...
3-й (отшатываясь): Ти диви, вже канає, а ще пити просить.
1-й: Так ми ж хіба звірі... (2-му): Куме, може, принесете йому вашої самогонки?
2-й: А чого це моєї?
1-й: Так у вас така погана самогонка, що, може, воно напьється і одразу ж подохне. Може, навіть гази в ньому розсосуться.
2-й: Поганий – це, куме, у вас язик. А в мене самогонка...
1-й: Знаю, знаю. У вас така самогонка, що вам з похмєлля мариться, ніби ви книжки читаєте. Гаразд, пішли.
Селянка: А з чудіщєм що робити?
1-й: А що з ним робити? Не село ж через нього в інше місце переносити.
2-й: Так, може, паркан високий поставимо? З того боку, де чудіщє лежить?
1-й (бранчливо): Це ви теж у своїх книжках начитали?
3-й: Та гаразд вам, куме. Кум дєло говорить. Пішли паркан ставити.
Все расходятся.
Чудіщє: Вот же сволачі... Так і нє прінєслі папіть.
Возвращается мальчик с кувшином воды
Мальчик: Ось, пийте, дяденько чудіщє.
Чудіщє: Нє баішся, што напьюсь вади і сажру тібя? (Пьет).
Мальчик: Не боюся. А ви правда – батька мого з'їли?
Чудіщє: Правда.
Мальчик: А навіщо?
Чудіщє: Жрать хатело.
Мальчик: Дяденько чудіщє, ви ось що... ви не вмирайте поки що.
Чудіщє: А чєво ето вдруґ?
Мальчик: Ви почекайте, поки я виросту... Я вас тоді, падлюку, сам заб'ю.
Чудіщє: Вот єщьо буду я всякава сапляка спрашивать, каґда мне умирать. Скажи спасиба, што воду приньос... Іді атсюда.
Мальчик уходит.
Чудіщє: Праклятає сєло. Праклятыє сєлянє. Мальчік – ґадіна. Ох, палєтят, палєтят па вашим хатам моі ашмьоткі...
Умирает под стук топоров, которыми селяне возводят забор.
